ЖУРАВСЬКИЙ Андрій Володимирович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Географ, дослідник Півночі. Фундатор наукового совоєння Крайньої Півночі. Організатор перших
сільськогосподарської дослідної станції і ветеринарно-бактеріологічної лабораторії на Крайній
Півночі Російської імперії.
З якої родини – не відомо. Названий батько, Журавський В., – генерал царської армії.
Народився 22 вересня 1882 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської імперії (нині – м.
Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).
Убитий в 1914 р. в с. Усть-Цильмі Печорського повіту Архангельської губернії Російської імперії
(нині – районний центр Республіки Комі РФ). Похований на цвинтарі Нікольського собору.
Політичні засланці поклали на надгробок вінок з написом «Добровільному засланцеві від
політичних засланців» і встановили табличку «Пророк – борець».
Закінчив одну з приватних Петербурзьких гімназій (1901), навчався на природничому відділенні
фізико-математичного факультету Петербурзького університету (1901-1904).
Був директором Печорської природно-історичної станції.
Член Імператорського Російського географічного товариства (1908).
Член Імператорського Російського етнографічного товариства (1908).
Лауреат вищої нагороди Російської академії наук – звання «Кращий вчений збирач Росії» (1909).
Лауреат Малої срібної і Великої медалі ім. М. Пржевальського Імператорського Російського
географічного товариства (1905).
Організатор і керівник низки експедицій рікою Печора, її притокам, Північному Уралу, на острова
Льодовитого океану, під час яких зібрано понад 18000 одиниць флори і фауни, 3000 експонатів
культури і побуту місцевих мешканців, виконані дослідження з географії, геології, палеонтології, археології, ботаніки, зоології (1903-1909).
Збирав пам’ятки культури руських, ненців і комі для Музею антропології і етнографії ім. Петра
Великого і для Етнографічного відділу Російського музею імп. Олександра III (з 1905).
Очолювана ним експедиція відкрили гірське пасмо Чернишова (1914).
Як вчений дебютував статтею про комах-шкідників фінських лісів (1901).
Особисте життя Ж. не було встелене квітами. Він рано втратив названих батька (1892) і матір
(1901).
Його дипломну роботу визнали «фантастикою» і не зарахували навіть, як курсову, а за спробу
суперечити, декан порвав усі залікові відомості (1904). Не допустили до здачі випускних екзаменів
неслуха навіть через два роки.
Вбив Ж. на веранді власного будинку діловод станції.
В Республіці Комі існує селище Журавський.
В м. Усть-Цильма (РФ) встановлено два пам’ятники нашому землякові, функціонує історико-
меморіальний музей його імені.
Пам’яті вченого присвятили свої книги Я. Носов і Л. Смоленцев – «Подвиг ученого» і «Печорська
далечінь».
В м. Сиктивкар (РФ) з нагоди 120-ліття з дня народження нашого земляка відбулася науково-
практична конференція «Наукові основи раціонального землекористування сільськогосподарських
територій північного Сходу європейської частини Росії» (2002), а також Всеросійська конференція
з міжнародною участю «Академічна наука і її роль в розвитку продуктивних сил в північних
регіонах Росії», присвячена 100-літтю з дня відкриття тут першої сільськогосподарської дослідної
станції (2006).
Серед друзів та близьких знайомих Ж. – А. Григор’єв, Д. Руднєв, Ф. Чернишов, М. Кніпович, П.
Семенов-Тян-Шанський, Ю. Шокальский, К. Тімірязєв, П. Ріппас, М. Меньшиков та ін.
***
ПІВНІЧНИЙ ГАРТ,
з життєвого кредо А. Журавського
Північ загартує не лише дух людини, а й стійкість проти хвороб у рослин. А як «загартовані
люди», так і «загартовані рослини» потрібні і цінні не тільки Півночі, але скрізь і всім.
МАЙБУТНЄ – ЗА КООПЕРАЦІЄЮ, з заміток А. Журавського
Звичайно, наш мужик, на досвіді тяжкому і на одкровеннях збірного генія якого заснована не мала
частка нашої науки, ним же і вигодуваної, – «сам» дійде до всього. Але було б більш ніж цинічно
цим виправдовувати і надалі фарисейський культ принципу «наука – одне, а життя – інше»,
оскільки в цьому положенні зовсім не виправдання науки, а сумне засудження її.
Вельми невигідною на початку справою повинна зайнятися спеціальна місцева організація. Так
вчинили б в Канаді, на Алясці, і за роки там зроблене те, що «природним» перебігом часу було б
досягнуто хіба що в сторіччя.
...Попереду перед всім людством, поза сумнівами, свідома кооперація агрокультурних районів,
строго погоджена з географічними особливостями кожного, тобто замість універсального
розмаїття у виробництві продуктів стануть сіяти бавовну, де вона краще всього родить і не
займуть його місця ні пшеницею, ні ячменем, які дають кращі врожаї в інших районах і
круговорот продуктів потече пропорційно попиту без перевиробництва цінностей.
ПРАЦЮВАТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ, з наукового заповіту А. Журавського
Дослідницька справа – не експедиційна, вона вимагає багатьох років роботи і повинна
організовуватися тоді, коли назріває, а зовсім не тоді, коли вже назріли життєві запити.
ЗНЯТИ ЗВИНУВАЧЕННЯ, з промови А. Журавського при відкритті Печорської
сільськогосподарської дослідної станції в 1911 р.
Що ми знаємо зараз про величезну територію Росії – Північ? Лише те, що це царство глибоких
боліт, котрі розтануть до кінця літа, лише те, що сільське господарство на півночі не має
щонайменшого серйозного економічного значення.
Зняти ці звинувачення з величезної Російської Півночі – ось завдання Печорської
сільськогосподарської дослідної станції.
ЦІНОЮ ВЛАСНОГО ЖИТТЯ, зі спогадів Д. Руднєва
Кожному, хто вивчає Печорський край, неминуче доводиться вчиться у Андрія Володимировича
Журавського, видатного фанатика і піонера освоєння Півночі, який проклав нам шлях до його
багатств ціною власного життя.
НАВІЖЕНИЙ АВАНТЮРИЗМ, з розвідки Г. Шморгунова «А. В. Журавський – засновник
сільськогосподарської науки на європейській Півночі Росії»
З архівних матеріалів видно, з якою напругою доводилося А. В. Журавському відстоювати свою
ідею. Його експедиції, досвід з вирощування сільськогосподарських культур кваліфікувалися
багатьма царськими чиновниками, як непотрібна затія, пов’язана з даремною витратою державних
коштів, як «навіжений авантюризм». І це ще – найм’якші оцінки.
Щоб спростувати це упередження, А. В. Журавський на селянських ділянках проводить
дослідження з вирощування сільськогосподарських культур «без технічних удосконалень, але із
застосуванням прополювання і підгортання овочів». Визріли ячмені, озиме і ярове жито, овес,
ярова пшениця, льон, коноплі, картопля. Тобто вже тоді, за дотримання простих прийомів
вирощування Журавський північніше 65° п.ш. одержував урожаї, яким і сьогодні можуть
позаздрити землероби середньої і навіть чорноземної смуги Росії.
Переконливо довівши можливість північного землеробства, Журавській відзначає, що
рослинництво тут все ж таки повинне грати другорядну роль. На перше місце він ставить
тваринництво, переробку рослинних ресурсів в масло і сир.
Життя підтвердило справедливість його думки про виняткову цінність північної флори в створенні
скоростиглих стійких сортів. На основі печорських дикорослих популяцій в республіці створено
сорт конюшини «Печорський покращений», який в світовій колекції займає одне з перших місць
за скороспілістю, продуктивністю, довголіттю, морозостійкості і стійкості до захворювань.
ПОЛЯРНИЙ МІКЛУХО-МАКЛАЙ, з повісті Л. Смоленцева «Печорська далечінь»
Створити тримовний словник Андрій Журавський задумав не випадково: по-перше, такого
словника ще не було; по-друге, для інородців і ізгоїв-старообрядців царський уряд шкіл не
відкривав, а тому вся літературна спадщина Печорського краю таїлася в усних легендах,
переказах, билинах. Як же зачерпнути мудрість з цієї комори, не маючи ключа до неї?
...А тут зачастив до мене колишній листоноша, а потім сторож станції Григорій Васильович Носов
– Гриша-Глухар (Чухар) по-місцевому. Повідав старик багато чого. І все додавав:
– О-ох, Миколайович, розворушив ти старизну-то. Дак ото розпізнай правду про вбивство
заступника нашого. Адже серед білого дня життя позбавили...
– Хто вбив Журавського?
– Убив звісно хто – писар Задачин. А ось хто руку його націлив – досі не знаємо. Ти б відвідав в
Куйбишеві невінчану дружину Журавського – світлу голівоньку Ольгу Василівну. Багато вивідав
би.
ВБИВСТВО, ШВИДШЕ ЗА ВСЕ, БУЛО ЗАМОВНИМ, з інтерв’ю Я. Носова Є. Суворову
«Печорський літописець»
Я знаю, ви були ініціатором створення декількох краєзнавчих музеїв. Це, напевно, непросто?
– Не те слово. Щоб для районного краєзнавчого музею перевезти в Усть-Цильми будинок
Журавського, який знаходився в дев’яти кілометрах звідси, я 183 рази звертався до різних
інстанцій, починаючи з сільради і доходячи до Москви.
...Під час своїх експедицій він неодноразово наражався на смертельну небезпеку, був на межі
життя і смерті. Розбивалися човни, на яких сплавлялися бурхливими річками, тонули кораблі, а він
рятувався і продовжував свій шлях, виконуючи поставлені цілі.
А убив його пострілом з рушниці лиходій, майстер мокрих справ, якийсь Задачин, за кличкою
Голка. У нього і до Журавського були на совісті вбивства політичних засланців в Пінезі, і після
Журавського в громадянську війну він багато душ занапастив.
А Андрій Володимирович боровся з свавіллям чиновників, вступався за всіх принижених і
ображених. Місцеве населення і політзасланці його дуже любили. Адже він дуже багатьом
допомагав ще й по господарству в розведенні худоби і нових сортів сільськогосподарських
культур.
