Петров Осип (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ПЕТРОВ Осип Панасович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Оперний співак. Перший на теренах Російської імперії виконавець партії Івана Сусаніна (1832).

З купецької родини.

Народився 2 (14) листопада 1805 р. в м. Єлизаветграді Російської імперії (нині – м. Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 27 лютого (11 березня) 1878 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Похований на Смоленському цвинтарі. На хресті були викарбувані слова

невідомого поета: «Мир праху твоєму, великий, славный гений,/ Спокойным сном ты навсегда

почил./ И нам ты за минуты наслаждений/ Навеки будь, как и при жизни мил».

Спеціальної освіти не мав. Брав уроки вокалу у Ф. Даль-Оккі, К. Кавоса, І. Рупіна (1830-1834).

Виступав на сцені Санкт-Петербурзького придворного театру (1830-1878).

Дебютував на єлизаветградській сцені у п’єсі «Козак-віршувальник» на музику К. Кавоси (1826).

Виконував ведучі партії в операх «Наталка-Полтавка», «Роберт-Диявол», «Іван Сусанін»,

«Аскольдова могила», «Туга за батьківщиною», «Пан Твардовський» і «Сон на яву», «Русалка»,

«Руслан і Людмила», «Борис Годунов», «Кам’яний гість», «Псковитянка», «Маковеї».

Всього наш земляк взяв участь в 130 (!) операх: показник, безумовно, достойний «Книги рекордів

Гінесса».

На сцені він не з’явився лише одного разу – у зв’язку з раптовою смертю сина.

Пам’ять про нашого земляка увічнив художник С. Худояров (Федоров), який написав його

портрет.

Серед друзів та близьких знайомих П. – Т. Шевченко, М. Глинка, І. Тургенєв, М. Щепкін, І.

Сорокін, В. Самойлов, І. Сосницький, Я. Брянський, Ф. Ліст, О. Струговщиков, К. Брюллов, Н.

Кукольник, В. Одоєвський, В. Бєлінський, о. Даргомижський та ін.


***

АБИ МУЗИКА НЕ ЗАВАЖАЛА,

з творчого кредо О. Петрова

Головне в опері – щоб музика не заважала.


БУВ У ЗАХВАТІ, зі спогадів О. Петрова

Я був у захваті від її (Зонтаг Г. – авт.) співу. До цих пір я нічого подібного не чув і навіть не

розумів, до якої досконалості може дійти людський голос. Отже, першими художніми враженнями

я зобов’язаний М. С. Щепкіну і пані Зонтаг.

...Спосіб мого життя був дуже скромний. Знайомств у мене було небагато. Зазвичай я сидів удома, співав гамми щодня, розучував ролі і їздив до театру.


СМЕРТЬ ЧАТУЄ НЕПОДАЛІК, з партії І. Сусаніна у виконанні О. Петрова

Чуют правду!

Смерть близка!

Мне не страшна она.

Свой долг исполнил я

Прими мой прах, мать земля.

Ты взойдеш, моя зоря!

Над миром свет прольешь,

Последний раз взойдешь,

Лучом приветным горя.

Господь, в нужде моей

Ты не оставь меня!

Горька моя судьба!

Тяжка моя печаль!

Закралась в грудь тоска

Легла на сердце скорбь...

Мне тяжко умирать,

Но долг мой чист и свят.

Мой час настал!

Мой смертный час!

Дай силы мне,

Родная мать моя земля!

В последний раз дай силы мне.

Мой час настал!

Прими мой прах, земля!


ГАРНИЙ, ЯК І КОЛИСЬ, з «Щоденника» Т. Шевченка

12 квітня 1858

Увечері в цирку-театрі слухав оперу «Життя за царя». Геніальний твір! Безсмертний М. І. Глинка.

Петров у ролі Сусаніна – гарний, як і колись. І Леонова в ролі Вані – гарна, але далеко їй до

Петрової, яку я чув у 1845 році.


«УКРАЇНСЬКІСТЬ» ЗМУСИЛИ ВИПРАВЛЯТИ, з статті І. Терентєвича «О. О. Петров»

З перших кроків своєї сценічної діяльності в Петербурзі, окрім щоденних вокальних вправ, Петров

розпочав під керівництвом артиста драми Якова Григоровича Брянського в и п р а в л я т и с в о

ю у к р а ї н с ь к у вимову (розрядка авторська) і працювати над дикцією.


ВІДГУК ПЕКЛА, з роману І. Лажечникова «Бусурман»

Чи пам’ятаєте ви Петрова в «Роберті-Дияволі?» І як же не пам’ятати! Я бачив його (Петрова О. –

авт.) в цій ролі лише раз і до цих пір, коли думаю про нього, мене переслідують звуки, наче

відгуки пекла: «Так, покровитель» і цей погляд, від очарування якого душа ваша не має сили

визволитися, і це шафранове обличчя, спотворене біснуванням пристрастей. І цей ліс волосся, з

якого, здається, виповзти готове ціле гніздо змій.


ТИТАН З ГОМЕРИЧНИМИ ПЛЕЧИМА, з оцінки діяльності О. Петрова М. Мусоргським

Вихід дідуся Петрова в Сусаніні, по-моєму, є вихід Сусаніна в Петрові.

...Петров – титан, який виніс на своїх гомеричних плечах майже все, що створено в драматичній

музиці – починаючи з 30-х років...

Як багато заповідано, як багато незабутнього і глибокого мистецького подано дорогим дідусем.


ТАЛАНТ НАДЗВИЧАЙНИЙ, з рецензії Ц. К’юї

Що сказати про пана Петрова? Як висловити всю данину надзвичайному талантові? Як передати

всю тонкість гри; вірність вираження до найдрібніших відтінків; розумний високого ступеня спів?

Зазначимо тільки, що із багатьох ролей, так талановито і самобутньо створених Петровим, роль

Фарлафа – одна з найкращих.


СПІВАК-БОГАТИР, вірш М. Некрасова на честь 50-річчя сценічної діяльності О. Петрова

Умиляя сердце человека,

Наслажденье чистое даря,

Голос твой нас услаждал полвека:

Чудннй дар певца-богатыря.

Не слабеть под игом лет преклонных!

Тысячи и тысячи сердец

Любящих, глубоко умиленных,

Благодарность шлют тебе, певец!

Воплощая русское искусство

В звуки жизни страсти, красоты,

Труд, любовь и творческое чувство

На алтарь его приносишь ты!


ОБІДАВ У ПЕТРОВА, з листа І. Тургенєва П. Віардо від 22 травня 1874 р.

Сьогодні обідав у старого Петрова, якому приніс Ваш романс, він від нього в захопленні... Бачив я

його дружину (контральто), їй шістдесят років... Вона проспівала два хвилюючі романси М.

Мусоргського (автора «Бориса Годунова») в його присутності...

Петров проспівав партію Варлама. Мусоргський трохи нагадує Глинку... Очі тьмяні, але красивий

рот на широкому обличчі... Він виконав нам інтродукцію до своєї другої опери. Це дещо у

Вагнерівському дусі, але красиво і бере за душу.


ЇЙ-БОГУ, СТОМИВСЯ, з книги В. Шурапова і Р. Турбай «Єлизаветградський Сусанін (Осип

Петров: погляд крізь роки)»

Маленький Осип Петров старанно опановував перші ази шкільної премудрості. Він також почав

співати у церковному хорі в тій самій церкві, де його хрестили. Пристрасть до музики у хлопця

виявилася ще з дитячих років. Красивим, дзвінким і сильним голосом він значно відрізнявся від

хористів.

...Незабаром до дядькового будинку було влаштовано на постій військового капельмейстера

Бехмана, людину, яка у професійному житті Петрова зіграла чи не найважливішу роль.

Знайомство з цією доброю, музично обдарованою людиною стало справжнім щастям для хлопця.

Бехман навчив його нотної грамоти, потім – грі на кларнеті, і, захоплений успіхами юнака, подарував йому цей інструмент. Пізніше той же Бехман навчить Петрова грати на флейті, скрипці

й контрабасі.

...Знаменним роком в житті артиста став 1830 рік. Під час гастролей трупи Штейна в Курську

Петров виконував роль матроса в драмі Коцебу «Амстердамський кат». Його почув і побачив

інспектор Петербурзької опери М. С. Лебедєв. Після недовгих переговорів було укладено

«умову», і на початку 1830 року М. Лебедєв привіз молодого артиста-єлизаветградця до

Петербурга.

В Петербурзі Петров одержав від директора театрів К. Н. Гагаріна розпорядження наступного дня

бути у залі Великого театру і зустрітись з директором музики і капельмейстером Кастриком

Альбертовичем Кавосом.

Кавос прийняв молодого співця досить лагідно. Довго розпитував, чи знає той ноти, інтервали, чи

багато співав у театрі, і що співав. Осип був щирим і відвертим: «Ноти читаю добре-таки, а

співати ніколи не вчився». Кавос пробував його голос і слух. Залишився задоволеним і тим, і

іншим. І не безпідставно: голос у Петрова – дві з половиною октави.

...Єлизаветградська міська Дума лише 1834 року закінчила нарешті позов з колишнім своїм

міщанином Осипом Петровим, вже визначним оперним співаком Санкт-Петербурзьких театрів.

Майже трирічна справа ця полягала в тому, що думські чиновники не виконували розпорядження

Контори імператорських театрів про звільнення Петрова із стану єлизаветградських міщан з

висилкою належного свідоцтва і всі ці роки продовжувала нараховувати йому так звані

«громадянські повинності». І Контора імператорських театрів вимушена була переводити на

єлизаветградську Думу відповідні кошти, начебто відкупляючи у невдячної батьківщини перший

бас Росії... «з малоросійським акцентом»...

...Євдокія Савелівна (мати Петрова О. – авт.) все життя провела в Єлизаветграді і ніяк не могла

звикнути до столичних порядків. Одного разу теплого весняного дня вона вирішила провітрити

єнотову шубу сина, відчинила вікно (жили вони на першому поверсі), розклала шубу на підвіконні

і сіла поруч стерегти її. Сонечко пригріло стареньку, і вона задрімала, а коли прокинулася – від

шуби і слід вистиг. З відчаю кинулася до двірника, той – до квартального, але крадія не піймали.

Втрата, безумовно, була велика, і син, як міг, утішав матір... Яке ж було його здивування, коли

другого дня на репетицію у Великому театрі директор Гедеонов привіз і подав йому без пакету

п’ятсот карбованців асигнаціями зі словами: «Ось тобі від государя за украдену шубу».

Виявилось, що за законами тих часів обер-поліцмейстер Кокошкін щодня доповідав государю про

місцеві події, а коли цар дізнався, що у співака Петрова (а він шанував артиста) украли шубу, то

відразу ж наказав винагородити співака – гордість держави.

...Привітання і подарунки надійшли від усіх театрів Північної Пальміри: оперного, драматичного, французького, балетного; від Товариства драматичних письменників – телеграма й адреса, підписаний Островським; від філармонії – диплом на звання почесного члена; з України, від

Харківської драматичної трупи – адреса і подарунки; від публіки було подаровано десять тисяч

карбованців і два вінки, золотий і срібний з діамантами, на кожному листочку якого вигравірувана

назва однієї із ста тридцяти опер, у яких брав участь Осип Петров протягом свого довгого

артистичного життя на сцені.

Бутафори, вітаючи Петрова, подали йому на оксамитовій подушці лавровий вінок і ціпок Петрова-

Сусаніна, перевитий лаврами. З цим ціпком Петров грав Сусаніна сто сорок два рази.

Олександр подарував велику золоту медаль з великим діамантом на андріївській стрічці; вінок

срібний з діамантовою цифрою «50», великий срібний альбом з адресою...

А коли великий артист вийшов з театру, цінителі його таланту випрягли коней з карети і повезли

його на собі до під’їзду його будинку, біля якого горіла газова ілюмінація. Вся вулиця була

запруджена публікою, якої зібралося не менше п’яти тисяч чоловік. Під оглушливі оплески

натовпу та під звуки оркестру ювіляр вийшов з карети. Потім ще тричі виходив на балкон і

розкланювався з публікою і, нарешті, сказав:

– Щиро дякую Вам за співчуття, але пробачте. Їй богу, стомився.


ЗАБУТИМ НЕ БУДЕШ, експромт Н. Кукольника

С ним музыки русской зарделась заря,

Забыт он не будет, как «Жизнь за царя».