кореспондентами й академіками Всесоюзної і республіканської академій наук. Досить
назвати такі імена як академіки Ю. Линник, Ю. Митропольский, Г. Чорний, М. Єругін, О.
Парасюк, аби в цьому переконатися.
САМОСТІЙНОЇ КАФЕДРИ ДОВГО НЕ БУЛО, з статті О. Горохова «Петербурзька
математична школа»
При заснуванні Петербурзького університету на математичному відділенні було створено
чотири кафедри: чистої математики, прикладної математики, астрономії і фізики. З такою
структурою, але з більшим числом кафедр факультет прожив понад вік і лише в двадцятих
роках минулого століття з фізико-математичного факультету утворилися два: фізичний і
математико-механічний.
Необхідно відзначити наступність наукових традицій, успадкованих факультетом від
знаменитої Петербурзької математичної школи. Її ідейним попередником був Леонард
Ейлер, який працював у Петербурзькій академії наук в першій половині 18 століття, , а
творцем – геніальний математик Пафнутій Львович Чебишев, котрий започаткував низку
напрямків у теоретичній і прикладній математиці.
Ці роботи продовжили його учні, теж професори університету – академіки Є. Золотарьов, О. Марков, І. Виноградов, Ю. Линник…
Проте самостійної кафедри теорії імовірностей в університеті ще довго не було. Днем її
народження можна вважати 1 грудня 1947 року – з цього дня Юрій Володимирович
Линник був призначений завідувачем кафедрою теорії імовірностей і математичної
статистики.
У перше п’ятиліття до складу кафедри входили Ю. Линник, М. Сапогов, О. Сарманов і В.
Скитович.
Ю. Линник читав спецкурси з математичної статистики і теорії випадкових процесів, курс
теорії імовірностей для механіків і курс теорії імовірностей на економічному факультеті.
ПРАЦЮВАВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ЛИННИКА, з передмови Б. Гніденка до книги А.
Реньї «Діалог про сутність»
Думка Галілея про те, що велика книга природи написана математичною мовою і тому
прочитати її може тільки той, хто знайомий з її знаками, за сторіччя, які пройшли з часу
Галілея, знайшла безліч блискучих підтверджень. Важливо підкреслити, що в міру
виникнення нових завдань пізнання природи сам зміст математики не міг залишатися
незмінним. Вона, як живий організм, розвивалася і розвивала нові свої галузі. …Дійсний
член Академії наук Угорщини Альфред Реньї – один з найвизначніших представників
сучасної математики. Його наукові інтереси в першу чергу відносяться до теорії
імовірностей і теорії чисел, а також додаткам математики до фізики й інженерної справи.
Протягом багатьох літ він керує Інститутом математики Академії наук Угорщини і є
професором Будапештського університету.
Незабаром після закінчення другої світової війни Реньї майже рік працював у Ленінграді
під керівництвом академіка Ю. В. Линника.
ПОБУДУВАВ ПЕРЕДБАЧЕНІ НИМ КЛАСИ, зі спогадів А. Кагана «Історія мого
знайомства з Юрієм Володимировичем Линником»
Ця коротка розповідь, звичайно ж, не представляє особливого інтересу для історії
математичної статистики, проте, сподіваюся, додає декілька штрихів до портрета Юрія
Володимировича як людини і вченого.
Отже, на дворі літо 1958 року. Я щойно закінчив фізико-математичний факультет
Ташкентського державного університету по кафедрі теорії вірогідності і математичної
статистики. За порадою одного з моїх викладачів, який знав Юрія Володимировича,
вирішив спробувати вступити до аспірантури до Линника. Левін дав мені адресу дачі
Юрія Володимировича (селище Комарово, Курортна вулиця, а ось номер будинку я забув, хоч і бував неодноразово), додавши, що літо він зазвичай проводить на дачі. Телефону у
Линника на дачі тоді не було, тому наперед домовитися про зустріч я не міг.
Приїхавши до Ленінграду і зупинившись у родичів, я в одного прекрасного ранку з’явився
біля хвіртки дачі Линника. На щастя, він був удома, і я без жодного вступу пояснив мету
свого візиту.
Юрій Володимирович люб’язно запросив мене до будинку, попросив Людмилу Павлівну
приготувати чай і почав розпитувати мене про те, що я знаю. Результат моєї дипломної
роботи... на Юрія Володимировича особливого враження не справив.
Далі розмова пішла про мої пізнання з математичної статистики ... Мені і зараз стає
соромно, коли згадую, з яким статистичним багажем я з’явився на зустріч з Линником.
Пам’ятаю, він
