Тодорский Симеон (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ТОДОРСЬКИЙ Симеон Федорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Проповідник, письменник, перекладач. В чернецтві – Симон (1740).

З козацької родини.

Народився 1 вересня 1700 р. на території Переяславського полку (нині – Київська область

України).

Помер 22 лютого (7 березня) 1754 р. в м. Пскові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області РФ). Похований в Свято-Троїцькому кафедральному соборі. На надгробку

вибито надпис: «Цей чоловік... усіх вище образом християнського житія словом і справою,

лагідний і на апостола схожий, незлобливий, цнотливий, чесний... жадобою до премудрості

палаючий..., усім дивним і вбогим милосердя отче продемонстрував; його вже буцімто

блаженного, Господь Бог удостоїв успіння; то ж подає зі святими у піднебессі заспокоєння, а на

землі хай створить йому вічну пам’ять».

Закінчив Київську духовну академію (1717-1726), Галльський (1727-1732) і Єнський університети

(1732-1735).

Впродовж наступних двох років мандрує Угорщиною і Турецькою Сербією (1735-1737).

Був викладачем Київської духовної академії (1737-1741), законовчителем великого князя Петра

Федоровича і його нареченої Катерини Олексіївної, майбутніх Петра III і Катерини II, та

духівником царської родини (1742-1743), архімандритом Костромського Іпатіївського монастиря

(1743-1745), єпископом Костромським і Галицьким (1745), єпископом Псковським і Нарвським

(1745-1754).

Член Св. Синоду (1745).

Один з найосвіченіших людей свого часу.

Надруковані його проповіді: «Повчання на 10 лютого» (1743), «У день вінчання великого князя

Петра Федоровича з Катериною» (1745), «У день народження імператриці Єлизавети» (1746), «У

день сходження на престол імператриці Єлизавети Петрівної» (1747).

В рукописах залишилися переклади доробків І. Арндта «Про щире християнство», «Наставляння

до щирого пізнання й спасенному вжитку страждання й смерті Господа й Спаса нашого Ісуса

Христа».

Брав активну участь у виданні т. зв. Єлизаветинської біблії: спочатку переклав з івриту ««Книгу

буття.

Особливу повагу в народі отримав як тлумач так званих «великих інструкцій».

Користувався європейською популярністю.

Нині доробки нашого земляка зберігаються в бібліотеці Чернігівської семінарії (Україна),

Публічній академічній бібліотеці м. Санкт-Петербург (РФ).

Його унікальне особисте зібрання книг зберігається в Псковському музеєві. Це надзвичайно цікаві

арабські рукописи, грецький пергамент IX ст., близько 80 документів переважно грецькою мовою.

Незважаючи на наближеність до царського двору, зазнав і утисків. Так, його переклад доробку І.

Арндта «Про щире християнство» до друку заборонила особисто імператриця Єлизавета.

Серед друзів та близьких знайомих Т. – Ф. Прокопович, Р. Зборовський, імператриця Ганна

Іванівна, Г. Полетика, М. Ханенко, І. Фальківський, Г. Кріновський та ін.


***

ЦАРІ – ВІД БОГА

, з релігійного кредо С. Тодорського

Хрістосъ, ciecTb помазанецъ на всеросійскій престолъ не приходить от колЬна инаго, токмо отъ

сьмене Давида россійскаго Петра Перьваго.

ДО ВИДАННЯ ДОЛУЧИЛИСЯ САНОВНІ ОСОБИ, з передмови С. Тодорського до книги

«Про щире християнство»

Сподіваємося, що багато хто з великою користю буде читати; оскільки до цієї Божої справи

долучилися численні християни і з-поміж них – великі особи за велінням серця допомогли

надрукувати книгу, так що її може всякий придбати за невелику ціну.


НАСТАВНИК КАТЕРИНИ ДРУГОЇ, з розвідки І. Коппе-Гартман «Відчуженість і зачарованість

– Культурні взаємини з XVI по XIX ст.»

Тодорський виявився хорошим наставником для імператриці Катерини II, яка народилася і

виросла в Німеччина і вихована була в строгому пієтистському дусі. Коли у віці 16 років її видали

заміж до Росії, вона перейшла в православну віру.

Тодорський заспокоїв і її, і її батьків, котрі мучилися внутрішнім конфліктом, запевняючи їх в

тому, що не зважаючи на відмінності в обрядах, котрі впадають в очі, різниця в релігійних

переконаннях по суті невелика.

Можна припустити, що таке великодушне ставлення до теології було навіть в петровской Росії

вельми рідкісним виключенням.

ГОТОВИЙ ПІДТВЕРДИТИ ПІД ПРИСЯГОЮ, з читацького листа до газети «Псковські

Єпархіальні Відомості» в 1901 р.

1901 року 19 лютого до мене (священика Троїцького собору Василя Чернозерського) з’явився

селянин Островського повіту, села Соприхіно Дмитро Федоров і, заявивши про зцілення, просив

записати наступне: «За тиждень до Дмитрового дня минулого року (19 жовтня 1900) я страждав

сильним головним болем, який доводив до непритомностей. Хвороба підсилювалася,

супроводжувалася страшним шумом у вухах, і я зліг у постіль, і прохворів до Миколиного дня (6

грудня 1900). Числа 10 листопада я був залучений до Христових Таємниць місцевим священиком,

після чого відчув полегшення, проте з часом усе слабшав і слабшав...

Нарешті, порадившись зі своїми домашніми, я вирішив спочатку замовити панахиду в гробниці

Преосвященного Архієпископа Псковського Симона, а потім дав обіцянку служити її щороку

доти, доки не залишать мене сили. …І з тих пор швидко став поправлятися, так що в Миколин

день я був у церкві свого цвинтаря, і з тих пор, дякуючи Богу, ніяких болів не почуваю. Сьогодні я

відслужив вперше після своєї хвороби панахиду в гробниці й щиро вірю, що одержав зцілення від

своєї хвороби молитвами святителя Симона. Це моє показання можу підтвердити під присягою –

як я сам, так і мої домашні».

СТАЛИСЯ ЗЦІЛЕННЯ, з листа Філарета О. Горському від 26 червня 1844 р.

Ось одна з найприємніших новин, хоча й не зовсім нова! Симон, архієпископ Псковський і

Нарвський відкривається світові святістю життя й у слові перед Господом: минулого року сталося

кілька зцілень біля його труни; старанні виконують його волю.


ДОЗВОЛИТИ НЕ МОЖНА ЗАБОРОНИТИ, з розвідки Августина (Нікітіна) «Іван Арндт і його

книга»

Тепер необхідно перейти до розгляду історії перекладу книги Арндта російською мовою й

подальшої долі цього видання на теренах імперії. У зв’язку з цим варто назвати ім’я Симона

Тодорського, який мав безпосереднє відношення до цього без перебільшення видатного для того

часу міжцерковного починання.

…В Галлі 1735 року він переклав книгу Іоанна Арндта «Про щире християнство» . На її видання

імператриця Ганна Іванівна надіслала 600 рублів, величезну для того часу суму.

Книга Симон переклав російською мовою за бажанням архієпископа Новгородського Феофана

Прокоповича; точніше – церковнослов’янською – з домішками польських слів і закінчень.

У Росії її доля відрізнялася мінливістю: то вона пропускалася цензурою й схвалювалася, то

конфісковувалася й заборонялася.

Надруковане в одному томі в Галлі під назвою «Чотири книги про щире християнство», воно

вільно поширювалося Росією в роки правління Ганни Іванівни. Російська імператриця з симпатією

ставилася до протестантизму, проте вона повинна була, у першу чергу, враховувати інтереси своїх

православних підданих. Цим і пояснюється, що, поряд з поширенням книги Івана Арндта –

лютеранського автора, у тому ж 1735 року (22 лютого) вийшов найвищий маніфест, котрий

заборонив всяку інославну пропаганду. Дозволялося лише «вільне відправлення служби Божої»

наступних християнських сповідань: «лютеранського, реформаторського й римського», дароване

ще при Петрові I.

Але за цим ішло веління, «щоб тих сповідань духовні особи жили у всякій лагідності, і особливо

не наважувалися наших підданих, якого б звання вони не були, до своєї віри закликати».

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЕФІОПІСТ, з розвідки І. Петренка «Українці в Африці»

Першим українським вченим-семітологом був Симон Тодорський. Після закінчення Київської

академії він був посланий для продовження навчання в німецькі університети Галле і Єни. Тут під

керівництвом знаменитого німецького семітолога Махаеліса він вивчив давньоєврейську, сірійську, арабську і «халдейську» (тобто староефіопську) мови, а також грецьку й богословські

дисципліни.

Це був типовий представник «загубленого покоління» XVIII в., котрий зробив придворну й

церковну кар’єри, проте не залишив по собі наукової школи, яка б відповідала його чудовим

талантам і знанням.

І, попри все, це був перший український ефіопіст.


ЗАУПОКІЙНІ ЛІТІЇ, з кореспонденції О. Кир’янової «Панахида за архієпископом»

За свідченням церковного історика Євгенія Болховітінова, архієпископ Симон багато потрудився, викорінюючи неуцтво й марновірства, обновляючи й прикрашаючи древні псковські храми. На

Псковській кафедрі він залишався до своєї смерті. Православні шанували пам’ять Симона, як

великого подвижника, молитовно звертаючись до нього за допомогою.

…У 1853 році причт кафедрального храму представив архієпископові Ризькому Платонові книгу з

16-ю свідченнями чудесних зцілень, котрі відбулися в гробниці псковського архіпастиря. Рік по

тому при ушкодженні склепу його останки були виявлені нетлінними, що засвідчив архієпископ

Платон і духівництво Троїцького собору.

В 30-і роки XX століття гробниця архієпископа Симона була розорена, а мощі втрачені. Склеп

відновили в перші післявоєнні роки, причому в цьому брав безпосередню участь клірик

Троїцького собору священик Іван (Крестянкін), нині відомий всея Росії старець-духівник.

І сьогодні віруючі псковичани свято зберігають пам’ять про свого великого архіпастиря. Щодня

біля його гробниці відбуваються панахиди, а під час вечірніх богослужінь архієпископ Псковський

і Великолуцький Євсевій з духівництвом собору служить заупокійні літії.


ЗРОБЛЕНО БЕЗЦІННУ ЗНАХІДКУ, з повідомлення Псковської інформаційної агенції

«Експозицію музею-заповідника поповнить надгробна дошка архієпископа Симона»

У Псковському музеї-заповіднику пройшло останнє в 2004 році засідання фондово-закупівельної

комісії. На ньому було ухвалене рішення про придбання нового експоната – надгробної дошки

архієпископа Симона (Тодорського) з Троїцького собору. Коштовну історичну знахідку виявили

під час останнього ремонту храму.

Дошка дерев’яна, розміром 79,5 х 68 см. На ній виведено текст, який оповідає про життя й

діяльність владики Симона.

Як відзначили в комітеті з культури, нове придбання в колекцію – безцінний і рідкісний експонат

згодом займе гідне місце в експозиції.