Козловский Иван (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КОЗЛОВСЬКИЙ Іван Семенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Співак.

З селянської родини.

Народився 11 (24) березня 1900 в с. Мар’янівці Київської губернії Російської імперії (нині

– Васильківський район Київської області України).

Помер 16 грудня 1993 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на

Новодівочому цвинтарі, хоча заповідав поховати у рідному селі.

Навчався в Київських вчительській гімназії, музично-драматичному технікумі (1917-

1919).

Співав у хорі київського Михайлівського Золотоверхого монастиря (1908-1917), був

солістом Полтавського пересувного (1922-1924), Харківського (1924-1925),

Свердловського (1925-1926) оперних театрів, Великого театру СРСР (1926-1954).

Організатор і художній керівник Державного ансамблю опери СРСР (1938-1941).

Народний артист СРСР (1940).

Народний артист України (1993).

Лауреат двох Державних премій СРСР (1941; 1949), Державної премії УРСР ім. Т. Г.

Шевченка (1990).

Герой Соціалістичної Праці (1980).

Кавалер трьох орденів Леніна, ордена «Знак Пошани», низки медалей.

Як оперний співак дебютував партією Фауста («Фауст» Гуно).

Потім настала черга наступних партій: Петро («Наталка-Полтавка» М. Лисенко), Левко

««Травнева ніч» М. Лисенко), Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-

Артемовського), Андрій («Катерина» М. Аркаса), Йонтек ««Галька» С. Монюшка),

Юродивий («Борис Годунов» Мусоргського), Ленський («Євген Онєгін» Чайковського),

Лоенгрін («Лоенгрін» Вагнера), Ромео («Ромео і Джульєтта» Ш. Гуно), Берендей

(«Снігуронька» Римського-Корсакова), Пінкертон («Чіо-Чіо-сан» Пучіні), Володимир

Дубровський («Дубровський» Направника), Володимир («Князь Ігор» Бородіна), Синодал

(«Демон»), Іонтек («Галька»), Герцог («Ріголетто»), Принц («Любов до трьох апельсинів»

Прокоф’єва), Альфред («Травіата» Верді).

К. поставив ряд опер, виконавши в них головні партії («Вертер» Массне, «Паяци»

Леонкавалло).

Всього в репертуарі К. – 50 оперних партій, 4 ролі в драматичних спектаклях.

У великий камерний репертуар співака входили українські й російські народні пісні, стародавні романси, романси О. Даргомижського, П. Чайковського, С. Рахманінова,

камерна лірика М. Глинки, витончені інтерпретації творів Л. Бетховена, Ф. Шуберта, Р.

Шумана, Ф. Ліста.

Від інших співаків К. відрізняли надзвичайно красивий голос світлого сріблястого тембру, широкий діапазон з вільним верхнім регістром. За це його називали «чаклуном опери» і, на жаль, не українським, а «російським солов’єм».

Знявся у фільмах «Концерт фронту» (1943), «Борис Годунов» (1955), «І життя, і сльози, і

кохання» (1984).

Перу нашого земляка належить книга «Музика – радість и біль мій» (вперше вийшла

1992).

На малій батьківщині К., в с. Мар’янівка, відкрито його меморіальний музей-садибу.

В столиці України його іменем названо провулок.

На честь 100-річчя з дня народження К. Національний банк України випустив

двогривневу ювілейну монету (2000).

У Києві засновано благодійний фонд «Прем’єра» ім. Козловського (1995).

Фонд ім. Козловського діє і в Москві.

Знаний сучасний український композитор Л. Колодуб написав музично-симфонічну поему

«Світу тихий, краю милий», яку присвятив І. Козловському (2005).

У видавництві Саратовської єпархії вийшов компакт-диск «Колядки, українські і російські

народні пісні» у виконанні нашого земляка (2005).

Одну з лож Великого залу Московської консерваторії прикрашає пам’ятна табличка з

іменем прославленого співака.

З нагоди 106-ї річниці з дня народження К. в Києві відбувся благодійний концерт «У вінок

слави Івана Козловського», а також випущено компакт-диск «Іван Козловський. Назавжди

з Україною» (2006).

Поет Г. Кржижанівський присвятив нашому землякові «Елегію» («Чи направиш ти своє

вітання нашим тіням З досягнутих тобою небачених вершин?»).

За сценарієм доньки співака Г. Козловської у Москві знято телевізійний фільм «Вони

товаришували з Козловським» (2000).

Прийнято рішення про встановлення в Києві бронзового бюсту співакові роботи В. Зноби

та А. Ігнащенко.

Британський (на жаль, не український!) журнал «The Record Collector» опублікував

найповнішу дискографію К., яка склала 300 номерів (1999).

Що стосується особистого життя, то його, незважаючи на професійну славу, щасливим

назвати важко. Нашого земляка ніколи не випускали в далеке зарубіжжя, бо за «залізною

завісою» жив його рідний брат Федір Семенович, теж співак, який ще далекого 1919 р. не

повернувся з європейських гастролей до окупованого більшовиками Києва.

Дуже вразив К. відверто замовний фейлетон в газеті «Правда», після якого він на знак

протесту рік не виходив на сцену.

Не за власною волею, а внаслідок інтриг, маестро у 54-річному віці змушений був

залишити Великий театр.

Його «Різдвяні колядки» неодноразово знімалися з ефіру.

Розлучившись з дружиною, наш земляк пов’язав своє життя з актрисою Г. Сергєєвою, яка

під старість залишила його зовсім самотнім.

До 100-річчя від дня народження К. Національний банк України випустив ювілейну

монету номіналом 2 гривні (2000).

Будинок в м. Москва (РФ), в якому жив наш земляк прикрасила меморіальна дошка

(2005).

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Рильський, Л. Собінов, О. Михайлова, А.

Райкін, С. Зимін, С. Міхоелс, М. Максакова, С. Самосуд, І. Кошиць, Р. Симонов, С.

Саєнко, С. Ріхтер, М. Свободін, Є. Світланов, О. Муравйова, В. Лосський, С. Рахманінов, М. Боголюбов, С. Юдін, Б. Євлахов, П. Цесевич та ін.


***

ТРИ НАЙСТРАШНІШІ РЕЧІ

, з життєвого кредо І. Козловського

У житті треба боятися лише трьох речей: Бога, дирекцію і... родичів.


РАДІСТЬ І БІЛЬ, з творчого кредо І. Козловського

Музика – мій радість і біль.

ЗНАЮТЬ ЛИШЕ ДВОЄ – ДИРИГЕНТ І Я, висновок режисера В. Лосського

А знаєте, адже про те, що ви берете ре бемоль третьої октави, мабуть тільки двоє і знають

– диригент і я. Дуже вже легко ви це робите. Хоча б до рампи, чи що, у цей момент

підійшли, чи...

Так я навіть сам не знаю що, але дали б публіці яким-небудь чином це відчути...


ГРИБІВ НА СЦЕНІ НЕ ЗБИРАВ, з оцінки творчості І. Козловського С. Міхоелсом

Голос який! Тембр, просто не запитуючи, до серця проникає, а головне – співає пісню, мелодію. Він і паузи співає, а не лишке ноти. Адже є співваки і співачки, які співають

ноти, – мов гриби збирають, а пісні-то й нема. А Іван і голосом, і серцем співає...

НЕ СПІВАВ У СЛАВУ ЯКИХОСЬ ІДЕЙ, зі спогадів Т. Дороніної

Він – приголомшливий приклад самореалізації... І справа не лише в чарівності срібного

голосу, за ним – душу віруючого. Іван Семенович був вихований віруючим. А з роками

став ще більш віруючим. Не співав хором у славу якихось невірних ідей, за що міг би мати

три Зірки Героя.

Він співав те, що приймала його душа, наприклад, духовні пісні.


НЕБАЧЕНА ВЕРШИНА, з «Елегії» Г. Кржижановського, присвяченої І. Козловському

Пошлёшь ли свой привет ты нашим теням

С достигнутых тобой невиданных вершин?


ІНОДІ ПУСКАВСЯ В АВАНТЮРИ, з дослідження Й. Дарського «Співав я

солодкоголосою скрипкою»

Він іноді пускався в авантюри. Так, на концерті у Великому залі Московської

консерваторії в 1969 році він зненацька виконав романс Рахманінова на вірші

Мережковського «Христос воскрес».

Публіка раділа, а в начальства був шок. А коли, опам’ятавшись, начальство «покотило

бочку» на акомпаніатора Євгенія Свєтланова, співак узяв усю відповідальність на себе, заявивши, що диригент пішов на виконання романсу на його настійну вимогу.

…Якось він довго намагався додзвонитися до Г. Маркова – головного начальника

російських письменників, але той затято не підходив до телефону. Тоді Козловський і

Аркадій Райкін надіслали тому телеграму: «Просимо підійти до телефону».

НАКЛАД МОСКВА СКОРОТИЛА, зі спогадів Н. Сльозіної

Радість наша була безмірною, коли у деяких магазинах з’явилися довгоочікувані платівки

з нашими різдвяними колядками. А оскільки Москва скоротила тираж, ми вирішили

направити свою ходу в рідні краї Івана Семеновича, тобто в град Київ. Адже вдома, як

говорять, і стіни допомагають.

Нам вдалося з’ясувати, що з Москви надійшла вказівка наприкінці 1969-го року різдвяні

колядки з ефіру зняти! …Київський міністерський чиновник, якийсь Перунов,

розпорядився: «Різдвяні колядки» у виконанні І. С. Козловського ні по радіо, ні по ТВ, ні у

філармонічних концертах не давати!».

Нам стало зрозуміло: українська столиця не буде сваритися через якісь там колядки з

Москвою. Але ми вирішили не здаватися! Проте щасливого кінця в нашої історії не

вийшло.


ОРЕОЛ СТРАЖДАЛЬЦЯ, зі спогадів Г. Козловської «Сто років самотності і слави»

Він вважав, що його так і не зрозуміли. Не зрозуміли держава, дружина, може, навіть діти.

І в чомусь він правий. Це доставляло йому страждання. Є такий вираз – «ореол

страждальця». Він супроводжував батька все життя. І роль Юродивого, на мій погляд, була роллю його життя.

…Крім того, у його житті були нездійснені мрії, наприклад, мрія бодай раз послухати

оперу в Ла Скала.


ПАМ’ЯТНОМУ ЗНАКОВІ – БУТИ, з рішення Київської міської Ради від 27.10.2005 р.

Відповідно до статті 37 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні», з метою

увічнення пам’яті видатного співака, народного артиста України Івана Семеновича

Козловського, … Київська міська рада

ВИРІШИЛА:

1. Дозволити Печерській районній у місті Києві державній адміністрації встановити

пам’ятний знак видатному співакові Івану Семеновичу Козловському…


ШОВІНІСТИ ЗМІНИЛИ І. КОЗЛОВСЬКОМУ НАВІТЬ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ, з

інформації на ukrsong.narod.ru

Московські шовіністи від мистецтва робили і роблять все, щоб викреслити українську

сторінку біографії Козловського. Якщо оперні арії чи романси російською мовою можна

купити в Москві на кожному кроці, то українські твори неможливо знайти ніде ні за які

гроші, хоча на них існує величезний попит.

Вельми красномовними є більшість виданих у Москві біографій. В одній з довгого

переліку композиторів меломан дізнається, що Козловський виконував твори Шапоріна та

Власова, проте не згадуються Гулак-Артемовський і Лисенко.

Автор іншої пише, що «з великою майстерністю виконує І. С. Козловський «руські

старовинні романси», однак йому «невідомо», що співак, приміром, тричі записував

український романс «Коли розлучаються двоє».

Як правило, пишуть, що Козловський, який, нагадуємо, переїхав до Москви вже

сформованим, відомим співаком, «є блискучим представником руської вокальної школи».

В останні роки шовіністичне нахабство перейшло усі межі – співакові вже навіть...

змінено національність. Він тепер не «совєцький» чи хоча б «російський», а... «руський»

співак.


МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-САДИБА ЛЕДЬ ЖИВОТІЄ, з статті О. Сущенко

«Багатство і біль Мар’янівки»

У меморіальному музеї-садибі Івана Семеновича Козловського, що в селі Мар’янівка на

Київщині, особисті речі видатного співака: ексклюзивні фото, листи, кіно- та

відеоматеріали, концертні костюми, комплекти нот з його помітками. Та тільки частину

цих безцінних експонатів виставлено в тісному приміщенні музею, що розмістився в

батьківській хаті. Решта зберігається в шухлядах. Чи не злежаться вони, і чи не з’їсть міль

ті раритети?

Його любов до Мар’янівки – це реальні будови-автографи: середня (споруджена з його

ініціативи та на його кошти) і музична школи.

У Мар’янівці – шість фортепіано з Великого театру, на одному з яких грав композитор

Сергій Рахманінов…

– Мало дбає держава, аби зберегти цей меморіальний музей-садибу. Дах падає, його треба

перекрити, –бідкається директор Олександра Бохняк. – Невже ніхто не відгукнеться?


НЕСВОБОДА ВИБОРУ, бувальщина

У сталінські часи Козловського запросили виступити на банкеті в Кремлі. Після виступу

посипалися пропозиції:

– Проспівайте арію...

– Виконайте романс...

Але тут втрутився Сталін:

– Не можна так замірятися на свободу художника. Не хоче цього співати товариш

Козловський. Він хоче співати «Я помню чудное мгновенье»...


ОСЬ І ЇДЬ ДО РІДНОГО СЕЛА, анекдот

Козловський звернувся до Сталіна з проханням:

– Я ніколи не був за кордоном. Кортить з’їздити.

– Не втечеш?

– Що ви, товаришу Сталін, рідне село мені набагато дорожче, ніж весь закордон.

– Правильно, молодець! Ось і їдь до рідного села.