Кравчинский Сергей (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КРАВЧИНСЬКИЙ Сергій Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач. Псевдонім – С. Степняк.

З військової родини. Батько, Кравчинський М., – лікар-офіцер.

Народився 1 (13) липня 1851 р. в с. Новому Стародубі Олександрійського повіту Херсонської

губернії Російської імперії (нині – Петровський район Кіровоградської області України).

Загинув, потрапивши під потяг, 11 (23) грудня 1895 р. в м. Лондоні (Великобританія).

Закінчив Орловську військову гімназію, петербурзьке Михайлівське артилерійське училище

(1870), навчався в Петербурзькому лісовому інституті (1871-1873).

Служив вчителем військово-технічної школи Харківського військового округу (1870-1871).

Член таємного товариства «Чайковці» (1872).

Член організації народників «Земля і воля» (1878).

Член організації народників «Народна воля» (початок 80-х).

Фундатор англійського «Товариства друзів руської свободи» (1890).

Фундатор «Фонду Вільної Руської Преси» (1891).

Учасник «ходіння в народ» (1873).

Учасник Герцеговинського повстання (1875), повстання в італійський провінції Беневенто (1877).

Друкувався в газетах «Працівник», «Пунголо», журналах «Земля і воля», «Free Russia».

Перу нашого земляка належать доробки: «Казка про копійку» (1874), «Мудра Наумівна» (1875), «З

вогню та в полум’я» (1876), «Підпільна Росія» (1881), «Росія під владою царів» (1885), «Російська

грозова хмара» (1886), «Російське селянство» (1888), «Андрій Кожухов» (1889), «Закордонна

агітація», «Чого нам потрібний і початок кінця» (обидва – 1892), «Штундист Павло Руденко»

(1894), «Цар-колода і цар-чапля» (1895), «Будиночок на Волзі» (1896).

Перекладав з іспанської, італійської, німецької мов.

Уже після смерті вийшло семитомне зібрання творів (1917-1919).

З владою порозуміння не знаходив. Першого арешту зазнав за «ходіння в народ» (1873), однак з-

під варти втік (1874).

Вдруге нашого земляка заарештували в Італії (1877), проте його незабаром амністували (1878).

К. став прототипом героїв «Овода» Е. Войнич, «Відплата» О. Блока, «Жерміналь» Е. Золя.

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Драгоманов, Б. Шоу, О. Уайльд, В. Фігнер, В. Засулич,

Г. Успенський, Г. Брандес, Д. Рогачов, Д. Кеннан, В. Олександров, Ф. Енгельс, Е. Маркс-Евелінг,

Г. Плеханов, У. Моррісо, Е. Войнич та ін.


***

ВБИВСТВО ЗВОДИМО В СИСТЕМУ,

з політичного кредо С. Кравчинського (Степняка)

Вбивство – річ жахлива. Лише у хвилину сильного афекту, який доходить до втрати

самосвідомості, людина, не будучи недолюдком і виродком людства, може позбавити життя собі

подібного. Російський же уряд нас, соціалістів, тих, хто присвятив себе справі звільнення

страждальців, тих, хто прирік себе на всілякі страждання, аби позбавити від них інших, російський

уряд довів до того, що ми наважуємося на цілу низку вбивств, зводимо їх в систему. Він довів нас

до цього своєю цинічною грою десятками і сотнями людських життів і зухвалим презирством до

будь-якого права...


ТЕПЕР АБО НІКОЛИ, з книги С. Кравчинського (Степняка) «Будиночок на Волзі»

Жандарм погойдувався, як довгий маятник перед тим, як зупинитися. Потім він раптом трохи не

клюнув свого товариша в голову, разом впавши вперед, і стрепенувшись, подивився уважно на

арештанта. Той все лежав в тій же позі. Тоді жандарм заспокоївся і, витріщивши очі, дивився в

стіну, прагнучи не моргнути.

Потяг швидко мчав вперед. Мірно, точно в такт, гриміла машина. ...Все частіше і частіше

доводилося жандармові струшуватися, і завмираючий від хвилювання арештант рахував хвилини,

коли його вартовий остаточно повалиться і захропе.

...У цю саму хвилину щось впало на підлогу. Він кинув швидко погляд у напрямі звуку і побачив

під протилежною лавкою люльку, котра випала з рук жандарма. Той спав міцним сном з ...самим

блаженним виразом обличчя...

Радість, майже така ж хвороблива,, як колишній відчай охопила душу молодого арештанта. Неначе

свобода вже відкрилася перед ним. Буцімто між ним і нею не стояло страшної перешкоди, яку

лише за відчайдушної сміливості і сліпого щастя можна було сподіватися подолати.

Перечекавши декілька хвилин, він обережно встав, поправив капелюх і зробив два кроки вузьким

проходом.

...Молода людина стукнула каблуком об землю, щоб випробувати міцність сну свого вартового, і

спрямувала на нього свої пекучі сірі очі. Під впливом цього наполегливого погляду жандарм

заворушився уві сні. Молодий арештант швидко відвів від нього небезпечний погляд і, давши

йому заспокоїтися, підійшов до свого віконця. Часу втрачати було нічого. Ще година їзди – і перед

ним розкриється чорна паща в’язниці, звідки йому, мабуть, довіку не вибратися на світ божий.

Обидві дверці були замкнені, він це знав. Проте вікно було для нього достатньо широким. Він

опустив скло. Шум і гуркіт потягу увірвався до вагону разом із струменем свіжого повітря. Обидва

жандарми не ворухнулися. Молода людина висунула голову і стала вдивлятися вперед в темряву.

Верхівки кущів замигтіли у неї перед очима. Потяг мчав молодою горіховою порістю,

пересипаною подекуди темними кущами бур’яну, з-під якого виднівся білястий піщаний ґрунт.

– Тепер або ніколи! – промовив він і, вставши на подушку сидіння, слизнув на вікно, звісивши

обидві ноги назовні.

– Ну, тримай... А ти його... Лови! – пролунало раптом за його спиною.

Він з жахом озирнувся, – то говорив спросоння жандарм під впливом якогось смутного відчуття

дійсності.

...Йому здавалося, що він летить довго, без кінця. Вихор припинився, а він все летів. Він думав, що

ніколи не долетить. Чи точно він виплигнув? Чи не сон це все?

Раптом щось ударило його під ноги, ніби величезна коса відірвала йому кінцівки, і страшний

поштовх в спину розтягнув його ниць. З очей посипалися іскри, і він позбувся втратив свідомість.


ПЕРЕМІГ НІГІЛІЗМ, з книги С. Кравчинського (Степняка) «Підпільна Росія»

В одному дуже важливому пункті нігілізм надав велику послугу Росії, це – у вирішенні жіночого

питання: він, зрозуміло, визнав повну рівноправність жінки з чоловіком.

Як у всякій країні, де політичного життя не існує, вітальня є в Росії єдиним місцем, де люди

можуть обговорювати якісь питання, котрі їх цікавлять. Жінка-господиня займає, таким чином,

відповідне становище в розумовому житті освіченого будинку набагато раніше, ніж виникає

питання про її суспільну рівність. Це обставина, а також, мабуть, ще більшою мірою крайнє

збідніння дворянства після звільнення селян дали сильний поштовх питанню про емансипацію

жінки і забезпечили за нею майже повну перемогу.

Жінка поневолювалася в ім’я одруження, кохання. Зрозуміло тому, що, підіймаючи голос на

захист своїх прав, вона завжди починає з вимоги свободи кохання і одруження. Так було в

стародавньому світі; так було у Франції XVIII сторіччя і в епоху Жорж Санд. Так само було і в

Росії.

Проте у нас жіноче питання не обмежилося вузькою вимогою «свободи кохання», яка по суті є ні

чим іншим, як правом вибирати собі кохання на особисте розсуд. А оскільки свобода немислима

без економічної незалежності, то боротьба набула іншого характеру: метою її стало забезпечити

жінці доступ до вищої освіти і професій, на які освіта дає право чоловікові.

Боротьба ця була тривалою і наполегливою, оскільки на шляху стояла наша патріархальна,

допотопна сім’я. Російські жінки проявили в ній багато доблесті і героїзм і додали їй той самий

пристрасний характер, яким були пройняті майже всі наші суспільні рухи останнього часу.

Врешті-решт жінка перемогла, що змушений було визнати і сам уряд.

Нігілізм переміг по всій лінії, і йому не залишається нічого більше, як заспокоїтися на лаврах.


КУМИР РАДИКАЛІВ, з статті Б. Кримова «Від бунтарства до тероризму»

16 серпня 1878 року революціонер-народник Степан Кравчинський, відомий також як письменник

Степняк-Кравчинський, в Петербурзі серед білого дня заколов кинджалом шефа жандармів

генерал-ад’ютанта Миколу Мезенцева, правнука Олександра Суворова. Мотиви теракту,

безпосереднім приводом якого стала страта революціонера-терориста Ковальського,

Кравчинський виклав у брошурі «Смерть за смерть!» і остаточно став кумиром молодих

російських радикалів.

Через декілька місяців революціонер з’явився в Швейцарії, а потім міцно осів у Лондоні, де звів

знайомство з Карлом Марксом, Фрідріхом Енгельсом і Етель Ліліана Войнич. Письменницю так

вразила його героїчна доля, що вона утілила риси російського терориста в образі знаменитого

Овода.

Вбивство, здійснене Кравчинським, стало однією з найважливіших віх в переході революціонерів-

народників від бунтарства до тероризму. Для боротьби з народницьким терором були створені

військові трибунали. Російський уряд звернувся до суспільства із закликом про допомогу в

боротьбі з крамолою.


ВІТАННЯ ЗЕМЛЯКАМ, з повісті І. Пільгука «Дуби шумлять»

Драгоманов разом з своїми друзями зустрів прибулого до Женеви Сергiя Михайловича

Кравчинського. Вiтаючи його, Михайло Петрович говорив:

– Дозвольте потиснути вашу мужню руку. – Цим натякав на вбивство ним шефа жандармів

Мезенцева. – Пишаюся таким земляком.

Кравчинський посміхнувся. В його суворому погляді свiтилася добрiсть і вольова сила. Високий

лоб пiд буйним волоссям, худорляве обличчя з дугасто розгонистими бровами надавали вигляду

смiливої й рiшучої людини. З першої зустрiчi у Драгоманова з’явилась приязнь до Кравчинського.

Подальші зустрiчi й листування з ним набули дiлового, дружнього змiсту. Сергiй Михайлович

знайомив його зi своїми нарисами, якi готував до друку в книзi «Пiдпiльна Росiя». В свою чергу

Драгоманов познайомив Кравчинського з рукописом роману Панаса Мирного та Iвана Бiлика

«Хiба ревуть воли, як

ясла повнi?».

– Друкувати треба цей роман. Велике дiло зробите, – радив Кравчинський.

Вiн зацiкавився особою Панаса Мирного i просив передати вiтання йому та землякам.