Оршер Иосиф (fb2)




ОРШЕР Йосип Лейбович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Журналіст, сатирик. Псевдоніми – Боккачіо, О. Л. Д’Ор, Старий Журналіст, Д’Ор, Закатов Іван, Йорик, Картер, Омега, Стародум, Шер.

З міщанської родини. Батько, Оршер Л., – ремісник.

Народився 10 (22) липня 1879 р. в с. Старому Переяславського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Яготинський район Київської області України).

Помер 19 лютого 1942 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Навчався в Кременчуцькій середній єврейській релігійній школі (1890-1893), закінчив

Катеринославську гімназію (1893).

Працював продавцем, відповідальним редактором журналу «Гільйотина» (1918).

Друкувався в газетах «Волинь», «Одеські новини», «Мова», «Катеринославські губернські

відомості», «Російське слово», «Вечірні новини», «Правда», «Вільні думки», «День», «Одеський

аркуш», «Ранок Росії», журналах «Сатирикон», «Новий Сатирикон», «Божа корівка», «Червоний

крук», «Бегемот», «Російське слово», «Червоний перець», «Сміхач».

Як літератор дебютував в газеті «Катеринославські губернські відомості» статтями «Наша

інтелігенція» і «Чи застрахований Дніпро від катастроф, подібних волзькій» (1893).

Потім настала черга книг «Чорнильні чоловічки, «Через багато років», «Війна, яка не відбулася»

(усі – 1908), «Про розбійників», «Мрії», «Риб’ячі танці», «Самородок» (усі – 1911), «Російська

історія, оброблена «Сатириконом» (1911-1912), «Оповідання і пародії», «Про сіреньких людей»,

«Сміх посеред руїн» (усі – 1912), «Екзамен на редактора» (1913), «Загадкове вбивство, «Прокляття

тим, хто почав» (обидві – 1914), «Микола II Ласкавий» (1917), «Російська історія за варягів і

злодіїв» (1922), «Російські класики російською мовою», «Мандрівка Пірпонта Моргана» (обидві –

1925), «Штани Гоголя» (1926), «Палити хочеться» (1927), «Тяганина» (1928), «Яків Маркович

Меламедов» (1936).

О. також залишив книгу спогадів «Літературний шлях дореволюційного журналіста» (1930).

Серед друзів та близьких знайомих О. – В. Маяковський, К. Чуковський, С. Чорний, І.

Василевський, В. Князєв, О. Димов, Н. Теффі, А. Аверченко та ін.


***

ТАЛАНТ ЛАЙЛИВЦЯ

, з життєвого кредо Й. Оршера

Яке щастя із спритним розумом і талантом лайливця народитися в Росії.


ТРІМФ, А НЕ УСПІХ, з оповідання Й. Оршера «Лекція про російську літературу»

Моя появу на естраді зустріли не лише співчутливо, а навіть з ентузіазмом. ...Я приклав руки до

грудей, вклонився низько у відповідь на оплески і почав:

– Милостиві пані і милостиві панянки. У Росії, як і в кожній країні, більше за інших причетні до

літератури письменники. Письменники бувають хороші і погані.

...У залі відчувся рух. Всі чомусь засували стільцями.

Я відчув щось недобре. Серце стиснулося. Проте робити було нічого, і я продовжував:

– Величезний талант Леоніда Андрєєва...

При цих словах з свого місця піднявся пристав і з гідністю заявив:

– Вважаю обов’язком попередити, що демонстративне вихваляння російських письменників не

може бути допустиме адміністрацією. Прошу лектора утриматися від подібного...

... Мій антрепренер не витримав, підбіг до мене і злісно прошипів:

– Що ви робите? Де це бачено, щоб сучасний лектор когось хвалив? Перший раз бачу такого...

такого лектора. Репутацію мою хочете зіпсувати?

Тільки тут я прозрів. Зібравши всі свої сили, я на повний голос закричав:

– Панове! Ви не дали мені висловити свою думку! Не переривайте! Дайте доказати. Могутній

талант Купріна з облаштування підпалів, фальсифікацій і матінковбивств не дає йому ще права

писати повісті.

– Браво! Браво! – заволала публіка.

– Беру одне з своїх застережень назад! – люб’язно заявив пристав.

Я продовжував:

– А що таке Леонід Андрєєв? Відніміть у нього талант, і ви побачите перед собою звичайного

брюнета, яких серед нас тисячі.

– Беру назад своє друге застереження, – заявив ласкаво пристав.

Це був тріумф, а не успіх!

ЗВІДКИ З’ЯВИЛИСЯ РУСЬКІ – НЕ ВІДОМО, з розділу «Загальної історії, опрацьованої

«Сатириконом», написаного Й. Оршером

Походження російської держави

Плем’я Русь вперше з’явилося в Росії в 862 р. Звідки воно з’явилося – нікому не було відомо.

Всі в цьому племені були безпаспортні й на розпитування літописців давали ухильні відповіді.

– Ми походимо від Адама! – говорили одні. Літописці накидалися на свої пергаменти, аби

записати ці слова. Проте тут підходили інші з племені Русь і не без лукавства уточняли:

– Вас обдурили, панове літописці. Ми походимо від Єви.

І бідні літописці марно сушили голови, прагнучи вгадати, яку з цих двох суперечних відповідей

можна вважати вірною. Жили тоді слов’яни за строгими звичаями предків – у вічній сварці й

безперервній бійці між собою.

Синяк під оком чи вивернута, як у нинішніх боксерів, вилиця вважалися почесними знаками й

кращим доказом чоловічої краси