Тодорский Симеон (fb2)




ТОДОРСЬКИЙ Симеон Федорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Проповідник, письменник, перекладач. В чернецтві – Симон (1740).

З козацької родини.

Народився 1 вересня 1700 р. на території Переяславського полку (нині – Київська область

України).

Помер 22 лютого (7 березня) 1754 р. в м. Пскові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області РФ). Похований в Свято-Троїцькому кафедральному соборі. На надгробку

вибито надпис: «Цей чоловік... усіх вище образом християнського житія словом і справою,

лагідний і на апостола схожий, незлобливий, цнотливий, чесний... жадобою до премудрості

палаючий..., усім дивним і вбогим милосердя отче продемонстрував; його вже буцімто

блаженного, Господь Бог удостоїв успіння; то ж подає зі святими у піднебессі заспокоєння, а на

землі хай створить йому вічну пам’ять».

Закінчив Київську духовну академію (1717-1726), Галльський (1727-1732) і Єнський університети

(1732-1735).

Впродовж наступних двох років мандрує Угорщиною і Турецькою Сербією (1735-1737).

Був викладачем Київської духовної академії (1737-1741), законовчителем великого князя Петра

Федоровича і його нареченої Катерини Олексіївної, майбутніх Петра III і Катерини II, та

духівником царської родини (1742-1743), архімандритом Костромського Іпатіївського монастиря

(1743-1745), єпископом Костромським і Галицьким (1745), єпископом Псковським і Нарвським

(1745-1754).

Член Св. Синоду (1745).

Один з найосвіченіших людей свого часу.

Надруковані його проповіді: «Повчання на 10 лютого» (1743), «У день вінчання великого князя

Петра Федоровича з Катериною» (1745), «У день народження імператриці Єлизавети» (1746), «У

день сходження на престол імператриці Єлизавети Петрівної» (1747).

В рукописах залишилися переклади доробків І. Арндта «Про щире християнство», «Наставляння

до щирого пізнання й спасенному вжитку страждання й смерті Господа й Спаса нашого Ісуса

Христа».

Брав активну участь у виданні т. зв. Єлизаветинської біблії: спочатку переклав з івриту ««Книгу

буття.

Особливу повагу в народі отримав як тлумач так званих «великих інструкцій».

Користувався європейською популярністю.

Нині доробки нашого земляка зберігаються в бібліотеці Чернігівської семінарії (Україна),

Публічній академічній бібліотеці м. Санкт-Петербург (РФ).

Його унікальне особисте зібрання книг зберігається в Псковському музеєві. Це надзвичайно цікаві

арабські рукописи, грецький пергамент IX ст., близько 80 документів переважно грецькою мовою.

Незважаючи на наближеність до царського двору, зазнав і утисків. Так, його переклад доробку І.

Арндта «Про щире християнство» до друку заборонила особисто імператриця Єлизавета.

Серед друзів та близьких знайомих Т. – Ф. Прокопович, Р. Зборовський, імператриця Ганна

Іванівна, Г. Полетика, М. Ханенко, І. Фальківський, Г. Кріновський та ін.


***

ЦАРІ – ВІД БОГА

, з релігійного кредо С. Тодорського

Хрістосъ, ciecTb помазанецъ на всеросійскій престолъ не приходить от колЬна инаго, токмо отъ

сьмене Давида россійскаго Петра Перьваго.

ДО ВИДАННЯ ДОЛУЧИЛИСЯ САНОВНІ ОСОБИ, з передмови С. Тодорського до книги

«Про щире християнство»

Сподіваємося, що багато хто з великою користю буде читати; оскільки до цієї Божої справи

долучилися численні християни і з-поміж них – великі особи за велінням серця допомогли

надрукувати книгу, так що її може всякий придбати за невелику ціну.


НАСТАВНИК КАТЕРИНИ ДРУГОЇ, з розвідки І. Коппе-Гартман «Відчуженість і зачарованість

– Культурні взаємини з XVI по XIX ст.»

Тодорський виявився хорошим наставником для імператриці Катерини II, яка народилася і

виросла в Німеччина і вихована була в строгому пієтистському дусі. Коли у віці 16 років її видали

заміж до Росії, вона перейшла в православну віру.

Тодорський заспокоїв і її, і її батьків, котрі мучилися внутрішнім конфліктом, запевняючи їх в

тому, що не зважаючи на відмінності в обрядах, котрі впадають в очі, різниця в релігійних

переконаннях по суті невелика.

Можна припустити, що таке великодушне ставлення до теології було навіть в петровской Росії

вельми рідкісним виключенням.

ГОТОВИЙ ПІДТВЕРДИТИ ПІД ПРИСЯГОЮ, з читацького листа до газети «Псковські

Єпархіальні Відомості» в 1901 р.

1901 року 19 лютого до мене (священика Троїцького собору Василя Чернозерського) з’явився

селянин Островського повіту, села Соприхіно Дмитро Федоров і, заявивши про зцілення, просив

записати наступне: «За тиждень до Дмитрового дня минулого року (19 жовтня 1900) я страждав

сильним головним болем, який доводив до непритомностей. Хвороба підсилювалася,

супроводжувалася страшним шумом у вухах, і я зліг у постіль, і прохворів до Миколиного дня (6

грудня 1900). Числа 10 листопада я був залучений до Христових Таємниць місцевим священиком,

після чого відчув полегшення, проте з часом усе