Осмеркин Александр (fb2)





ОСЬМЬОРКІН Олександр Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник, сценограф.

З родини службовця. Батько, Осьмьоркін О., – землемір.

Народився 26 листопада (8 грудня) 1892 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської

імперії (нині – м. Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 25 червня 1953 р. в селищі Плесковому Московської області СРСР (нині – селище міського

типу Московської області РФ). Похований на московському Ваганьківському цвинтарі.

Навчався в Єлизаветградському земському реальному училищі (1902-1910), Київському

художньому училищі (1911-1913), Московській студії І. Машкова (1913-1915), Чугуївському

військовому училищі (1916-1917).

Працював в культурно-просвітницькому відділі Московської Ради солдатських депутатів (1917-

1918), асистентом викладача в 1-х и 2-х Державних вільних художніх майстернях (1918-1930),

викладачем Ленінградського інституту живопису, скульптури і архітектури ім. І. Рєпіна (1932-

1947), Московського художнього інституту ім. В. Сурикова (1937-1948), художником майстерні

плакату «Вікна ТАРС» (1941),

Член товариства «Московські живописці» (1924).

Один з засновників і член Товариства московських художників (1927).

Член об’єднань «Бубновий валет» (1913), «Світ мистецтва» (1916), «Спілка російських

художників» (1918).

Організатор групи «Крило» (1927).

Серед найвідоміших полотен О.: «Натюрморт з образом», «Портрет батька» (обидва – 1912),

«Оголена на тлі перської вибиванки» (1914-1915), «Дама з лорнеткою» (1917), «Натюрморт з

годинником» (1918), «В кафе» (1919), «Парк», «Натюрморт із бандурою» (обидва – 1920),

«Портрет Є. Т. Баркової», «Натюрморт з черепом», «Портрет дівчини» (усі – 1921), «Портрет

художника М. Аветова» (1924), «Мисливський натюрморт» (1923-1924), «Верби біля ставу»,

«Московські живописці» (обидва – 1925), «Буття» (1926), «Мойка. Біла ніч» (1927), «Портрет Г.

Ахматової» (1939-1940), «Кремль. 1942» (1942), серія пейзажів «Нова Голландія» (1945), «Портрет

художниці Н. Удальцової» (1948).

Час від часу «звітував» історико-революційними полотнами – «Взяття Зимового палацу» (1927),

«Зенітники Москви» (1942) – чи казенними портретами передовиків.

О. успішно виступав і як художник театру – в ленінградському Великому драматичному (1937) і

під час евакуації – в Казанському драматичному (1943).

За надзвичайну чіткість побудови форми в просторі за допомогою кольору нашого земляка

небезпідставно вважають яскравим представником «російського сезанізму».

Влада звинуватила О. у формалізмі, у поширенні західних віянь у радянському мистецтві,

позбавивши його навіть права на викладацьку діяльність (1948).

Вся спадщина художника складає понад 700 творів живопису, графіки, театральних декорацій.

Доробки нашого земляка зберігаються в Київському музеї російського мистецтва (Україна),

Третьяковській галереї, музеї образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна (обидва – Москва, Росія), Російському державному музеї, музеї Г. Ахматової в Фонтанному будинку (обидва – Санкт-

Петербург, Росія), Пермській художній галереї (Росія), музеях Азербайджану, Литви, Казахстану, приватних зібраннях.

Помер митець під час роботи над черговим пейзажем.

Серед друзів та близьких знайомих О. – П. Кончаловський, І. Машков, О. Вертинський, В.

Маяковський, П. Крилов, Г. Савінов, В. Левік, Г. Павловський, Ф. Козачинський, Є. Мойсеєнко,

Є. Зайцев, М. Асламазян, М. Абегян, М. Кончаловський та ін.


***

Я БОЯВСЯ, з життєвого кредо О. Осьмьоркіна

Я завжди боявся кохати так, щоб нічого не залишилося.

ХОЧУ ГОВОРИТИ ПРО СВОЄ КОХАННЯ, з листа О. Осьмьоркіна Р. Раскіній в серпні 1914 р.

Працюю? Так. А в інший час? Не знаю, ходжу з кута в кут... Увесь час... виїхати, виїхати до тебе в

Москву, у Москву в такт серцебиттю...

...Справ зараз немає ніяких у батька. Єдина надія – на наймання нашого будинку... Знову

перешкоди з полотнами...

...Яка радість твої листи. Особливо про вірність питання...

Тепер все абсолютно противно. Нудно. Майстернею задоволений. …Але все це не про те. Я хочу

говорити, говорити про своє кохання. Але хіба я мало сказав, написавши тобі якось, я згадав.

…Тепер я щасливий, що люблю, що вірю тобі, вірю в майбутнє. Скільки дум сплелося з тобою.

Тільки з тобою.

...Мені іноді здається, що ти розчаруєшся в моїх шуканнях. Побажаєш забезпеченості,

благополуччя. Це отрута, шкідлива для нашого кохання... Потрібно вміти кохати... Кохати,

захоплюватися досягненнями. А не кисло-солодке буття зручного існування. Адже така доля всіх

шукаючих, талантів, геніїв. А задля цього я хочу твого безмежного кохання, не сліпого, а

свідомого, котрим я наповняюся, один тужачи, згадуючи тебе. ...Піду спати. Напевно засну. Півні

вже заспівали.

Ще раз цілую міцно.

Твій Сашура...


ЗНАЙШОВ ЙОГО «МІМОЗУ», з нарису І. Лучковського «Поезія живопису Олександра

Осьмьоркіна»

Я радив би сучасним