ЗОЛОТНИЦЬКИЙ Володимир Трохимович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, філософ, юрист, громадський діяч.
З родини священика.
Народився в 1741 р. в Київській губернії Російської імперії (нині – Київська область
України).
Помер після 1797 р. Точні дата і місце смерті – не відомі.
Навчався в Києво-Могилянській академії, закінчив філософський факультет Московського
університету (1762).
Працював учителем в Санкт-Петербурзькому сухопутному шляхетському кадетському
корпусі (1762-1764), перекладачем Московської камер-колегії (1764-1765), секретарем в
штаті генерал-аншефа П. Паніна (1765-1767), був депутатом Комісії нового Кодексу від
шляхетства Київського полку (1767-1768), брав участь в Бендерській військовій кампанії
(1769-1770), служив правителем Кримської канцелярії (1771-1772), чиновником
Новоросійської губернської канцелярії (1773-1776), прокурором міст Кременчук (1781-
1784) та Катеринослав (1785-1795), головою Палати цивільного суду Катеринославського
намісництва (1795-1796).
Підполковник Дніпровського шкіперського полку.
Друкувався в журналах «Корисні веселощі», «Зібрання кращих творів для поширення
знань», «Суміш».
Як літератор дебютував перекладами в «Зібранні кращих творів для розповсюдження
знань та для доставляння задоволення, або Змішаній бібліотеці про різні фізичні,
економічні, також до мануфактур і комерції належних речах» І.-Г. Рейхеля (1762).
Написав декілька од (1763-1767), переклав з польської матеріали засідання сейму,
присвяченого дисидентам (1768).
З. – автор творчих доробків: «Нові повчальні байки з додаванням особливих до них
пояснень» (1763), «Скорочення природного права» (1764), «Громада різних облич» (1766),
«Історія різних героїнь та інших славних жінок» (1767-1768), книг «Міркування про
безсмертя людської душі» (1768), «Доказ безсмертя душі» (1780), «Настанова сину»
(1796).
Декілька праць він присвятив проблемам психології, серед яких ««Стан людського життя,
виведений в деяких повчальних примітках, які стосуються натуральних людських
уподобань» (1763), «Громада різноманітних осіб, або Міркування про дії і натури
людські» (1766).
Наш земляк переклав «Дух Сенеки» (1765), «Подорожі в інший світ» Г. Філдінга (1766).
В доробку «Скорочення природного права», який З. вважав головним, він зазначав:
«Слабке правління» притаманне освіченим народам, а азійські жителі інакше керовані
бути не можуть, як суворістю влади».
Цікаво, що Московський аукціонний будинок «Гелос», виставивши 2004 р. на продаж
книгу нашого земляка «Нові повчальні байки з додаванням особливих до них пояснень»,
стартовою ціною визначив суму, еквівалентну $500.
Серед друзів та близьких знайомих З. – О. Розумовський, М. Херасков, П. Панін, Є.
Болховітінов, Ф. Емін та ін.
***
ЗНАХОДЖУ ЧАС ДУМАТИ ПРО БОГА,
з життєвого кредо В. Золотницького
Завдяки доброті господній я удостоївся одержати якусь освіту й, будучи від природи
схильний до самоти, нерідко знаходжу час думати про бога, й вони складають
найприємніші й найсолодші години мого життя.
...Спростовувати віру – це означає озброювати одного супроти іншого і поширювати
загальне лихо.
КЕРУВАВСЯ ПОНЯТТЯМИ ДОБРА І ЗЛА, з довідника «Києво-Могилянська aкадемія
в іменах XVII-XVIII ст.»
За словами митрополита Київського і Галицького Є. Болховітінова, З. «багато писав
досить непоганих од, сатиричних листів та інших віршів».
Поділяв думки німецьких філософів про обов’язок людини перед суспільством. Вважав,
що правилам співжиття і поведінки людини слід надавати перевагу перед усіма іншими
науками.
Основні теми, які розробляв 3., – благочестя, невдячність, підлабузництво.
В уявленні про людину ...виходив з її вроджених природних здібностей та внутрішніх
прагнень до добра чи зла, що коригуються вихованням, в основі якого має бути пізнання
самого себе і свого місця в суспільстві: «Кожен має робити то, до чого здатен, і не братися
за те, що йому не властиво».
Велику роль у формуванні суті людини відводив релігії. Різко виступав проти деїстичних
та механістичних ідей Вольтера й «енциклопедистів».
У богословській полеміці використовував наукові аргументи: ідею чисельності світів,
систему світобудови М. Коперніка тощо.
ОЧОЛЮВАВ ПАЛАТУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ, з розвідки О. Посунька
«Діяльність органів юстиції на Катеринославщині в останній чверті XVIII – першій
половині XIX століття»
Реформа 1775 р. оформлювала і зміцнювала правову систему. Створювалися повітові
земські і верхні земські суди для дворян; для міщан – міський і губернський магістрати;
для державних селян – нижня і верхня розправи. Також у кожній губернії існували
всестанові установи – палати цивільного та кримінального суду.
Згідно «Штату Катеринославського намісництва» 1783 р. в кожній з палат засідали голова,
два радники і два асесори, з тією лише різницею, що в палаті кримінальних справ повинні
були бути радники 6-го класу, а в палаті цивільних – 5-го.
...Часто зустрічаються записи про передачу маєтків під контроль дворянської опіки,
оскільки їх власники чи заборгували сплату державних податків, чи як у 1820 р.
провіантмейстер 12 класу Пелейкін «за недостойну поведінку». Серед боржників за
маєток бачимо генерала від інфантерії Петра Котляревського. Чимало тут й інших відомих
прізвищ, які згадуються у зв’язку з різноманітними справами – Депрерадовичі, Фалєєв,
Миклашевський, К. Родзянко, І. Магденко, Значко-Яворський, О. Лаппо-Данилевський.
Переглядаючи описи документів обох палат, можна побачити, що в 1812-1813 рр. робота
цих установ була майже призупинена. Записи або зовсім відсутні, або згадуються лише
протоколи і нічого не говориться про розгляд справ. Важко сказати чи пов`язано це з
веденням військових дій Вітчизняної війни 1812 р., проте ймовірно, що названі події все ж
мали певний вплив.
Запорізький дослідник Козирєв В. К. у збірнику документів до історії адміністративного
устрою Південної України у зазначений час, називає декого з керівників вказаних установ.
Палату кримінальних справ очолювали: 1784-1786 рр. – Алексєєв Іларіон Спиридонович;
1787-1792 рр. – Синельников Олексій Максимович; 1793-1796 рр. – Титов Олександр
Михайлович; в палаті цивільних справ головували у 1787-1794 рр. – Герсеванов Єгор
Гаврилович, 1796 року – Золотницький Володимир Трохимович.
Як говорилося вище, для дворян у кожному повіті створювалися повітові земські суди,
члени яких (суддя і два засідателя) обиралися дворянством на три роки. Апеляційною
інстанцією для повітових був верхній земський суд, який складався з двох департаментів –
у цивільних і кримінальних справах. Тут працювали призначені імператором голова і
замісник, та обрані на три роки дворянством губернії десять засідателів.
З апеляціями на рішення верхнього земського суду можна було звертатися до палат
цивільного і кримінального суду.
ПЕРША КНИГА, ЯКА ПОБАЧИЛА СВІТ НА КАТЕРИНОСЛАВЩИНІ, з
дослідження І. Огієнка «Історія українського друкарства»
Коли під час російсько-турецької війни на Вкраїну виїхав найсвітліший князь Григорій
Потьомкін-Таврійський, то він взяв з собою й спеціальну друкарню, ...і вона помандрувала
за ним і побувала в багатьох містах України; таким чином кн. Потьомкін розпочав
книгодрукування в декількох тих містах, де його до того часом й не було. Друкарня
побувала в Кременчуці, в Лисаветграді, в Яссах, в Бендерах, потім знову – в Яссах, знову
– в Кременчуці, в Архангельському шанці і втретє – в Кременчуці.
Потьомкінська друкарня була досить велика; мала вона руський та грецький шрифти;
перебуваючи в Яссах, друкарня набула собі зі Львова ще й латинського шрифту.
...Управителем був Іван Генних, що до того працював в Воєнній Колегії – був друкарем
паперів, що друкувалися чужою мовою, та словолитним майстром.
...По смерті князя Потьомкіна його мандрівна друкарня не повернулася до Петрограду.
Таємний радник Василь Попов в кінці червня 1793 р. передав її катеринославському
губернаторові В. Каховському, а той віддав її «Приказу громадської опіки». За цей час в
Катеринославі ця друкарня випустила дві книжки: 1) «Настанова сину», твір Володимира
Золотницького і 2) «Початкове вивчення французької мови» Федора Заставського.
«Приказ громадської опіки» не мав ніяких зиску від силоміць нав’язаної друкарні, не знав,
що має з нею робити, і вирішив її знищити. Однак заступилося губернське правління –
йому потрібно було друкувати свої накази, а тому воно й взяло утримання друкарні на
себе. Так постала Катеринославська губерніальна друкарня.
ЛЮДИНА – БЕЗСМЕРТНА, з дослідження Є. Першиної «Проблема душі і її функцій у
російській філософії XVIII століття»
Д. С. Анічков і В. Т. Золотницький доводять безсмертя людської душі, виходячи з
улаштування земного життя. Вони запитують: навіщо потрібні були б правила і закони,
прагнення до істини, праця, подвиги, нагородження чеснот і покарання пороку, який резон
у подвигу пізнання душею Творця і прагнення до добра, якщо після смерті вона (душа –
авт. ) б зникала?
У процесі аналізу знайдено буквальний збіг цих питань в текстах Д. Анічкова і В.
Золотницького. Ніхто не досягає верховних благ у земному житті, а, значить, вони
чекають на нас у житті майбутньому. …Золотницький, як і Анічков, говорить, що
створення такої тварини, як людина, смертною не відповідає Божій величі. До того ж,
якби людина була смертною, то не було б тварин, «якій би відкривалося буття Боже».
…В. Т. Золотницький пише про значимість віри конкретно в безсмертя душі для
благополуччя людства. Що буде, запитує він, якщо ця віра залишиться тільки в книгах,
коли й зараз, за віри в Бога і безсмертя душі, пороки тільки підсилюються? Закони, що
виконуються «з примусу, а не по совісті», слабка перешкода для тих, хто втратив віру:
тисячі випадків, пише Золотницький, «чуються, в яких закони перетлумачені для чиєїсь
користі. Отже, спростовувати віру – значить, озброювати одного на іншого і
запроваджувати спільне нещастя».
Історія нашої держави, пише він, вже не раз доводила, що втрата віри приводить до
екзистенціального вакууму, втраті життєвої опори, викликає самогубства.
ОДИН З НАЙОСВІЧЕНІШИХ ФАХІВЦІВ СВОГО ЧАСУ, з реферату В. Дьомкіна
«Генерал-прокурор О. О. В’яземський»
Для того, щоб обійняти посаду прокурора чи стряпчого наприкінці XVIII століття не
потрібно було бодай найменшої фахової освіти.
В той же час при генерал-прокуророві В’яземському на ці посади нерідко зараховувалися
дуже грамотні люди, які мали навіть університетську освіту.
Деякі прокурори, поряд з виконанням своїх службових обов’язків, активно займалися
літературною діяльністю. Так, наприклад, поет і прозаїк Володимир Трохимович
Золотницький, який отримав освіту в Московському університеті, протягом 14 років
служив прокурором в Кременчуці та Катеринославі...
