Яблоновский Александр (fb2)


Настройки текста:



ЯБЛОНОВСЬКИЙ Олександр Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, критик, публіцист, журналіст. Справжнє прізвище – Снадзський.

З міщанської родини.

Народився 3 (15) листопада 1870 р. в Єлизаветградському повіті Херсонської губернії Російської

імперії (нині – Кіровоградська область України).

Помер 3 липня 1934 р. в м. Парижі (Франція). Похований на цвинтарі Іссі-ле-Муліно.

Закінчив одну з Одеських гімназій, юридичний факультет Петербурзького університету.

Працював присяжним повіреним, фейлетоністом журналу «Освіта» (1903-1905), газет «Київська

думка» (1905-1916), «Російське слово» (1916-1918), «Ранок» і «Вечір» (1918-1920), «Вітрило»

(1920), «Відродження» (1925-1934).

Голова Ради Спілки російських письменників і журналістів (1928).

Постійний член правління Спілки письменників і журналістів в Парижі.

Друкувався в газетах «Київська думка», «Ранок», «Вечір», «Російське слово», «Луна», «Вітрило»,

«Відродження», «Кермо», «Син Вітчизни», «Сьогодні», «Останні вісті», журналах «Освіта»,

«Російське багатство», «Світ Божий».

Як літератор дебютував в журналі «Російське багатство» оповіданням «Недобитки» (1893).

Потім настала черга повістей «Гімназисти» (1901), «Діти вулиці» (1928), оповідань «Батюшка

Євстафій» (1921), «Філька» (1934).

Перу нашого земляка належать книги «Оповідання для дітей» (1921).

Залишив по собі спогади «Єгипет. Гості англійського короля».

За життя мав двотомне видання своїх творів (1922).

Більшовицької революції не сприйняв, емігрувавши спочатку до Єгипту (1920-1921), потім –

Німеччини (1921-1925) і, зрештою, – Франції (1925-1934).

Серед друзів та близьких знайомих Я. – О. Купрін, І. Бунін, Б. Орєчкін, А. Бухов, К. Левін, С.

Облонський та ін.


***

ЯК БАГАТО ДУРОЩІВ

, з політичного кредо О. Яблоновського

Як багато дурощів – тупих, безнадійних, вузьколобих дурощів – в нашій пропащій, звироднілій

революції!


ЗВИРОДНІЛА РЕВОЛЮЦІЯ, уривок з книги О. Яблоновського «Єгипет. Гості англійського

короля»

Сиджу на палубі і слухаю, як старий хохол-бджоляр, що втік звідкись з-під Пирятина, розповідає

сусідам свою епопею. Це кремезний, бородатий «пасічник», могутній, мов дуб, з широкою, як

пором, спиною і з вузлуватими трудовими руками, схожими на клішні рака.

– Від, чи повірите, чи ні, а мені довелося витікати з своєї хатини в одних кальсонах... Не було часу

навіть штани надіти, покарай мене Бог... Чи то червоноармійці, чи інша якась сволота, а тільки

прийшли вночі різати. Чоловік п’ятдесят та все з рушницями, та все з дрюччям, матері їх дідько.

Вставай, кричать, буржуй товстопузий, зараз тобі кишки випустимо!

А ви самі, панове, бачите, який я буржуй. Я і працівника зроду не тримав – на мене бджоли

працювали. Ну, правда, за 50 років праці, я і хатину хорошу поставив, і копійка у мене водилася.

Будинок був, так би мовити, повна чаша: «і став, і млинок і вишневенький садок»...

Так от же все сволоті тепер дісталося...

Прийшли серед ночі кишки випускати. Завидно стало. А тобі, собачий сину, хто ж заважав бджіл

тримати? Ти чого в шинках одяг пропивав? Ти чого бджолою не займався? Звичайно, заграбастати

чуже і випустити господареві кишки – справа легка... Та тільки брешеш, собачий сину, не

випустиш...

Як почали вони двері вибивати прикладами, та як стали в хату стріляти, то я віконце головою

висадив і – ходу... Задами, городами на леваду вискочив та до річки, та в човник, і дай Боже ноги...

І ось тепер, панове ви самі бачите: з рідної своєї пасіки Михайло Ковальчук заплив аж у грецьке

море... Була хатина, були коні, були бджоли, а зараз залишився без статків... Навколо грецьке море

і біс, і батечко його знають, куди воно, і що воно, і як...

...Я слухав хохла, сміявся і все думав свої невеселі думи:

Кому це потрібно було і де, в якій країні могло ще трапитися, щоб трудову людину і корінного

селянина викинули геть з вітчизни? За що і за яким правом і в ім’я яких цілей? За бджільництво?

Чому, насправді, Михайло Ковальчук опинився в «грецькому» морі? Чому він не у себе в

Пирятині, не на своїй пасіці і чому все його «господарство», яке він, як мурашка, півстоліття

мурував своїми руками, полетіло бісу на роги?

...За час своїх мандрів морями я вислухав, принаймні, тисячу розповідей про те, як одні ...люди

били, принижували, розоряли, переслідували і проганяли інших ...людей. І скрізь запитання – «За

що?» – залишався, по суті, без жодної відповіді. Гнав і переслідував не народ і навіть не клас, а

пануюча партія, яка вкрала у сліпого народу владу і винищувала «всіх не наших».

Щоб не було свідків злочину!


У КРОПИВУ, з оповідання О. Яблоновського «Батюшка Євстафій»

...Без щонайменших ознак клювання ми просиділи ще півгодини, а, можливо, і цілу годину, коли

раптом я відзначив, що суддя неспокійно завовтузився на місці і став тривожно поглядати на той

бік ріки...

– Ну так і є: принесли-таки дідьки!

Я ... угледів, що протилежним боком йшов наш сусід по дачі, батюшка Євстафій, дуже мила

людина і великий любитель політичних розмов.

– І чого шляється, скажіть на милість? Чого йому тут треба?

Суддя так шипів і косився у бік о. Євстафія..., що мене мимоволі починав розбирати сміх.

– Чесне слово, якщо він спробує тут купатися, так я його голого в кропиву посаджу!..

...Батюшка, тим часом, з дотриманням найбільшої обережності, тихенько розстелив на траві свою

величезну носову хустку з червоного фуляру, тихенько сів на неї і вже не капелюхом, а лише

руками обмахував своє зніяковіле, спітніле обличчя.

Він був так наляканий шипінням судді, що не смів говорити навіть пошепки, і лише очима і

жестами запитав у мене, чи багато ми наловили. Я жестами ж відповів йому – «Нічого».

Тільки за годину суддя, нарешті, здався на мої умовляння і припинив ловити, або – як сам він

говорив – «склав зброю».

– Ну скажіть, отче Євстафію, ну, чи не ідіотство це з боку дільничного мирового судді: чотири

години сидіти на березі і згодовувати своє тіло комарам? – А до речі, як ловили рибу в Старому

завіті: я щось не пам’ятаю, щоб тоді були вудки? Втім, можливо, що, за велінням Божим, риба

сама відшукувала праведників і сама ж стрибала до них в казанок з юшкою.


ВРЯТУВАВ САШУ ЧОРНОГО, з статті А. Іванова «Ображене кохання»

Подальший поворот подій важко, мабуть, назвати іншим словом, як диво. Дізнавшись за

чистісінькою випадковістю, про долю нещасного хлопчика, залишеного сім’єю, журналіст-

початківець Олександр Яблоновський розповів про його сумну долю на сторінках «Сина

Вітчизни» – однієї з найбільших газет того часу.

Стаття потрапила на очі житомирському чиновникові К.К. Роше, і той вирішив забрати хлопця до

себе. Так Саша Глікберг в кінці 1898 року опинився в Житомирі – місті, котре стало для нього

другою батьківщиною.


ВІРНО СЛУГУВАВ БІЛИМ, з передмови В. Леонідова до оповідання О. Яблоновського

«Батюшка Євстафій»

Яблоновський до кінця днів продовжував затято викривати нову владу в Росії і тих, хто їй

прислужував. У своїх нарисах він малював їдкі портрети Леніна, Красіна, Дзержинського, писав

про розпродаж культурних і церковних цінностей, висміював партійну цензуру.

Особливу ненависть викликали у нього «попутники» комуністів – Яблоновський не жалів отрути

й іронії, відгукуючись на твори Маяковського, Єсеніна, Білого, Вересаєва, Олексія Толстого.

Одним з головних «героїв» Олександра Олександровича став Горький – йому сатирик присвятив

цілий цикл памфлетів.

...Весь свій талант Олександр Олександрович направив на службу Білому рухові...


ЯБЛОНОВСЬКИЙ ОБУРЮВАВСЯ, зі спогадів М. Рощіна «Мій Купрін»

Бідність пригноблювала самого Купріна надзвичайно. Треба сказати правду, що експлуатували

його найнелюдянішим, найбезсовіснішим чином. Якийсь літературний пройдисвіт, котрий залучив

Купріна до свого видання і на його імені залагодив свої справи, узяв з нього слово, що він буде

всім розповідати, буцімто отримує три тисячі франків. Насправді платив йому п’ятсот.

...Від випадку до випадку, та й то якщо справами переймався якийсь старий приятель Купріна,

присилали йому ...гріш, більшість же не лише не платили ні копійки, а й взагалі не відповідали на

купрінські листи – літературна крадіжка у нас в побуті квітне.

Пам’ятаю, солідна далекосхідна газета, яка іменувала себе національною, заборгувала групі

паризьких літераторів, серед них і Купріну за оригінальний матеріал в «святкові» номери,

невелику суму, щось близько п’яти тисяч франків. З рік тяглося листування, і особливо, пам’ятаю, обурювався покійний О. О. Яблоновський. Нарешті до Парижа приїхав уповноважений

видавництва, вусата бистроока людина в чоботях і російському картузі, пригостила всіх нас

сніданком у хорошому ресторані і стала торгуватися. Виторгувала «копу за рубель»... А мандрівка

його до Європи коштувала, звичайно, удвічі більше, ніж весь борг нам.


ЗАПЛАТІТЬ ХОЧ ГРІШ, з листа І. Буніна В. Бурцеву від 17 (30) вересня 1921 р.

Високошановний Володимире Львовичу,

я був у Вас четвертого дня, але Ви були зайняті з кимсь, і я передав те, що хотів сказати Вам, В. В.

Топорову. Річ у тому, що я у великій потребі і тому прошу Вас ...сплачувати мені те, що Ви винні

мені, хоча б невеликими частинами, хоча б по 200, по 100 франків на місяць. Така сума за

великого грошового обігу, який має всяка газета не тільки на місяць, а й на добу, – абсолютний

гріш – майже 3 франки на день. Адже як-не-як, а газета все ж таки існує та ще й дещо платить

іншим співробітникам, навіть тим, хто не на платні, – наприклад Яблоновському, Купріну, – а я

чомусь в такій немилості, що мені навіть відмовили в надрукуванні мого оголошення про мою

книгу...

Зі сподіваннями, що Ви пам’ятаєте про моє прохання, З щирим пошаною

Ів. Бунін.


ОТРИМАЛА КРИТИЧНУ ПУБЛІКАЦІЮ, з листа М. Цвєтаєвої В. Сосинському від 11 травня

1926 р.

Добридень, милий Володя!

Пишу Вам перед сном, тобто о пів на десяту, – такі вандейські звичаї і холоди.

...Море розглядаю місце, котре дарма пропадає для ходіння. З ним мені робити нічого. Море може

любити лише матрос чи рибалка. Інше – людська лінь, котра любить власне лежання на піску. У

пісок грати – стара, лежати – молода.

Однак загалом – добре. Тут чудові камінчики. І у нас чудові господарі – з казки. Їх власний

крихітний садок ...ось-ось має розквітнути трояндами.

...Р<емі>зов з деякою двозначною дружністю (йому не передавайте!!!) прислав мені статейку О.

Яблоновського (фейлетон «У халаті» – авт.).

– Візьми, почитай...


ЗЛІСНО ЗНУЩАВСЯ З СРСР, з відгуку М. Горького на смерть О. Яблоновського

Нещодавно помер в Парижі О. Яблоновський, один із співробітників підлої газети «Відродження».

Він друкував в цій газетці фейлетони, грубо, старечо, безглуздо і злісно знущаючись з Союзу Рад.

Емігранти називали його королем жартів. Жарти його відносилися до розряду писання на парканах

не зовсім пристойних слів і мазання воріт дьогтем.