ЛЕБЕДИНЦЕВ Петро Гаврилович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-малоросійський.
Археолог, історик, церковний діяч, педагог.
З родини священика. Дід – осавул Війська Запорізького.
Народився 21 грудня 1819 р. в с. Яблунівці Канівського повіту Київської губернії
Російської імперії (нині – Кагарлицький район Київської області України).
Помер 3 грудня в 1896 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Похований на Щекавицькому цвинтарі.
Закінчив Богуславське духовне училище (1827-1832), навчався в Київській духовній
семінарії (з 1833 р.), Київській духовній академії.
Викладав в Орловській духовній семінарії (1843-1845), Київській духовній семінарії
(1845-1851), був священиком білоцерківської Преображенської церкви (1851-1860),
Києво-Подільського Успенського собору (1860-1861), Києво-Печерської Преображенської
церкви (1861-1864), настоятелем Миколаївської церкви при домі київського генерал-
губернатора (1864-1868), протоієреєм Києво-Софіївського кафедрального собору (1868-
1896).
Член Одеського товариства історії і старожитностей.
Член Товариства Нестора-літописця при Київському університеті св. Володимира.
Член Імператорського православного палестинського товариства.
Заступник голови церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії
(1874).
Друкувався в «Працях Київської духовної академії», «Працях Московського
археологічного товариства», «Працях 3-го археологічного з’їзду», «Читаннях історичного
товариства Нестора Літописця», «Київській старовині», «Настанові для сільських
пастирів», «Київських єпархіальних відомостях».
Як член організаційного комітету зі спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому,
наполіг, аби національний герой стояв лицем до Софіївського собору.
Наш земляк – перший ініціатор реставрації давніх київських храмів, засновник та
редактор «Київських єпархіальних відомостей», на шпальтах яких друкував численні
роботи краєзнавчого та історичного характеру, перетворивши журнал на серйозне наукове
видання. Саме в його часопису вперше з’явилися роботи видатного українського вченого
М. Максимовича.
Також він взяв активну участь у заснуванні часопису «Київська старовина».
Серед науково-літературного спадку Л. – монографії «Опис Києво-Софіївського
Кафедрального собору» та «Києво-Печерської Лаври в їх колишньому й нинішньому
стані», «Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир в його колишньому й нинішньому
стані», «Яка місцевість в давнину називалася Олеговою могилою?», «Межі київської
єпархії в давні і нинішні часи», «Де жили перші київські митрополити: в Переяславі чи в
Києві?», «Києво-Печерська лавра у минулому і теперішньому», «Історичні замітки про
Київ», «‘Коли і де відбулося хрещення киян за святого Володимира?», «Додаткові
відомості до сказання про мученицьку кончину Млієвського ктитора Данила Кушніра»,
«Про початок християнства в Києві до урочистого прийняття християнської віри за
святого Володимира», «Про час написання фресок Києво-Софіївського собору», «Залишки
церков на руїнах древнього Корсуня, їх відкриття й значення».
Своєрідною пам’яткою перебування о. Петра в Білій Церкві став сад, який він посадив
біля церковного дому а також чотири початкові школи для дітей селян, які він відкрив.
За заповітом 1725 книг з бібліотеки Л. надійшло до Київської духовної академії. Решта
поповнила єпархіальну бібліотеку при Києво-Софіївському соборі.
Коли тіло Т. Шевченка привезли до Києва, Л. вклонився праху поета. Проте панахиду, незважаючи на широко розтиражовані «достеменні свідчення», відслужив не він, а його
брат Феофан.
Серед друзів та близьких знайомих Л. – Т. Шевченко, М. Максимович, В. Браницький, Ф.
Титов, В. Науменко та ін.
***
ЩО ПОСІЄМО
, з педагогічного кредо П. Лебединцева
Що ми, вихователі, посіємо, то вихованці наші й пожнуть на теренах пастирського
служіння.
ЗНІВЕЧЕНА ДАВНЯ КОЗАЦЬКА ТВЕРДИНЯ, зі спогадів П. Лебединцева
У 50-х роках довелося мені жити в містечку Білій Церкві… Дивне, гнітюче враження
справляло воно на мене протягом усього часу мого перебування в ньому. Приїжджій
людині ця давня козацька твердиня не могла не здатися нічим іншим, як польсько-
жидівським містечком.
