ШОНІН Георгій Степанович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Льотчик-космонавт (17/39). У Космосі перебував 117 годин 42 хвилини.
З родини службовців.
Народився 3 серпня 1935 р. в м. Ровеньках Луганської області СРСР (нині – місто обласного
підпорядкування Луганської області України).
Помер 7 квітня 1997 р. в Зоряному містечку Щолківського району Московської області РФ.
Похований на цвинтарі с. Леонисі Щолківського району Московської області (РФ).
Навчався в Одеській спеціальній школі Військово-повітряних сил (1950-1952), закінчив
підготовчі курси Єйського військово-морського авіаційного училища пілотів (1953),
військово-морське училище початкового навчання льотчиків Північнокавказького
військового округу (1954), Єйське військово-морське авіаційне училище пілотів (1957),
інженерний факультет Військово-повітряної інженерної академії ім. М. Жуковського (1968), Липецькі курси перепідготовки пілотів ВПС (1980), Вищі академічні курси при Військовій
академії Генерального штабу (1988).
Служив в стройових частинах Військово-повітряних сил ВМФ (1957-1960), загоні
космонавтів (1960-1979), заступником командуючого ВПС Одеського військового округу
(1980-1983), начальником одного з підрозділів Апарату управління озброєнь ВПС (1983-1988), начальником 30-го Центрального науково-дослідного інституту авіаційної і космічної техніки
Міністерства оборони СРСР (1988-1990).
Лауреат премії ім. М. Островського (1977).
Герой Радянського Союзу ( 1969 ).
Кавалер орденів Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки,
низки медалей.
В якості командира здійснив космічний політ на човні «Союз-6» (1969). Очолюваний ним екіпаж
брав участь у першому груповому польоті трьох космічних човнів (разом з «Союз-7» і «Союз-8»),
під час якого проводилося їхнє зближення і маневрування. У ході польоту вперше були перевірені
різні способи зварювання металів в умовах невагомості, причому це ледве не призвело до
розгерметизації побутового відсіку через розфокусування променя, який пропалив стіл разом із
закріпленою на ньому установкою. Також космонавти провели експеримент «Смолоскип» з
візуального виявлення запусків балістичних ракет.
Перу нашого земляка належать наступні книги: «Найперші» (1977), «Пам’ять серця» (2001).
Ш. – почесний громадянин міст Ровеньки, Балта, Одеса (Україна), Брічпорт (США), Вологда,
Гагарін, Калуга (Росія), Караганда (Казахстан).
Меморіальна дошка знаному земляку встановлена на місці, де стояв будинок, в якому він
народився (м. Ровеньки Луганська область).
Випущені поштові марки, присвячені Ш., в СРСР, Болгарії, Кампучії (1969).
Серед друзів та близьких знайомих Ш. – С. Корольов, Ю. Гагарін, П. Попович, В. Кубасов, Г.
Титов, Б. Волинов, А. Ніколаєв, В. Шаталов та ін.
***
НЕЗБАГНЕННИЙ ТАРАС,
з життєвого кредо Г. Шоніна
Шевченко, багатостраждальний і загадковий для мене Тарас...
ДУМИ МОЇ, ДУМИ, з книги Г. Шоніна «Пам’ять серця (Майже невигадана повість)»
Моє місто. Тут я народився, тут пройшло моє дитинство, юність і перше кохання, тут я пізнав
щастя і горе. Сюди звідусіль, куди б не закинула мене доля, тягнеться серце всі роки з тієї самої
миті, коли я вперше сказав йому «до побачення». І не зрозумію, що ж примушує за найменшої
нагоди робити величезний крюк для того, аби заскочити сюди бодай на пару годин. Близьких мені
людей тут нібито давно вже немає. Родичі , котрі залишилися в живих, полишили ці місця,
однолітки розлетілися хто куди, люди старші, навіть якщо і впізнають мене, навряд чи будуть
зворушені...
Так що ж кличе мене сюди? Спогади чи звичка? А може, туга?
...Патріархальна тиша! Вона робить містечко схожим на глухонімого.
У збірці віршів Тараса Шевченка ще в дитинстві я побачив ілюстрацію, яка уразила: хатина, мов
дві краплі води схожа на нашу. Внизу – вірші:
Мені аж страшно, як згадаю
Оту хатину край сіла.
Наша хатина теж стоїть на околиці. І моє дитинство, і юність пройшли в ній, вони були такими,
що деколи страшно згадувати. І, проте, можливо, саме вона, ця хатина, тягне мене до себе, і я
приїжджаю до неї, як на побачення з своїм старим і вірним другом.
...Ну що ж, вперед! Крок, два і, занурившись в свої думи, я вже не помічаю ні уїдливого дощу, ні
