В ЕФІР ГАГАРІНУ Я ДАВ ПРАВИЛЬНІ СЛОВА, зі спогадів П. Поповича
Перший час ми жили на Центральному аеродромі імені М. В. Фрунзе в районі Хорошевського
шосе, в колишній казармі барачного типу, в якій ще недавно розміщувалися військові
будівельники. Приміщення були абсолютно порожніми. Армійські ліжка, тумбочки і табурети, постільну білизну ми з Федею Демчуком, водієм нашого автобуса, заносили самі.
Доки жили без сімей, проблем не було. Але коли привезли дружин і дітей, виникла напруженість з
відвідинами туалету, оскільки він був гарнізонним і ним користувалися солдати сусідньої частини.
Проте незабаром одержали квартири. Моя сім’я і сім’я майбутнього космонавта №2 Германа
Титова жили в двокімнатній квартирі на Ленінському проспекті. Велику кімнату займав я з
дружиною і дочкою Наташею, якій тоді було 4 роки, а меншу – Герман з дружиною Тамарою.
Якось нас попередили, що буде зустріч з головним конструктором Сергієм Павловичем
Корольовим. Ми внутрішньо напружилися, зібралися, до цього тільки чули про цю дивовижну
людину.
Стрімко увійшов невисокий кремезний чоловік з великою лобатою головою. Очі глузливо
примружені. Поверх одягу – білий халат. Я, командир групи, як це прийнято у військових, чітко, за всією формою доповідаю, а він абсолютно не за статутом вітається:
– Добридень, орлики!
Так назавжди ми, перший загін, і залишилися для нього «орликами».
...Всі ми були підготовлені відмінно, проте летіти можна було тільки одному. Ми, звичайно, бачили, що і Сергій Павлович, і головком, і Є. Карпов, і М. Каманін благоволили до Юрія. Одного
разу Євген Анатолійович запитав мене:
– Пашо, як ти думаєш, хто повинен летіти?
Я відразу відповів:
– Гагарін.
Він розсміявся:
– Я думав, ти вкажеш на себе.
З Юрою ми розуміли один одного з півслова. У ті квітневі вечори 1961 року говорили багато про
що. Одного разу я йому сказав:
– Ось злітаєш у Космос, станеш знаменитим, слава закрутить тобі голову, і забудеш про друзів.
Гагарін схопився з ліжка, підбіг до мене, я навіть подумав – битися буде. Він мені:
– Пашо, та як ти можеш такі слова сказати? Ти ж такий, як я!
Я став заспокоювати його, вибачився. Після польоту він справді не змінився.
В день старту Сергій Павлович Корольов попросив мене бути на зв’язку з Гагаріним. За п’ять
хвилин до команди «Протяжка один» пульс і артеріальний тиск космонавта прийшли в норму.
Гагарін попросив мене дати музику. Я запитав:
– Юро, дати «Конвалії»?
Він засміявся, в ЦУПі теж розсміялися. Весело стало всім, хто знав, як ми переробили цю
популярну пісню. У нашій редакції один з куплетів звучав так:
Ти сьогодні мені приніс
Не букет яскраво-червоних троянд,
А пляшку «Столичної».
Заберемося в очерет,
Надеремося від душі.
І навіщо нам ті конвалії?
У ефір я дав правильні слова.
ПЕРЕПОЛОХ ВНАСЛІДОК НЕ ТІЄЇ ГРОЗИ, зі спогадів П. Поповича
...Андрій (Андріян Ніколаєв – авт.) першим зв’язався зі мною:
– Беркут! Я Сокіл. Як чуєш мене? Прийом.
Я – йому:
– Андрюша! Я тебе не тільки чую, але й бачу. Ти летиш у мене справа, як маленький Місяць.
Ніколаєв – мені:
– Ти чого, я ж «Сокіл». Лаятися будуть.
Я – Ніколаєву:
– Та хто нас лаяти буде? Вони не дістануть нас!
Ось так ми і переговорювалися: «Андрюша» й «Паша». Сокола» і Беркута не використовували.
Ще до польоту вирішили деяку інформацію кодувати – не повідомляти ж на весь всесвіт, що
радянський космонавт в космосі «обробився», що у нього болить голова чи почалася блювота. В
цьому випадку на Землю необхідно було передати кодове слово: «ромашка» – воно означало
«болить голова», «гроза» – у космонавта блювота.
Повідомляти на Землю метеорологічну обстановку над Мексиканською затокою не входило в моє
завдання, але я передавав цю інформацію як текст для дослідження проходження довгих хвиль, проте абсолютно випустив з уваги, що стурбував керівників польоту станом свого здоров’ям. З
інших точок орбіти хвилі не проходили, Земля не могла їх прийняти, а тут дуже виразно: «Над
Мексиканською затокою ГРОЗА».
У Центрі управління польотами переполох – Поповичу погано – його нудить!
Почали мене допитувати про самопочуття і передбачувані причини розладу. Вони мене про
«ГРОЗУ» розпитують, а я їм детально – про блискавки, абсолютно випустивши з пам’яті
кодування неприємних ситуацій. Тільки
