ПОТАПЕНКО В’ячеслав Панасович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Актор, драматург, театральний режисер, літературний критик, журналіст, редактор, видавець.
Псевдонім – В. Потапов, Капітан Копєйкін.
З поміщицької родини.
Народився 1 січня 1863 р. в с. Веселому Куті Єлизаветградського повіту Херсонської губернії
Російської імперії (нині – с. Григорівка Новоукраїнського району Кіровоградської області
України).
Розстріляний 10 серпня 1937 р. в одній із сталінських катівень м. Ростова-на-Дону СРСР (нині –
адміністративний центр однойменної області РФ). Місце поховання – не відоме.
Закінчив Петербурзьку юнкерську школу.
Був актором і режисером труп М. Кропивницького (з 1883), М. Васильєва-Святошенка, М.
Старицького, видавцем-редактором газети «Нова зоря» (1904-1910), актором низки
єкатеринодарських театрів (1910-1917), дератизатором Краснодарської міської лікарні.
Друкувався в газетах «Літературно-науковий вісник», «Ранок», «Зоря», «Нова зоря»,
«Чорноморське узбережжя».
Як літератор дебютував драмою «За товариша», написаною у співавторстві з М. Старицьким
(1887).
Потім настала черга оповідань «Чубатий», «На нові гнізда», «Над кручею» (усі – 1899), «Перша
карна справа» (1890), «Чабан» (1927), сцени-монологу «Король Лір» (1912).
П. – автор оповідань «Я нікого не їм», «Казок старого кота», художнього нарису «Химка».
Перу нашого земляка також належить близько двох десятків п’єс, байки, вірші.
Стосунки з владою, якого б кольору вона не була, у П. не складалися. Так, його шість разів
заарештовували за царату (1900-1917). Його газету «Нова зоря» заборонили (1910).
Двічі потрапляв за грати і за більшовиків (1931; 1936). Вдруге – за звинуваченнями в здійсненні
контрреволюційної діяльності і причетності до терористичної організації, яка готувала вбивство
«вождя ВКП(б)». За рішенням трійки УНКВС по Азово-Чорноморському краю від 8 серпня 1937
р. засуджений до вищої міри покарання; того ж дня вирок було виконано.
Посмертно реабілітований (1958).
У Києві у збірці «Українська новелістика кінця XIX-початку XX ст. Оповідання. Новели.
Фрагментарні форми» видрукувані й доробки П. (1989).
У відділі рукописів Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України зберігається
близько двох десятків п’єс, а також байки, вірші.
Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Старицький, М. Кропивницький, С. Варвалюк, М.
Шагінян, О. Огоновський, І. Замичковський, О. Суходольський, М. Садовський, І. Заньковецька та
ін.
***
ЖИТИ ДЛЯ ІНШИХ
, з життєвого кредо
В. Потапенка
Бажаєш жити для себе – живи для інших.
НА ГАЧОК, з оповідання В. Потапенка «Чарівниця»
Старі люде говорили … що вона божевільна, подруги величали її «Козир-дівка, вогонь-козачка», а
парубки дали їй прізвище «Чарівниця»:
– Там така дівчина, – казали вони, – пісню скласти, засміяти кого-небудь, прізвище притулити
козакові – се діло Марисі. На гулянці всіх перещебече, всякому рота затулить, а піде у танець – так
повірте, столітній дід не витримає – піде садить гопака. – Одно слово: чарівниця, та й годі!
...Якби ви побачили, одні очі чого варті!.. Здається, рідного батька проміняв би за них! Як зорі
блищать!.. А бровенята? Чорт їх бачив, де і хто їх малював такі! … І скрізь вона перед веде!..
Почне жати, не доженеш. А страху у неї ані крапелиночки! Нашу ріку ніхто човном не перепливе
… а чарівниця весла в руки – і вже на тім березі. Тілько й чуєш, як розлягається її чарівний спів…
А співає! Причарує!
...Се була чарівна краса, се була пишна квітка українського садку, се була розкішна стеблина
вільного українського степу. Але у сій красі було щось справді чарівне, виявлялась якась-то сила
таємного царства. Чорні, як вуголь, очі горіли якимось пекельним вогнем і сяяли діамантовим
світлом з-під густих вій. Чоло її високе, лице повновиде, рум’яне. Ніс трохи грецький, як
обточений, прямий; погляд відкритий, вільний – що твоя цариця.
– ...А кого б ти покохала?
– Козака! – гаряче сказала вона. – Високого, вродливого, з чорним вусом. Сяде на коня – орел!
Щоб, що є духу, розігнав свого коня, налетів на мене, ухопив мене на своє сіделечко і щоб щільно-
щільно притулив до себе, щоб аж в очах потемніло, щоб спалив мене своїм поглядом, щоб я
залилась, задушилась жагою