ЖУРАВСЬКИЙ Андрій Володимирович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Географ, дослідник Півночі. Фундатор наукового совоєння Крайньої Півночі. Організатор перших
сільськогосподарської дослідної станції і ветеринарно-бактеріологічної лабораторії на Крайній
Півночі Російської імперії.
З якої родини – не відомо. Названий батько, Журавський В., – генерал царської армії.
Народився 22 вересня 1882 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської імперії (нині – м.
Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).
Убитий в 1914 р. в с. Усть-Цильмі Печорського повіту Архангельської губернії Російської імперії
(нині – районний центр Республіки Комі РФ). Похований на цвинтарі Нікольського собору.
Політичні засланці поклали на надгробок вінок з написом «Добровільному засланцеві від
політичних засланців» і встановили табличку «Пророк – борець».
Закінчив одну з приватних Петербурзьких гімназій (1901), навчався на природничому відділенні
фізико-математичного факультету Петербурзького університету (1901-1904).
Був директором Печорської природно-історичної станції.
Член Імператорського Російського географічного товариства (1908).
Член Імператорського Російського етнографічного товариства (1908).
Лауреат вищої нагороди Російської академії наук – звання «Кращий вчений збирач Росії» (1909).
Лауреат Малої срібної і Великої медалі ім. М. Пржевальського Імператорського Російського
географічного товариства (1905).
Організатор і керівник низки експедицій рікою Печора, її притокам, Північному Уралу, на острова
Льодовитого океану, під час яких зібрано понад 18000 одиниць флори і фауни, 3000 експонатів
культури і побуту місцевих мешканців, виконані дослідження з географії, геології, палеонтології, археології, ботаніки, зоології (1903-1909).
Збирав пам’ятки культури руських, ненців і комі для Музею антропології і етнографії ім. Петра
Великого і для Етнографічного відділу Російського музею імп. Олександра III (з 1905).
Очолювана ним експедиція відкрили гірське пасмо Чернишова (1914).
Як вчений дебютував статтею про комах-шкідників фінських лісів (1901).
Особисте життя Ж. не було встелене квітами. Він рано втратив названих батька (1892) і матір
(1901).
Його дипломну роботу визнали «фантастикою» і не зарахували навіть, як курсову, а за спробу
суперечити, декан порвав усі залікові відомості (1904). Не допустили до здачі випускних екзаменів
неслуха навіть через два роки.
Вбив Ж. на веранді власного будинку діловод станції.
В Республіці Комі існує селище Журавський.
В м. Усть-Цильма (РФ) встановлено два пам’ятники нашому землякові, функціонує історико-
меморіальний музей його імені.
Пам’яті вченого присвятили свої книги Я. Носов і Л. Смоленцев – «Подвиг ученого» і «Печорська
далечінь».
В м. Сиктивкар (РФ) з нагоди 120-ліття з дня народження нашого земляка відбулася науково-
практична конференція «Наукові основи раціонального землекористування сільськогосподарських
територій північного Сходу європейської частини Росії» (2002), а також Всеросійська конференція
з міжнародною участю «Академічна наука і її роль в розвитку продуктивних сил в північних
регіонах Росії», присвячена 100-літтю з дня відкриття тут першої сільськогосподарської дослідної
станції (2006).
Серед друзів та близьких знайомих Ж. – А. Григор’єв, Д. Руднєв, Ф. Чернишов, М. Кніпович, П.
Семенов-Тян-Шанський, Ю. Шокальский, К. Тімірязєв, П. Ріппас, М. Меньшиков та ін.
***
ПІВНІЧНИЙ ГАРТ,
з життєвого кредо А. Журавського
Північ загартує не лише дух людини, а й стійкість проти хвороб у рослин. А як «загартовані
люди», так і «загартовані рослини» потрібні і цінні не тільки Півночі, але скрізь і всім.
МАЙБУТНЄ – ЗА КООПЕРАЦІЄЮ, з заміток А. Журавського
Звичайно, наш мужик, на досвіді тяжкому і на одкровеннях збірного генія якого заснована не мала
частка нашої науки, ним же і вигодуваної, – «сам» дійде до всього. Але було б більш ніж цинічно
цим виправдовувати і надалі фарисейський культ принципу «наука – одне, а життя – інше»,
оскільки в цьому положенні зовсім не виправдання науки, а сумне засудження її.
Вельми невигідною на початку справою повинна зайнятися спеціальна місцева організація. Так
вчинили б в Канаді, на Алясці, і за роки там зроблене те, що «природним» перебігом часу
