КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Шполянский Аминад [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ШПОЛЯНСЬКИЙ Амінад Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, пародист, мемуарист. Псевдоніми – Дон Амінадо, Гідальго, Дон.

З міщанської родини.

Народився 25 квітня (7 травня) 1888 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської імперії

(нині – м. Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 14 листопада 1957 р. в м. Парижі (Франція).

Закінчив Єлизаветградську гімназію (1906), навчався на юридичному факультеті Новоросійського

і Київського університетів (1906-1910).

Працював помічником присяжного повіреного у Москві (1912-1915), кореспондентом газети

«Київська думка» (1918), кореспондентом газет «Сучасне слово» і «Південне слово» (1919-1920), редактором журналу «Зелена паличка» (1920-1921).

Член Товариства діячів періодичної преси і літератури (1914).

Друкувався в газетах «Сучасне слово», «Вільні думки». «Київська думка», «Голос Півдня»,

«Ранок», «Вранішній ранок», «Ранок Росії», «Вечір», «Сьогодні», «Останні новини», журналах

«Новий Сатирикон», «Ілюстрована Росія», «Жіноча справа», «Куліси», «Рампа і життя»,

«Будильник», ««.

Як літератор дебютував публікаціями в газеті «Голос Півдня».

Потім настала черга добірки віршів «З альбому пародій» (1915), п’єси у віршах «Весна

Сімнадцятого року» (1917), циклів оповідань «Нотатки романтика», «Маленькі оповідання»

(обидва – 1916).

Перу Ш. також належать книги «Пісні війни» (1914), «Дим без Вітчизни» (1921), «Розповідь про

хлопчика Данилка, про сіру кобилку, і ще про щось» (1922), «Наше маленьке життя» (1927),

«Накинувши плаща» (1928), «Невлучний сад» (1935), «У ті нечувані роки» (1951).

Наш земляк залишив книгу спогадів «Потяг на третій колії» (1954).

Більшовицького режиму не сприйняв, емігрувавши з великою групою письменників і вчених

пароплавом «Дюмон д’Юрвіль» до Франції (1920).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – І. Бунін, В. Ходасевич, О. Толстой, М. Алданов, М.

Горький, Ф. Шаляпін, З. Гіппіус, Д. Брюсов, Д. Святополк-Мірський, Г. Іванов, І. Мозжухін, Е.

Багрицький, М, Декобра, А. Аверченко, О. Толстой, І. Сєвєрянін, С. Чорний, К. Бальмонт, О.

Купрін, Г. Львов, П. Мілюков, В. Ходасевич, Н. Берберова, Б. Рунт, П. Бобринський, Л. Зуров та

ін.


***

ПРАВО НА РИЗИК,

з життєвого кредо

А. Шполянського

Для того, щоб не зробити жодного помилкового кроку, необхідно весь час топтатися на місці.

ПЕРЕЛОМНИЙ РІК, зі спогадів А. Шполянського

У Петербурзі, в Москві на добродійних базарах на користь поранених ще дотанцьовували модний

вальс, незвичайно, між іншим, названий – «На сопках Маньчжурії». Проте вже нескінченною

низкою гуділи рейками потяги, що поверталися на батьківщину, і з темних й сморідних теплушок

все частіше й голосніше лунав страшний, хрипкий загрозливий спів, котрий переривався

безнадійною брутальною солдатською лайкою.

…Тисяча дев’ятсот четвертий рік був роком перелому не тільки в історії одного покоління, але й

в історії самої Росії.


ВІДЧУТТЯ ЗАЛІЗНИЦІ, з «Літніх оповідань» А. Шполянського

У французів є декларація прав. У англійців – велика хартія вільності. У німців – веймарська

конституція. І лише у росіян – розклад потягів і нічого більше.

Окрім загальновідомих п’яти відчуттів ми володіємо ще й шостим: відчуттям залізниці.


ЧЕСНІСТЬ З СОБОЮ, з вірша А. Шполянського «Росію завоює генерал»

Россию завоюет генерал,

Стремительный, отчаянный и строгий.

Воскреснет золотой империал.

Начнут чинить железные дороги.

На площади воздвигнут эшафот,

Чтоб мстить за многолетие позора.

Потом произойдет переворот

По поводу какого-нибудь вздора.

Потом придет конногвардейский полк,

Чтоб окончательно Россию успокоить,

И станет население, как шелк,

Начнет пахать, ходить во храм и строить.

Набросятся на хлеб и на букварь.

Озолотят грядущее сияньем.

Какая-нибудь новая бездарь

Начнется всенародным покаяньем.

Эстетов расплодится, как собак.

Все станут жаждать наслаждений жизни.

В газетах будет полный кавардак

И ежедневная похлебка об отчизне.

Ну, хорошо. Пройдут десятки лет

И смерть придет и тихо скажет: баста.

Но те, кого еще на свете нет,

Кто будет жить – так, лет чрез полтораста,