Зиоров Михаил (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЗІОРОВ Михайло Захарович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Служитель культу, церковно-громадський діяч, письменник. В чернецтві – Микола (1887).

З родини священика. Батько, Зіоров З., – новомиргородський протоієрей.

Народився 26 травня 1851 р. в м. Златополі Чигиринського повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – в межах м. Новомиргород Новомиргородського району Кіровоградської області

України).

Помер 20 грудня 1915 р. в м. Петрограді Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Златопільську дворянську гімназію, Одеську духовну семінарію, Московську духовну

академію (1875).

Був учителем Рязанської духовної семінарії (1875-1883), інспектором Вологодської духовної

семінарії (1883-1885), інспектором (1885-1887), ректором (1887-1889) Могилевської духовної

семінарії, ректором Тифліської духовної семінарії (1889-1891), єпископом алеутським і

аляскінським (1891-1898), таврійським і симферопольським (1898-1905), архієпископом

варшавським і привіслінським (з 1908).

Почесний член Казанської духовної академії (1897).

Почесний член Московської духовної академії (1903).

Член Державної ради Російської імперії (1906).

Працював в багатьох доброчинних установах і братерствах, закладах опікування.

Брав участь в співбесідах з розкольниками, багато трудився з облаштування і примноження

церковнопарафіяльних шкіл на Кавказі.

Друкувався в газеті «Світло», журналах «Голос Церкви», «Додаток до «Церковного вісника»,

«Церковні відомості», «Американський православний вісник», «Духовний вісник Грузинського

екзархату».

Як літератор З. дебютував книгою «З мого щоденника. Дорожні нотатки і враження від подорожі

Аляскою і Алеутськими островами» (1893).

Потім настала черга наступних доробків: «Враження і нотатки під час перебування на усесвітній

виставці в м. Чикаго і від подорожі Американськими Сполученими Штатами» (1894), «Тридцять

промов і три послання» (1896), «Проповіді» (1897), «Декілька повчань і промов» (1898),

«Американські проповіді», «Бесіди, повчання, слова і промови» (обидва – 1902), «Ялтинські

бесіди і промови» (1907), «Варшавські бесіди і промови» (1909-1910), «Бесіда про свободу

совісті», «Промова в Державній раді із старообрядницького питання» (обидва – 1910),»Імператор

Олександр Благословенний і його час», «До законопроекту про розширення прав жінок» (обидва –

1912), «Промова, виголошена перед молебнем в новому соборі з нагоди нашестя тевтонів» (1914).

Залишив спогади про В.Соловйова.

Серед друзів та близьких знайомих З. – В. Кіранов, Т. Беллавін, Р. Хававіні та ін.


***

ВІРА І ЛЮБОВ,

з життєвого кредо М. Зіорова

Лише той, хто має велику віру і любов, може мати вуста і премудрість, останній же не в змозі

чинити опір серця тих, хто слухає.


ПОХІДНІ НЕРОБСТВА, з проповіді М. Зіорова

Послання апостола Павла, як і все Святе Писання, завжди злободенні...

Віра апостола була живою, гарячою, діяльною, вона проймала всю його істоту...

Ми повинні доводити свою віру справами...

Апостол так любив братів своїх, що готовий був пожертвувати власним порятунком заради їх

блага. Проповідуючи вдень, вночі він виготовляв намети...

Багато вад тілесних і духовних – похідні неробства.

ПРАЦЬОВИТІСТЬ І ПРОСТОТА, з відгуку М. Зіорова про святителя Інокентія

Він (митрополит Московський – авт.) був не тільки вчителем в звичному розумінні слова, але й

вчителем Слова Божого тобто благовісником.

...Справді, в особі святителя Інокентія було щось таке, що рішуче і різко виділяло його на

загальному фоні сучасної йому дійсності і що, безперечно, зближувало його більше, ніж когось з

тодішніх діячів на ниві Божій – з апостолами!

...Благодать! – ось саме те, що складало силу його..., ось те, що приваблювало до нього слухачів, –

ось цим, між іншим, він уподібнювався апостолам! Зближує його з апостолами і його простота у

всьому, починаючи з побуту і закінчуючи службовим його ставленням до всіх, – і вищих, і нижчих

себе...

Зближує його з учнями Христовими, і, особливо, з апостолом Павлом, – і його працьовитість.


ДИВОМ НЕ СПИВСЯ, з книги М. Зіорова «Спогади про В. Соловйова»

Володимира Сергійовича Соловйова я бачив і знав, можна сказати, мигцем. Це було в

Московській духовній академії, коли я там вчився. Я був тоді на другому курсі, коли він приїхав в

академію – слухати лекції з богослов’я і філософії.

На вигляд він був вельми худорлявий, високий, з довгим волоссям, яке падало йому на плечі;

сутулуватий; похмурий, задумливий, мовчазний.

Пам’ятаю, як він вперше прийшов до нас в аудиторію – на лекцію проф. Потапова з історії

філософії. У шубі, теплих високих чоботях, в бобровій шапці, з шарфом на шиї – він, нікому не

кланяючись, пройшов до вікна і став... Побарабанив пальцями по склу, обернувся і пішов назад.

Професор зупинився в читанні лекції, ми всі в подиві – хто цей пан і що йому потрібно?!

Закінчилася лекція, і дізнаємося, що це Соловйов, син знаменитого історика С. М. Соловйова, –

«філософ закличного віку», як його охрестили в з тимчасовій пресі після захисту ним

магістерської дисертації. Йому тоді було не більше 21 року.

Після цього випадку я його бачив ...разом із студентом першого курсу Олександром Хитровим... З

іншими студентами він не зближувався. Як він зійшовся з Хитровим, не знаю; але чув, що їх

зблизила «горілка».

Хитров, говорили мені, згодом спився і помер в Москві на Хитровому ринку.

Як філософ Соловйов позбавився від цієї недуги, не знаю (він, говорять, під кінець життя вже

нічого не пив).

Ось і все, що збереглося в моїй пам’яті про Соловйова – з того часу, коли він їздив в Московську

духовну академію.


ЗАГАЛЬНА ПОШАНА, з статті в № 37 журналу «Нива» за 1892 р.

Різноманітна плідна діяльність (Зіорова М. – авт.) може служити порукою за його майбутнє

апостольське служіння Православній Церкві далеко від рідного краю.

Доброта і доступність – відмінні риси вдачі преосвящ. Миколи і як між його колишніми

вихованцями, так і товаришами по службі і підлеглими здобули йому загальну любов і пошану.


ЗОЛОТИЙ ЧАС МІСІЇ, з розвідки М. Домбровського «Сан-Франциська архієрейська кафедра до

перенесення її до Нью-Йорка»

Єпископ Микола відрізнявся винятковим архіпастирським талантом. Він був освіченим,

енергійним і з великою ерудицією. За вдачею темпераментний, іноді строгий і дратівливий, проте, легко відхідливий, він швидко міняв гнів на милість.

Однією з вельми цінних і чудових особливостей його було уміння підбирати собі відповідних

співробітників. Він привернув до місіонерської роботи людей з різних місць Росії, особливо ж з

місць свого служіння і народження.

У перший рік перебування в Сан-Франциско він здійснив поїздку парафіями Аляски і Алеутських

островів, потім відправився на схід для ознайомлення з становищем існуючих російських парафій

і можливістю заснування нових.

За 7 років свого святительства в Америці він організував і обернув у православ’я 26 парафій, колись уніатських, відкрив багато братерств, об’єднаних в Православне товариство

взаємодопомоги, відкрив дві місіонерські школи, спершу в Міннеаполісі, а потім – в Клівленді.

Виклопотав єпископ Микола і 30 стипендій в духовних семінаріях Росії для кращих учнів з

місіонерських шкіл Америки.

Піклувався він і за духівництво, для якого виклопотав право на пенсію за постановою Сибірського

комітету з Північноамериканської місії.

Були організовані єпископом Миколою святкування двох ювілеїв: у 1894 році – сторіччя відкриття

Духовної місії на Алясці, а в 1896-му – сторіччя з дня народження першого єпископа Аляски –

Інокентія Веніамінова, згодом митрополита Московського. Ці святкування засвідчили перед

російським народом і Російською Православною Церквою про життєвість Духовної місії і

організованість єпархії.

За зроблене єпископом Миколою в Американській духовній місії його ...називали «золотим часом

місії».


ІСТОРИЗМ ЙОГО ДОРОБКІВ, з дослідження С. Маркова «Літопис Аляски»

Єпископ Микола в 1893 році здійснив велику поїздку Аляскою. З його звіту ми дізнаємося багато

цікавих подробиць про російське життя в Новому Світі. Він пише про церкву на Уналашці, в якій

у той час зберігався цінний архів, про цвинтар, де поховано багато росіян, які мешкали на острові

з часів Баранова, про місцеву школу. Сто росіян і креолів жили тоді на острові Св. Георгія

(Прибилові острови), де на лужку, покритому яскраво-зеленим мохом, стояла церква. Шум

морських хвиль заглушав її дзвони. Мисливець за морськими левами і котиками креол Інокентій

Лестеньков відправляв службу в цьому храмі.

Старезний Василь Шаяшников, представник відомого роду на Прибилових островах, був

священиком на острові Павла.

У Михайлівському редуті, де ще не були зняті з лафетів чотири гармати, теж стояла під зеленим

дахом російська церква; у ній служив юконський пароплавний машиніст. В ті роки ескімос Йоє –

художник і кухар замалював вид Михайлівського редуту з його церквою, складами і щоглою, на

вершині якої розвівався зоряний прапор.

У Михайлівську, як і в інших місцях Аляски, жили єзуїти, представники моравських братів,

шведські місіонери і англіканські священики. Проте першість усюди залишалася за російською

церквою.

...Вже після продажу Аляски була збудований храм з трьома банями в селі Бельковському, яке

відвідав єпископ.

...Індійці Дугласа ще 1890 року просили російського єпископа в Сан-Франциско про хрещення, а

Московське місіонерське товариство дало гроші на споруду храму в Джуно.

Цікаві риси духовного побуту в Сан-Франциско. Не завадило б перо Лєскова, аби описати

принаймні історію ворожнечі єпископа Володимира з Русселем-Судзіловським. Доктор М. К.

Руссель-Судзіловський, російський революціонер, що втік до Сан-Франциско, президент Греко-

слов’янського добродійного товариства в Каліфорнії, майбутній президент сенату на Гавайських

островах, чимось не сподобався єпископові Володимиру. Без найменшого вагання єпископ наклав

«злочестивого нігіліста» Судзіловського анафему в соборі Сан-Франциско – нарівні з Отреп’євим і

Ванькою-Каїном. Правда, потім Синод зняв анафему з доктора Русселя, і все ж він був проклятий

з церковного амвона перед лицем всієї російської Каліфорнії.