Полетика Петр (fb2)





ПОЛЕТИКА Петро Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний діяч, мемуарист.

З дворянської родини. Батько, Полетика І., – перший професор медицини в Російській імперії,

лікар Васильківської карантинної застави; брат, Полетика М., – секретар імператриці Марії

Федорівни; дядько, Полетика Г., – письменник.

Народився 15 серпня 1778 р. в м. Василькові Київської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Київської області України).

Помер 26 січня 1849 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Петербурзький кадетський корпус (1782-1796).

Служив поручиком квартирмейстерської частини в свиті Государя (1796-1798), перекладачем

Державної Колегії іноземних справ (1798-1802), канцелярським служителем Стокгольмської місії

(1802-1803), чиновником Державної Колегії іноземних справ (1803-1805), чиновником при місії в

Неаполі (1805-1806), дипломатичним радником адмірала Сенявіна (1806-1807), радником

російського посольства в Філадельфії (1809-1810), Ріо-де-Жанейро (1811), Мадриді (1812),

дипломатичним радником фельдмаршала Барклая де Толлі (1814-1816), радником російського

посольства в Лондоні (1816-1817), надзвичайним посланником і повноважним міністром Росії в

США (1817-1822), високопосадовцем Міністерства іноземних справ Росії (1822-1825), сенатором

(1825-1842).

Друкувався в журналі «Санкт-Петербург».

Перу нашого земляка належить книга про зовнішню і внутрішню політику Сполучених Штатів

„Apercu de 1а situation interieure des Etas-Unis de l’Amerique et de leurs rapports politiques avec l’Europe. Par un Russe» (1821), а також «Мої спогади» (1849).

Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Салтиков, В. Оленін, П. В’яземський, К. Толь, Т.

Черниш, Д. Татищев, Ф. Клінгер, Я. Дюваль, Г. Дюмон, І. Болтін, Д. Сенявін, М. Голенищев-

Кутузов, Д. Стратонович, Г. Кондоїді, І. Болкунов та ін.


***

КЛЯТІ ПОРОЖНІ ВИПАДКОВОСТІ

, з життєвого кредо П. Полетики

Доля часто залежить від порожніх випадковостей.


ІНТРИГ ВИСТАЧАЛО, з книги П. Полетики «Мої спогади»

Я отримав відпустку на 28-м днів і відвідав вперше Малоросію, мою батьківщину. У Полтавській

губернії, в сільці Аксютинці, яке знаходилося від міста Ромни в 10-ти верстах, я знайшов добру,

покірливу мою матір і старезну мою тітку. Вони жили в тісній малоруській хатині, після пожежі,

яка знищила незадовго перед тим панський будинок і всі запаси різного роду, накопичені в

перебігу багатьох років бережливою нашою матір’ю. Я бачив всюди бідність і найменшої

попереду надії на поправку сімейних наших справ: у книзі доль Божих ми були приречені на

бідність. ...При нашій хатині не було не лише садка, а навіть і городу.

...Після вступу мого в Колегію Закордонних Справ, я рік не одержував ніякої платні. Нестатки мої

були такі великі, що, при настанні зими з 1798-го на 1799 рік, я не мав зовсім теплого одягу. Т. П.

Черниш подарував мені синій на ваті сюртук з хутряним коміром.

... Незабаром після прибуття мого в С.-Петербург із Стокгольма, французький там посланник п.

Бургоань, котрий прихильно приймав мене в своєму будинку, написав до того, французькому

повіреному в справах п. Реневалю, питаючи його, чому він не пише про мене ні слова. Цей лист

був розкритий за звичаєм і збудив у думці імператора Олександра підозру на рахунок політичних

моїх думок. У цей самий час я представлений був до чину надвірного радника, і Государ не лише

мені відмовив, а й наказав вести за мною спостереження, а особливо стосунки мої із Стокгольмом.

Листи мої до єдиного моєму там кореспондентові перевіряли.

Від п. Алопеуса зажадали даних на рахунок моїх думок і поведінки в Стокгольмі. Він в одній з

своїх депеш, яку я мав змогу прочитати, виправдав цілком і мої думки, і мою поведінку, проте

додав однак в кінці своєї депеші, що якщо я часто бував у будинку французького посланника,

однак це походило від мого бажання блиснути шкільними моїми пізнаннями.

Канцлер граф Воронцов з свого боку примушував Татищева віддалити мене від себе, як людину, котру підозрює Государ; однак той наполегливо захищав мене і, нарешті, сказав мені, щоб я

написав канцлеру виправдувального листа, в якому я виклав би спосіб мого життя в Стокгольмі.

Написаний мною лист передали Государеві, і я вважаю, він був прочитаний з благоволінням; бо

через декілька днів опісля, я був проведений в надвірні радники. Надання чину сильно мене

порадувало і підбадьорило: воно поклало край моїй опалі, якою причина була спочатку мені

невідома і від того тим болісніша для мене. Завдяки Татищеву, надії мої по службі пожвавилися.

...Продовжуючи наш шлях до австрійського кордону, ми змушені були зупинитися на два чи три

дні в м. Дубне для лагодження наших екіпажів: нудне і спустіле містечко Волинської губернії,

наповнене неохайними жидами і де чекала нас нестерпна нудьга за довершеним недоліком

всякого розумового заняття.

ВИЗНАЧИЛИ КОРДОНИ, конвенція між