досягнуто хіба що в сторіччя.
...Попереду перед всім людством, поза сумнівами, свідома кооперація агрокультурних районів,
строго погоджена з географічними особливостями кожного, тобто замість універсального
розмаїття у виробництві продуктів стануть сіяти бавовну, де вона краще всього родить і не
займуть його місця ні пшеницею, ні ячменем, які дають кращі врожаї в інших районах і
круговорот продуктів потече пропорційно попиту без перевиробництва цінностей.
ПРАЦЮВАТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ, з наукового заповіту А. Журавського
Дослідницька справа – не експедиційна, вона вимагає багатьох років роботи і повинна
організовуватися тоді, коли назріває, а зовсім не тоді, коли вже назріли життєві запити.
ЗНЯТИ ЗВИНУВАЧЕННЯ, з промови А. Журавського при відкритті Печорської
сільськогосподарської дослідної станції в 1911 р.
Що ми знаємо зараз про величезну територію Росії – Північ? Лише те, що це царство глибоких
боліт, котрі розтануть до кінця літа, лише те, що сільське господарство на півночі не має
щонайменшого серйозного економічного значення.
Зняти ці звинувачення з величезної Російської Півночі – ось завдання Печорської
сільськогосподарської дослідної станції.
ЦІНОЮ ВЛАСНОГО ЖИТТЯ, зі спогадів Д. Руднєва
Кожному, хто вивчає Печорський край, неминуче доводиться вчиться у Андрія Володимировича
Журавського, видатного фанатика і піонера освоєння Півночі, який проклав нам шлях до його
багатств ціною власного життя.
НАВІЖЕНИЙ АВАНТЮРИЗМ, з розвідки Г. Шморгунова «А. В. Журавський – засновник
сільськогосподарської науки на європейській Півночі Росії»
З архівних матеріалів видно, з якою напругою доводилося А. В. Журавському відстоювати свою
ідею. Його експедиції, досвід з вирощування сільськогосподарських культур кваліфікувалися
багатьма царськими чиновниками, як непотрібна затія, пов’язана з даремною витратою державних
коштів, як «навіжений авантюризм». І це ще – найм’якші оцінки.
Щоб спростувати це упередження, А. В. Журавський на селянських ділянках проводить
дослідження з вирощування сільськогосподарських культур «без технічних удосконалень, але із
застосуванням прополювання і підгортання овочів». Визріли ячмені, озиме і ярове жито, овес,
ярова пшениця, льон, коноплі, картопля. Тобто вже тоді, за дотримання простих прийомів
вирощування Журавський північніше 65° п.ш. одержував урожаї, яким і сьогодні можуть
позаздрити землероби середньої і навіть чорноземної смуги Росії.
Переконливо довівши можливість північного землеробства, Журавській відзначає, що
рослинництво тут все ж таки повинне грати другорядну роль. На перше місце він ставить
тваринництво, переробку рослинних ресурсів в масло і сир.
Життя підтвердило справедливість його думки про виняткову цінність північної флори в створенні
скоростиглих стійких сортів. На основі печорських дикорослих популяцій в республіці створено
сорт конюшини «Печорський покращений», який в світовій колекції займає одне з перших місць
за скороспілістю, продуктивністю, довголіттю, морозостійкості і стійкості до захворювань.
ПОЛЯРНИЙ МІКЛУХО-МАКЛАЙ, з повісті Л. Смоленцева «Печорська далечінь»
Створити тримовний словник Андрій Журавський задумав не випадково: по-перше, такого
словника ще не було; по-друге, для інородців і ізгоїв-старообрядців царський уряд шкіл не
відкривав, а тому вся літературна спадщина Печорського краю таїлася в усних легендах,
переказах, билинах. Як же зачерпнути мудрість з цієї комори, не маючи ключа до неї?
...А тут зачастив до мене колишній листоноша, а потім сторож станції Григорій Васильович Носов
– Гриша-Глухар (Чухар) по-місцевому. Повідав старик багато чого. І все додавав:
– О-ох, Миколайович, розворушив ти старизну-то. Дак ото розпізнай правду про вбивство
заступника нашого. Адже серед білого дня життя позбавили...
– Хто вбив Журавського?
– Убив звісно хто – писар Задачин. А ось хто руку його націлив – досі не знаємо. Ти б відвідав в
Куйбишеві невінчану дружину Журавського – світлу голівоньку Ольгу Василівну. Багато вивідав
би.
ВБИВСТВО, ШВИДШЕ ЗА ВСЕ, БУЛО ЗАМОВНИМ, з інтерв’ю Я. Носова Є. Суворову
«Печорський літописець»
Я знаю, ви були ініціатором створення декількох краєзнавчих музеїв. Це, напевно, непросто?
– Не те слово. Щоб для районного краєзнавчого музею перевезти в Усть-Цильми будинок
