Тарковский Арсен (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ТАРКОВСЬКИЙ Арсен Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Прозаїк, поет, перекладач, мемуарист

З родини службовця. Батько, Тарковський О., – банківський клерк, мемуарист; син, Тарковський

А., – кінорежисер.

Народився 25 (12) червня 1907 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської імперії

(нині – м. Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 27 травня 1989 р. в с. Передєлкіні Московської області СРСР (нині – Московська область

РФ). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив приватну класичну гімназію М. Крижанівського (1918-1924), Московські вищі

літературні курси при Російській спілці поетів (1925-1929).

Працював кореспондентом газет «Гудок» (1924-1926), «Бойова тривога» (1941-1943).

Брав участь у другій світовій війні (1941-1943), де втратив ногу.

Лауреат Державної премії Туркменської РСР ім. Махтумкулі (1971).

Лауреат Державної премії СРСР (1989, посмертно).

Друкувався в газетах «Бойова тривога», «Гудок», журналі «Прожектор».

Як поет дебютував в журналі «Прожектор» віршами (1927).

Як перекладач дебютував збірником (1934).

Потім настала черга наступних книг: „Перед снігом» (1962), „Землі – земне» (1966), «Вісник»

1969), «Вірші» (1974), «Дивовижні гори» (1978), «Зимовий день» (1980), „Вибране» (1982),

«Вірші різних років» (1983), „Від юності до старості» (1987), «Зірка над Арагацом» (1988).

Перу нашого земляка також належать доробки «Зимовий день», „Бути самим собою».

Перекладав з арабської, вірменської, грузинської, каракалпацької, польської, сербської,

туркменської, чеченської мов.

На вірш Т. «Посеред світу» гурт «Діалог» записав платівку (1991).

З нагоди 100-річчя з дня народження нашого земляка в Україні засновано премію його імені

(2007).

Порозуміння з владою поет знаходив не завжди: так, було зупинено видання збірника його

«Віршів різних років» (1946).

Серед друзів та близьких знайомих Т. – І. Карпенко-Карий, Г. Шенгелі, М. Булгаков, В. Катаєв, К.

Паустовський, М. Цвєтаєва, Є. Петров, С. Липкін, В. Левик, І. Ільф, Е. Ананіашвілі, О.

Мандельштам, І. Лиснянська, Ю. Олеша, Ю. та Т. Нікітіни, І. Бошняк, А. Тобілевич та ін.


***

НЕЩАСЛИВЦІ

, з творчого кредо А. Тарковського

Цілком щаслива людина не може писати вірші.


БОЖЕВІЛЬНИЙ З ЛЕЗОМ В РУЦІ, з вірша А. Тарковського

Сама ложилась мята нам под ноги,

И птицам было с нами по дороге,

И небо развернулось пред глазами,

И рыбы подымались по реке,

Когда судьба по следу шла за нами,

Как сумасшедший, с бритвою в руке.


ДИВО, зі спогадів А. Тарковського

Я дізнався про його (Сковороди Г. – авт.) існування, коли мені виповнилося сім років... Мій

батько, народоволець-восьмидесятник, перебував у засланні неподалік від Якутська і там

подружився з українським соціал-демократом Опанасом Івановичем Михалевичем.

Коли термін їх перебування в суворому краї нарешті закінчився, Михалевич вирішив

повернутися разом з батьком в наше місто Єлизаветград – нині Кіровоград. Ось він-то і читав мені

Сковороду – байки, лірику – і багато розповідав про його мандрівне життя. «Лірники» в Україні

співали його пісень, які глибоко пішли в народ. Диво яке він сам і його творчість! Я дуже люблю

його перечитувати.

...Найбільше віршів я писав у 1952 році. Це був дуже важкий рік. Хворіла моя дружина, я за неї

дуже боявся, нікого до неї не підпускав, доглядав сам… Я страшенно переживав, мало спав. Якось

вона покликала мене, я побіг до неї і впав, знепритомнів… І ось того року я дуже багато писав.

Було якесь напруження всіх духовних сил.

...Я якось дуже постарів за останні роки. Мені здається, що я живу на світі тисячу років, я сам собі

страшенно обрид… Мені важко з собою… з собою жити.


ОРИГІНАЛЬНИЙ ПОЕТ, з анотації до книги А. Тарковського «Перед снігом»

Арсеній Тарковський, широко відомий перекладач, представ в книзі «Перед снігом» як

оригінальний поет. У книзі зібрані вірші за декілька десятиліть, вона є підсумком великої і

серйозної роботи, за якою відкривається складний світ... думок, відчуттів і спогадів сучасника.


ВІДГОМІН У СЕРЦЯХ, з рецензії Г. Ахматової на книгу А. Тарковського «Перед снігом»

«Перед снігом» – несподіваний і дорогоцінний подарунок сучасному читачеві. Ці вірші, які довго

чекали своєї появи, вражають низкою рідкісних якостей. Найвражаючіше те, що слова, які ми

неначе вимовляємо кожну хвилину стають невпізнанними, загорнутими в таємницю і народжують

несподіваний відгомін в серці.

Я тот, кто жил

во времена мои,

Но не был мной.

Я младший из семьи

Людей и птиц,

я пел со всеми вместе

И не покину пиршества живых...

Як вічно і у той же час сучасно це звучить! Він вже ожив «на бенкеті живих» і розповів нам

багато про себе і про нас. ...Цей новий голос в російській поезії звучатиме довго. Величезні пласти

роботи відчуваються у віршах книги «Перед снігом»...

Тим, у кого немає цієї книги, я раджу будь що дістати її, аби судити про неї найстрогішим судом.

Ця книга нічого не боїться.


НЕ ПИСАВ ПРО НЕІСТОТНЕ, з статті «Росія відзначає 100-річчя Арсенія Тарковського» РІА

«Новини»

Як неодноразово говорив сам Тарковський, вірші він почав писати «з горщика». У сім’ї

Тарковських поезія була природною формою спілкування. Один одному адресувалися записки і

листи, в віршах відображалися сімейні події. Цю звичку він зберіг до кінця життя.

...Позбавлена партійної тематики, його поезія не могла пробитися до читача. Щоб стати поетом,

«потрібним масам», досить було написати всього декілька віршів, які прославляють великого

вождя і уряд. Був і інший шлях: деякі друзі радили Тарковському опублікувати свої вірші під

виглядом перекладів. Проте для нього найважливіше було залишатися чесним перед самим собою

і перед своїм покликанням.

Впродовж 15 років вірші Тарковського з’являлися у пресі лише епізодично. Довгий час як поет

він залишався невідомим. Але не як перекладач: його прекрасні переклади східних поетів, як і

раніше, видавалися. Проте таке заняття для людини з яскраво вираженою творчою

індивідуальністю було тягарем.

...Повна природність в усьому – ось, мабуть, одна з головних відмінностей поезії Тарковського.

Природність відчуттів, думок, органічність їх виразу, інтонацій, про що б він не писав, природне

відчуття себе в просторі світової культури.

Світ поезії Тарковського багатогранний і глибокий. Він говорить про складні відчуття, явища, про

суперечність людського існування. Його поезію відрізняє вражаюча ваговитість. Вона полягає

в думках і відчуттях, він ніколи не розмінювався на дрібниці, не писав про неістотне.


ЦІЛУВАВ РІДНУ ЗЕМЛЮ, з нарису С. Орел «Я свідомо йду цим шляхом і несу свій хрест»

Юний Арсен, прибувши до столиці, у пошуках долі й освіти, перший час заробляв на життя

працею у газеті «Гудок». Очевидно, за порадою Григорія Шенгелі, на той час теж співробітника

цієї газети, у якого квартирував, взявся за фейлетони (досить популярний жанр на початку

минулого століття). І перша його політична інвектива була спрямована якраз проти буржуазного

діяча Юзефа Пілсудського. Правда, через півстоліття, у 1975 році, відвідавши Польщу, вже

немолодий Арсен Олександрович поклав квіти на могилу колишнього батькового товариша…

Першу любов Арсена теж звали Марією. Була вона трохи старшою від шістнадцятирічного

залицяльника і жила у тому будинку по колишній Олександрівській, де нині розташований музей

видатного поета у Кіровограді, відкритий десять років тому. Марія Фальц була солом’яною

вдовою білого офіцера, тому не могла відповісти взаємністю на палкі почуття юнака. Але саме їй

він присвятив найбільше своїх віршів про кохання, і через багато років донька Марина,

досліджуючи творчість батька, зробить відкриття, що ті вірші присвячені не їхній з Андрієм

матері Марії Вишняковій, а невідомій єлизаветградці…

Відомо також, що набагато пізніше він пробуватиме застерегти свого вже дорослого сина Андрія

від надмірної захопливості в коханні, але хіба від цього можна вберегтися?

Ставлення до своєї малої батьківщини у Арсена Тарковського було особливим. Відомо, що він

листувався із внуком Карпенка-Карого Андрієм Юрійовичем, який фактично врятував хутір Надія

від знищення і відстояв його музейний статус. Тут вони були однодумцями, Арсен

Олександрович, як міг, сприяв у цій справі.

У листах він нагадував, що не забув української мови і навіть соромив Андрія Юрійовича, що той

спеціально перекладає для нього деякі слова.

У 1955 році Арсен Тарковський востаннє приїздив на батьківщину. Звичайно, побував на хуторі

Надія. Колишня директорка обласного краєзнавчого музею Олена Ноземцева, яка супроводжувала

його в поїздці, згадує, що Арсен Олександрович у степу вийшов з машини, став на коліна і

поцілував рідну землю.


НЕБАЖАННЯ ЖИТИ, з розвідки Г. Синьоок «Екзистенційні мотиви в ліриці Леоніда

Первомайського і Арсенія Тарковського»

Перебуваючи в опозиції до сучасного їм світу як «витвору» тоталітарної системи, Первомайський

і Тарковський прагнули втекти з абсурдної радянської дійсності в природу як гармонійний космос, де нівелюється межа між світом і людиною на користь їхнього співбуття, – цим можна пояснити

пантеїстичні мотиви у творчості обох поетів.

Для А. Тарковського самотність – результат непогамовної туги за батьківщиною, відстороненості

від літературного побуту й водночас читацького загалу. Невідворотна самотність – один з

лейтмотивів поетичних творів «Перед листопадом», «Портрет», «Лише майбутнє», «З

підмізинного пальця перстень».

Одинока душа і самотнє тіло утворюють нерозривну сполуку – їхнє злагоджене співбуття зроджує

творчий процес...

Страждання не полишали Первомайського й Тарковського навіть наприкінці їхнього життя:

обидва були невиліковно хворі. І обидва, попри виснаження, прагнули не уповільнювати темпу

творчої праці.

А. Тарковському впродовж останніх двох-трьох років життя було усе важче «діставати самого

себе із себе»: хвороба і втрата сина ніби ізолювали його від навколишнього світу. Знайомі поета

(зосібна критик М. Синельников) читали у погляді Тарковського небажання жити.


НОВІ ЕКСПОНАТИ, з замітки «Цікаві музейні знахідки» на інтернет-сайті crossroads.com.ua Родини Тарковських і Тобілевичів пов’язані сімейними узами. Карпенко-Карий був одружений з

рідною тіткою Арсена Тарковського Надією. На її честь названо Хутір Надія. Літературний музей

підтримує зв’язки з донькою поета Арсена Тарковського Мариною, яка живе в Москві. Під час

недавніх відвідин нашого міста Марина Арсенівна передала до музею книгу «Ода вільності: Мала

антологія російської поезії», подаровану їй Дмитром Павличком. До збірки увійшов цикл віршів

Тарковського в перекладі українського поета.

Краєзнавець Олександр Чуднов подарував добірку малюнків Олександра Федоровського. Це

дружні шаржі на членів гуртка єлизаветградської молоді, до складу якого на початку 20-х років

XX століття входив автор малюнків, Арсен Тарковський , Михайло Хороманський, Микола

Станіславський, Юрій Нікітін та інші.

Колишній директор краєзнавчого музею Олена Орестівна Ноземцева подарувала музею книгу

спогадів про Арсена Тарковського «Я жив і співав колись», надіслану їй М. А. Тарковською. До

збірки увійшли спогади самої Олени Орестівни про останні відвідини А. Тарковським рідного

міста 1955 року.