ІВАНОВ-КОЗЕЛЬСЬКИЙ Митрофан Трохимович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Актор.
З селянської родини.
Народився в 1850 р. в Київській губернії Російської імперії (нині – Київська область
України).
Помер 15 (27) січня 1898 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – столиця РФ).
Навчався в школі кантоністів для солдатських дітей.
Був писарем і таксатором військового інтендантства в Житомир (1868-1869), актором
Харківської трупи М. Дюкова (1872-1874), московських загальнодоступного театру Ф.
Урусова і С. Танєєва (1875-1876), театрів Г. Бренко (1882) і Ф. Корша (1882-1883).
Весь інший час наш земляк безперервно гастролював містами імперії, серед яких Київ,
Одеса, Харків, Євпаторія, Феодосія, Чернігів, Луганськ, Воронеж, Твер, Казань,
Астрахань, Калуга, Тифліс, Тула, Самара, Курськ, Таганрог, Ростов-на-Дону, Озерки,
Оренбург, Пенза, Варшава
Як актор дебютував в Києві дрібними вихідними ролями (1872).
Потім настала черга ролей Жадова («Прибуткове місце» М. Островського), Чацького
(«Горе від розуму» О. Грибоєдова), Гамлета, Шейлока («Гамлет» і «Венеціанський
купець» У. Шекспіра), Уріеля Акости («Уріель Акоста» К. Гуцкова), Кіна («Геній і
непутящість» Дюма-батька), Холміна («Блукаючі вогні» Л. Антропова), Василькова,
Митю, Лева Краснова («Скажені гроші», «Бідність не ґандж», «Гріх та біда на кого не
живе» М. Островського), Ананія Яковлєва («Гірка доля» О. Писемського), Коррадо
(«Сім’я злочинця» П. Джакометті), Хлестакова («Ревізор» М. Гоголя),
Здобного («В світі жити – мирське творити» П. Боборикіна).
Що стосується особистого життя, то встеленим квітами для нашого земляка воно не було:
розлучення з дружиною, банкрутство, злидні, нарешті – душевна хвороба (1895).
Серед друзів та близьких знайомих І.К. – М. Россов, І. Самарін, М. Савіна, П. Орлєньов,
М. Велізарій, Т. Селиванов, О. Арді-Свєтлова, В. Давидов, П. Медвєдєв, М. Рибаков та ін.
***
НАВІТЬ ТРУЇВСЯ,
з творчого кредо М. Іванова-Козельського
Мене щось так владно штовхало на сцену, що від неможливості скоріше здійснити це –
доводилося навіть труїтися.
ДОРІКАЛИ ЗА «ХОЛОПСТВО», зі спогадів В. Давидова
Навколишнє середовище все життя дорікало йому «холопським» походженням,
забуваючи, що весь російський театр за походженням «холопський».
ПІШОВ ГЕТЬ, ДУРНЮ, з статті Т. Селиванова «Спогади про М. Т. Козельського» в
журналі «Театр і мистецтво» в №25 за 1898 р.
– Прийшов я проситися, щоб мене прийняли без платні, – розповідав він мені. – Дали роль
з п’ятьма фразами, роль лакузи. Дія відбувалася в саду. На репетиції я все зробив і сказав.
А на спектаклі вийшов на сцену і ні слова. Актор, з яким я вів сцену, довго добивався від
мене відповіді, але не добився. Нарешті це йому набридло, і він крикнув: «Пішов геть,
дурню». Я й пішов, та дорогою наткнувся на кущ і повалив його.
Зрозуміло, я втік з театру і більше не був. Довелося чекати цілий рік, поки змінилася
трупа.
Дочекався. З’явився до режисера, і той дав мені роль в піваркуша. Я завчив її, вийшов в
спектаклі і не чекаючи ні запитань, ні відповідей, відразу всі піваркуша і промовив. Актор
знову сказав: «Пішов геть, дурню» або щось в цьому сенсі.
Я знову пішов, і знову чекав рік, і знову добився дебюту. Цього разу я все промовив, проте коли було потрібно обійняти актора Виноградова, якого я часто бачив на сцені і
палко любив, я його так обійняв, що зірвав йому всю бороду. І знову мене прогнали.
Вже четвертий рік я прохав, аби трупа прослуховувала мене на репетиції. Погодилися, і я
прочитав монолог Ведмедика з п’єси Потєхіна «Чуже добро про запас не йде». Вже не
знаю, як я читав, але мене прийняли на службу з платнею п’ятнадцять рублів на місяць.
ЗАЦІКАВЛЕНИЙ ПИСАРЧУК, зі спогадів М. Россова
Враження від цього артиста було настільки велике, що професори, студенти, курсистки і
найскромніші трудівники перетворювалися... хай на хвилину, але яку! на одну сім’ю.
Театр в особі Козельського ушляхетнював найгрубіших осіб, примушуючи їх горіти
раптовою ніжністю, добротою, готовністю на героїчні жертви. І це все здійснював над
людьми... рядовий, вчорашній «зацікавлений писарчук».
ПРИГОЛОМШИВ СВОЄЮ ГРОЮ, зі спогадів О. Арді-Свєтлової
Перший спектакль «Від долі не втечеш» пройшов блискуче: збір повний, прийом
захоплений. Я грала дочку каторжника,
