КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Левик Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЛЕВІК Сергій Юрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Оперний співак (баритон), музичний критик, письменник, перекладач.

З міщанської родини. Справжнє ім’я, по-батьові – Ізраїль Юліанович. Псевдонім – С.

Юліанов.

Народився 16 (28) листопада 1883 р. в м. Білій Церкві Васильківського повіту Київської

губернії Російської імперії (нині – районний центр Київської області України).

Помер 5 вересня 1967 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Київські вищі оперні і драматичні курси (1907-1909).

Був солістом петербурзького Народного будинку Товариства оперних акторів (1909-1912), Петроградського театру музичної драми (1912-1916), редактором журналу «Вісник театру

і мистецтв» (1921-1922), викладачем Ленінградської консерваторії (1938-1939),

завідувачем видавництва Узбецького музичного фонду (1942-1944).

Мав гнучкий, сильний голос широкого діапазону і красивого тембру, неабиякий

акторський темперамент. На початку сценічної діяльності тяжів до розкриття вокальної

характеристики образу, пізніше також і до психологічної.

Як оперний співак запам’ятався партіями Демона («Демон» А. Рубінштейна), Кочубея

(«Мазепа»), Ріголетто («Ріголетто»), Томського («Пікова пані»), Жермона («Травіата»

Верди), Тоніо («Блазні»), Шонара («Богема»), Фігаро («Севільський цирюльник» Д.

Россіні), Бекмессера («Нюрнберзькі майстри співу»), Клінгзора («Парсіфаль»).

Всього його репертуар складав 35 партій.

Виступав в камерних і симфонічних концертах.

З успіхом виконував романси М. Мусоргського.

Через хворобу змушений був залишити сцену (1923).

Друкувався в газетах «Київська думка», «Російський поголос», журналах «Конкордія»,

«Le Menestrel», «Життя мистецтва», «Ленінград».

Перу нашого земляка належать статті «Мейстерзінгери», «Вокальне мистецтво у

Франції», «Оперний переклад. Його практика і техніка», «Ф. І. Шаляпін», «Пам’яті М.

Біхтера», «Про камерний спів», «Російський співак Микола Фігнер», «Іван Єршов»,

«Опери Вагнера на петербурзькій сцені», «Іоаким Тартаков», «Фелія Литвин».

Як літератор дебютував книгою «Нотатки оперного співака» (1955). Потім написав

«Чверть століття в опері» (1970).

Переклав низку оповідань, а також 70 оперних лібретто з французької і німецької мов.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Ф. Шаляпін, І. Лапицький, М. Кіріков, М.

Ціммерман, М. Фігнер, М. Медведєв, Г. Шейн, І. Єршов, В. Каратигін, В. Коломійцев, М.

Андрєєва, В. Дранишников, М. Урицький та ін.


***

НЕВІДСТУПНА МРІЯ,

з життєвого кредо С. Левіка

Стати оперним артистом років з шістнадцяти стало моєю невідступною мрією.

ФАТАЛЬНА ПОМИЛКА БАТЬКІВ, зі спогадів С. Левіка

Побоюючись моїх спрямувань, батьки вчинили непоправну (зрозуміло, для них) помилку,

відправивши мене з сімнадцятм років на службу. Я став самостійною людиною і отримав

можливість на свої гроші ходити до театрів, передплачувати театральні журнали,

купувати нотні видання, – інакше кажучи, жити інтересами театру.

...Служба відкрила мені ворота до «великого світу». Я став часто їздити до Києва, Одеси і

Варшави, де були чудові оперні трупи і де можна було слухати прекрасні, за моїми

тодішніми уявленнями, симфонічні концерти.


СОБАЧІ УМОВИ, з книги С. Левіка «Чверть століття в опері»

Підкреслити контрасти – ось в чому запорука успіху спектаклю. Малодійовий сюжет

Лапицький вирішив посилити детальною розробкою загального фону, створивши для

кожного акту його особливу атмосферу.

У першому – це убогість і холод. Бідна мансарда, наполовину засніжене вікно, через чисту

частину якого добре видно далеко нижче розташовані дахи Латинського кварталу,

відчуття вогкості від простінків, між картинами Марселя, які ніяк не продаються. Холод, холод і холод – таке враження від оформлення.

Хтось із нас спробував порадити художникові Г. С. Толмачову намалювати сніг в кутах,

але він образився і сказав:

– Хіба і без нього не холодно?

Він не помилявся.

І коли вбігав увесь зіщулившись, Шонар, котрий мерзнув у циліндрі, котрого насував на

вуха і кутаючись в шалика, ...публіці в залі ставало холоднувато.

...Роль Шонара виконував я, але я дозволяю собі відзначити це виключно тому, що

переадресовую компліменти Лапицькому. Це він в двох бесідах-репетиціях (не на сцені, а

у себе в кабінеті і без акомпаніатора!) зумів вселити мені співпереживання горю

товаришів.

Шонар тримався віддалік від ліжка вмираючої Мімі, проте його жах перед неминучим

носився над усім. З слоїком ліків в руках переходив я сцену навшпиньках і з таким

страхом не лише в очах, але і в душі (так, так, в душі!) перед можливістю випадково

впустити чи розбити слоїк, що й глядачі мимоволі боялися цього ж.

А в хвилини бездіяльності, яких було дуже мало, Лапицький напівжартома-напівсерйозно

запропонував мені зображувати «собачу стійку в очікуванні наказу від улюбленого

господаря».


ГОЛОД – НЕ ТІТКА, з листа О. Глазунова С. Левіку від 17 червня 1923 р.

Високошанований Сергію Юрійовичу!

У нашій консерваторії вчиться юна піаністка С. К., котра має незвичайне дарування. Вона

перебуває на утриманні матері-скрипаля, яка нині втратила останній заробіток.

Я звертаюся до Вас з покірним проханням переговорити в Союзі про забезпечення місця

матері високоталановитої нашої вихованки, аби не дати їй загинути через нестачу коштів

на життя.

Дуже мене зобов’яжете.

Щиро відданий О. Глазунов.


В ОПЕРУ НЕ ПУСКАЮТЬ, з листа Б. Асафьєва С. Левіку від 4 березня 1940 р.

Вельмишановний Сергію Юрійовичу!

Передусім сердечно дякую за увагу і довіру. Песимізм мій колишній... Я втратив будь-яку

впевненість у собі, не втративши поки що творчої допитливості.

Звичайно, усе, що Ви мені повідали, украй принадно. Написати таку оперу я міг би.

Назвати мене як композитора Ви можете, і я Вам вдячний за довіру. Крім того, я так

шаную Вашу інтенсивну, постійно шукаючу художню натуру, що вже з однієї цієї

цікавості попрацювати з Вами я не відмовив би Вам. Однак зважте: називаючи моє ім’я

як композитора, чи не зашкодите Ви своєму лібретто?!

Мене в оперу не пускають і пускати не хочуть. П’ять моїх опер лежать, і ніхто їх знати не

бажає. .. Ну, а щодо жюрі, я ні в якому жюрі брати участь не збираюся.

Всього Вам доброго.

Б. Асафьєв.


ВИНЯТКОВА МУЗИЧНІСТЬ, з оцінки творчості С. Левика Е. Старком

Пан Левік, обдарований винятковою музичністю, який віртуозно передає усі відтінки

музичної мови, так виконав «Пролог», що захопив увесь зал.


ДОСТОВІРНО ДРАМАТИЧНІ РОЛІ, з оцінки творчості С. Левіка О. Оссовським

Новим, глибоко оригінальним творчим тлумаченням низки створених ним образів в

операх найрізноманітнішого стилю С. Ю. Левік сміливо ламав оперні штампи і

затверджував ...здоровий початок реалізму, драматичної дієвості, філософської свідомості

трактування оперних партій, які перетворювалися в його виконанні в достовірно

драматичні ролі.


НЕ НУДНО, з оцінки творчості С. Левіка С. Свириденко

Потрібно віддати належне п. Левіку. Він дуже вдало утілив образ Бекмессера.. Деякі

інтонації його вже тепер настільки вдалі, що викликають мимовільні посмішки, а довга

мімічна сцена... не є нудною.


НЕ ГРІШИТЬ ПРОТИ ІСТИНИ, з передмови А. Гозенпуда до книги С. Левіка «Чверть

століття в опері»

Талановитий співак виявився і розумним, обдарованим письменником. Його книга

«Нотатки оперного співака», з цікавістю зустрінута широким читачем (витримала два

видання), містить вдумливі і змістовні характеристики видатних майстрів російської і

зарубіжної оперної сцени. Відмінна пам’ять автора, гостра спостережливість, уміння

підходити аналітично до явищ мистецтва, навіть до таких, як Шаляпін, Єршов і Баттістіні, чия геніальна творчість, здавалося, повинна змусити замовкнути голос критики,

визначили достоїнства цієї книги. Проте вона охопила лише дореволюційний період. За її

межами залишилися багато фактів творчої біографії автора, уся його громадська,

організаторська діяльність, яка активно розгорнулася в радянські роки.

Нова книга С. Ю. Левіка – «Чверть століття в опері» – продовжує першу і в той же час

заповнює деякі її прогалини. Вона включає розповідь про найзначущіші події творчого

життя автора, про його зустрічі з чудовими сучасниками. Так як авторові нерідко

доводилося торкатися питань, вже висвітлених в «Нотатках оперного співака», неминучі

часткові повторення (вони незначні).

С. Ю. Левік, можливо, першим серйозно заговорив про працю театрально-естрадних

адміністраторів і конферансьє, про деякі жанри естрадного виконання.

Зрозуміло, С. Ю. Левік, як і кожен мемуарист, не неупереджений – будь-який автор

спогадів, що прагне до об’єктивності, мимоволі віддає данину симпатії і антипатії. Проте

за усієї суб’єктивності окремих оцінок замальовки С. Ю. Левіка не грішать проти

історичної істини.


НАЙКРАЩА КНИГА ПРО ОПЕРУ, зі спогадів О. Булигіна

Я надзвичайно вдячний моїм батькам, які фінансували мої походи до букіністів і до

магазинів грамплатівок, водили мене до музичних театрів. ...Мені дуже пощастило, що ще

в юнацькому віці я вивчив дві книги Сергія Юрійовича Левіка, першу з яких – «Нотатки

оперного співака» – я й досі вважаю кращою книгою про оперу. Написані з блискучою

літературною майстерністю, книги Левіка ініціювали інтерес до записів як вітчизняних, так і зарубіжних виконавців.

Я шукав, де тільки міг, платівки з голосами співаків, про які лише побіжно згадував

Сергій Юрійович, зіставляв слово і звук, вчився розуміти специфіку голосів.


ЗАЛИШИМО БІЛЬШОВИКАМ, бувальщина

В період підготовки «Пророка» С. Левік опублікував в паризькому журналі «Менестрель»

велику статтю про цю свою роботу. Незабаром надійшов лист від одного із співробітників

«Гранд-опера» з рекомендацією познайомити театр з цією переробкою відомого твору.

С. Левік роздобув французький клавір, вклеїв в нього додруковані сторінки, переклав усі

зміни і доповнення тексту французькою і відіслав. Тижнів за два клавір повернули.

Окремо посланим листом автора у виключно ввічливій формі сповіщали, що «Гранд-

опера» має ставити тільки класичні твори і виключно в їх первородній формі. Проте серед

вклеєних сторінок залишилася коротенька записка головного диригента Рюльмана на ім’я

директора, в якій було лише п’ять слів. Зате яких: «Brillant, mais laissons aux bolcheviks»!*

*Блискуче, але залишимо більшовикам! (франц.).


СЛУХАЙ СЮДИ, майже анекдот

Сергій Левік розповідав, як, аби не позбавити не грошовиту публіку, долучаючись до

прекрасного, ходити на оперні вистави, до театру продавали дешеві квитки з написом

«Місця, з яких нічого не видно».