ЛОБОДА (ПАШКОВСЬКА) Стефанія Матвіївна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменниця, перекладачка. Псевдонім – С. Крапивіна.
З поміщицької родини.
Народилася в 1827 р. в Київській губернії Російської імперії (нині – Київська область
України).
Померла 21 січня (2 лютого) 1887 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-
Петербург РФ). Похована на католицькому цвинтарі Виборзької сторони.
Отримала домашню освіту.
Друкувалася в «Ілюстрованій газеті», журналах «Син Вітчизни», «Громадянин», «Дитяче
читання», «Бджола», «Друг народу», «Жіноча освіта», «Гусляр», «Думка», «Сімейні
вечори», «Правда», «Мистецький огляд», «Сім’я і школа», «Іграшка», «Селянське
читання».
Як літератор дебютувала в журналі «Бджола» повістю «Щоденник княгині Хмурової»
(1875).
Потім настала черга нарисів «Декілька слів про Т. Шевченка» (обидва – 1875),
«Знайомство з Погодіним», «Місіонери нашого часу» (обидва – 1876), «Страшний вечір з
життя Т. Г. Шевченка», «Про псковичів», «Сила моди» (усі – 1878), «З побуту наших
фельдшериць» (1879), оповідань «Мовчазний» (1875), «Ластівчине горе» (1878),
«Зачароване царство» (1879), «Діонісія Федорівна» (1880).
Перу Л. належать книги «Діамантовий хрестик» (1876), «Рідні картинки» (1881),
«Троянди і колючки» (1884), спогадів по Т. Г. Шевченка, а також «Моє знайомство з
Погодіним» (1876).
Перекладала російською з польської Ю. Крашевського, Е. Ожешко.
Рано вийшовши заміж, наша землячка значну частину життя провела на півдні Росії і в
південно-західному краю, а на початку 60-х років подорожувала Адріатичним морем,
жила в Сербії і Чорногорії.
Серед друзів та близьких знайомих Л. – Ф. Достоєвський, В. Острогорський, М. Погодін,
В. Михайлов, Д. Садовніков та ін.
***
НЕ ШУКАЙ ЗИСКУ
, з життєвого кредо С. Лободи (Пашковської)
Не шукай зиску для себе.
ЗОЛОТИЙ ПРОМІНЬ, з нарису С. Лободи (Крапивіної) «Декілька слів про Тараса
Шевченка»
Не знаю, якими саме шляхами, тобто за чиєю порадою чи вказівкою, але Шевченко,
котрий очікував ...якихось грошей з Петербургу, прийшов до сестри і прямо звернувся до
неї із пропозицією: узяти його на квартиру, «попоїти і погодувати» в кредит, на що вона,
хвора і, внаслідок хвороби, химерна, погодилася, зацікавившись як оригінально-типовою
зовнішністю поета, так і його оригінальною пропозицією, хоча абсолютно не знала, з ким,
власне, має справу. ...Він чомусь не відразу сказав їй, хто він такий: «Як бачите чоловік…
йшов, йшов, бачу хатка стоїть, не то панська, не то мужицька, біла-біла, наче сметана, та
ще й садочком обросла, а на дворі дитячі сорочечки сушаться та й рукавцями махають,
ніби кличуть мене до себе, от я й зайшов умовитися за квартиру і попросити хазяйку
погодувати мене в борг».
Шевченко вставав акуратно зі сходом сонця, щоб бачити, як просинаються – прошумлять
«на добридень» високі тополі і «пташки прощебечуть» свій перший привіт ранкові...
Молився і умивався на дворі, сам витягував собі «погожою» – свіжої води з глибокого
колодязя. До чаю завжди випивав добру чарку «горілочки», закушуючи, або, вірніше,
загризаючи її «жменько пшонько пшоньця», яке постійно носив просто в кишені своїх
широких, «як море», шароварів. Він запевняв, що закуски «здоровійшої», як ця, не може
бути, «бо воно і смачне і зуби точить – тільки, бог милує, не на людей, а на м’ясо і хліб
святий, – і у животі вигрібає усяку нечисть, що на кишках осідає».
Чай пив, але не любив, називаючи його по-польськи «гербатою», і говорив, що, хто його
багато вживає, той під старість горбатіє...
Після його від’їзду всі діти сестри, вона сама, сусідки і їх хлоп’ята плакали і довго-довго
нудьгували. ...Сестра завжди говорила, що її швидкоплинне знайомство з Шевченком було
золотим променем сонця в житті.
ПОДАВ МЕНІ РУКУ, з книги С. Лободи (Пашковської) «Моє знайомство з Погодіним»
Він першим по-товариськи протягнув мені руку – взяв участь як у новачку літературних
теренів… і порадив переїхати з Москви до столиці, де тому, хто пише, є до кого
звернутися.
ПИСАЛА ПРО ШЕВЧЕНКА, з статті В. Короля «Чому сумує Залиш-смуток»
Як не пригадати мецената, відомого київського лісознавця, професора медицини С. В.
Вінтера. Саме його стараннями в районі Залиш-смутку і на території, прилеглій до
