Коли Бутурлін пропонував закрити університети, багато хто вважав це нездійсненним. Простаки!
Вони забули, що не можна закрити лише того, що ніколи не було відкрите.
Ось недавній випадок. Далю заборонено писати. Як? Далю, цьому розумному, доброму,
благородному Далю! Невже і він потрапив в комуністи і соціалісти?
ДАЛЬ І ШЕВЧЕНКО, з дослідження В. Шпакової, І. Шепєлєва і М. Мальцева «Козак
Луганський»
Володимир Іванович Даль був завжди простою й уважною людиною. Улітку 1841 року він
повернувся з Оренбурга, де прожив 8 кращих років, до Петербурга. Володимир Іванович був
призначений начальником особливої канцелярії міністерства внутрішніх справ. Його
адміністративна діяльність принесла чималу користь місту. Особливо багато він зробив для
лікарень і навчальних закладів столиці.
Відомий письменник, значний чиновник, член-кореспондент Російської Імператорської Академії, Володимир Іванович Даль став помітною фігурою в Санкт-Петербурзі.
Щочетверга у Даля збиралися друзі й знайомі. Одного разу на «далевський четвер» друзі
запросили студента Імператорської Академії мистецтв Тараса Григоровича Шевченка. Він відразу
сподобався Далю, а Тараса Григоровича до сліз вразило те, якою чудовою «рідною мовою»
володів Володимир Іванович.
Минуло чотири роки. Молодий художник, випускник академії Тарас Шевченко прийшов
попрощатися з Володимиром Івановичем: їхав на батьківщину. Він став професором малювання
Київського університету. Але у 1847 році Шевченка заарештували разом із іншими членами
таємного Кирило-Мефодіївського товариства і відправили в солдати. Найбільшим катуванням
була заборона писати й малювати.
Друзі робили все, щоб допомогти. Шевченко усі свої надії пов’язував із Далем: тільки Володимир
Іванович міг поклопотати за поета перед Василем Олексійовичем Перовським, членом
Адміралтейської ради. Але справа просувалася повільно: Микола І навіть імені поета не хотів
чути.
Даль довго не міг переконати В. О. Перовського допомогти Тарасу Григоровичу. Винятково, з
поваги до Даля, Перовський виконав його прохання.
Звільнити Т. Г. Шевченка змогли вже після смерті Миколи І.
Незабаром доля знову звела Тараса Григоровича з Далем у Нижньому Новгороді. У середині
липня 1849 року Даль приїхав сюди на посаду керуючого конторою. Тут знову зустрілися Даль і
Шевченко.
Сімнадцятого листопада 1857 року поет записав у своєму щоденнику: «Зробив візитацію В. І.
Далю, і добре зробив, що я, нарешті, зважився на цю візитацію. Він прийняв мене дуже радо».
Тарас Григорович часто бував у Даля, вони багато говорили.
У грудні 1857 року в Нижній Новгород до Тараса Григоровича приїхав Михайло Семенович
Щепкін. Даль з доньками не пропустив жодної вистави участю великого артиста.
У Нижньому Новгороді сорокатрьохрічний Тарас Григорович закохався в молоденьку акторку
Катю Піунову, просив її руки, але та відмовила, поету через статтю, в якій Тарас Григорович
поряд з похвалою висловив і критичні зауваження на її адресу.
Незабаром Тарас Григорович виїхав до Петербурга. Більше Даль його не бачив: через три роки
Тарас Григорович помер.
ТАКОЇ ЗАПИСКИ НЕ ПИСАВ, з репліки С. Рєзніка «В. І. Даль і кривавий наклеп»
Ті, хто знайомий з мракобісною «Запискою про ритуальні вбивства», яка активно поширюється в
Росії під ім’ям В. І. Даля, або щось чув про неї, можуть здивуватися…
…У цьому короткому Post Scriptum, я просто інформую читачів, що Володимир Іванович Даль
такої «Записки» не складав і ніякого відношення до неї не мав. Ті, хто приписав і продовжує
приписувати йому її авторство, це фальсифікатори, що намагаються прикрити свої злочини
ненависті нічим не заплямованим ім’ям творця одного з наймонументальніших і своєрідних
творінь російського генія – «Тлумачного словника живої великоросійської мови».
