МАЦІЄВИЧ Лев Макарович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Повітроплавець. Розробник першого у світі авіаносця, а також ідеї катапульти і гальмівної
системи для обмеження руху літаків палубою. Перша жертва авіаційної катастрофи на теренах
Російської імперії.
З міщанської родини. Батько, Мацієвич М. – бухгалтер цукрового заводу.
Народився 1 (13) січня 1877 р. в с. Олександрівці Чигиринського повіту Київської губернії
Російської імперії (нині – районний центр Кіровоградської області України).
Загинув 24 вересня (7 жовтня) 1910 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-
Петербург РФ). Похований Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври. Надгробок
прикрашає пам’ятник у вигляді восьмиметрової колони з полірованого червоного граніту, виготовлений на всенародні пожертви.
Закінчив 3-ю Київську гімназію (1885-1895), механічне відділення Харківського технологічного
інституту (1895-1901), петербурзьку Миколаївську морську академію (1906), спеціальний курс
Лібавського навчального загону підводного плавання (1907), Паризьку авіаційну школу Анрі
Фармана (1910).
Служив спостерігачем за будівництвом човнів на Балтійському суднобудівному заводі (1907-1908), помічником начальника конструкторського бюро Морського технічного комітету (1908-1910).
Один з фундаторів Революційної Української Партії (1900), за що його, виключивши з інституту, вислали до Севастополя під нагляд поліції (1901).
Автор 14 проектів підводних човнів, проекту бона Севастопольського порту, двох проектів
протимінних заслонів, проекту захисту бойових кораблів від атак торпедами.
Один з керівників будівництва крейсера «Очаків» і броненосця «Іоанн Златоуст».
Будинок в м. Олександрівка Кіровоградської області, в якому народився М., і головний корпус
Харківського політехнічного інституту (колишній ХТІ), де він вчився, прикрашають меморіальні
дошки (1997).
На місці загибелі М. в м. Санкт-Петербург (РФ) встановлено пам’ятний знак (1912).
Ім’я нашого земляка носить також одна з площ м. Санкт-Петербург (РФ).
Серед друзів та близьких знайомих М. – М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, М. Старицький, О.
Пчілка, Л. Українка, М. Вороний, О. Олесь, Г. Коваленко-Коломацький, Б. Лазаревський, К.
Арабажин, М. Міхновський, Д. Антонович, О. Крилев, Л. Василевська (Дніпрова Чайка), Х.
Алчевська, С. Петлюра, О. Коваленко, П. Андрієвський, Б. Камінський, М. Русов, М. Єфімов та ін.
***
ЛІТАТИ
, з життєвого кредо Л. Мацієвича
Я літаю на «Фармані», умію на «Соммері», почну вчитися на «Блеріо», а потім займуся
проектуванням нового аероплана.
ПРООБРАЗ АВІАНОСЦЯ, з доповідної Л. Мацієвича начальникові Головного морського штабу
від 23 жовтня 1909 р.
Якщо розташувати один чи декілька аеропланів на палубі корабля, вони можуть служити як
розвідники, а також для встановлення зв’язку між окремими судами ескадри і ...берегом. Крім
того, можливий спеціальний тип човна-розвідника, забезпеченого великою кількістю аеропланів
(до 25).
Технічний бік створення морського типу аеропланів (котрі сідають на воду, зберігаючи при цьому
необхідну плавучість і остійність), а також можливість розташування їх на палубі військових
кораблів, ...не маютьнепереборних утруднень...
Не є утруднням і спроба влаштувати на носі і кормі судна особливі майданчики, на яких би
перебували аероплани і з яких би вони злітали.
«НАВАЖУСЯ ЗАЯВИТИ», з роману В. Пікуля «Нечиста сила»
Столипін крокував полем, не бачачи шляхів до відступу, бо газети (ах, ці газети!) вже роздзвонили
на всю Русь-матінку, що він полетить саме сьогодні – 21 вересня. Прем’єра чекав пілот – капітан
Лев Макарович Мацієвич.... Дивлячись в очі Столипіну, він незворушно доповів:
– Ваше високопревосходительство, наважуся заявити, що я революціонер, і мені випадає
розрахуватися з вами за той реакційний курс політики, який ви проводите. По-людськи говорю: перш ніж летіти зі мною, подумайте!
– Спасибі за щирість. Ми полетимо!
...Трава залишилася внизу. ...Він бачив Кронштадт.
– Як ви себе відчуваєте? запитав Мацієвич.
– Чудово, капітане! – з бравадою відповідав він.
– Значить, полетимо за хмари?
– Ви украй люб’язні, капітане, але... не треба.
...Столипін виплутав себе з ременів.
– Дякую вам, – потиснув руку пілотові. – Про те, що ви