Даль Владимир (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ДАЛЬ Володимир Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, лексикограф, етнограф, медик. Псевдонім – Козак Луганський. Фундатор російській

діалектології.

З лікарської родини. Батько, даль І., – лікар, лінгвіст, богослов.

Народився 10 (22) листопада 1801 р. в м. Луганську Катеринославської губернії Російської імперії

(нині – адміністративний центр однойменної області України).

Помер 22 вересня (4 жовтня) 1872 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Похований на Ваганьківському цвинтарі.

Закінчив Петербурзький морський кадетський корпус (1814-1819), медичний факультет

Дерптського університету (1826-1829).

Служив мічманом в м. Миколаїв (1819-1824), м. Кронштадт (1824-1826), дивізійним лікарем

(1831-1832), хірургом-окулістом Санкт-Петербурзького військово-хірургічного шпиталю (1832-1834), чиновником з особливих доручень при військовому губернаторові Оренбурзького краю

(1834-1841), чиновником з особливих доручень Міністерства внутрішніх справ (1841-1849), управляючим Нижньогородською удільною конторою (1849-1859).

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1838).

Почесний член Російської імператорської Академії наук (1863).

Дійсний член Московського товариства любителів російської словесності (1859).

Член Російського географічного товариства.

Лауреат Ломоносівської премії (1863).

Кавалер ордена «Володимирський хрест в петлиці» (1831).

Друкувався в журналах «Російський вісник», «Сучасник», «Вітчизняні нотатки», «Москвитянин»,

«Бібліотека для читання», «Московський телеграф».

Як літератор дебютував комедіями «Наречена у лантусі, або білет у Казань», «Ведмідь у

маскараді» (1821–1822).

Потім настала черга наступних доробків: «Циганка» (1830), «Російські казки, з переказу

народного, усного, на грамоту цивільну перекладені, до побуту життєвого пристосовані і

приказками ходячими оздоблені козаком Володимиром Луганським» (1832), чотиритомні

„Бувальщини і вигадки» (1833-1839), «Мічман Поцелуєв» (1841), „Петербурзький двірник» (1845), Життя людини, або прогулянка Невським проспектом», «Солдатське дозвілля» (обидва – 1843),

«Пригоди X. X. Віольдамура і його Аршета» (1844), «Матроське дозвілля» (1853), «Картини

російського побуту» (1867-1868).

Д. – автор нарисів і статей:„Світле свято», „Ваша воля, наша доля», „Башкирська русалочка»,

„Уральський козак» (1830-1840-і), «Півтора слова про нинішню російську мову» (1842), «Розвідка

про вбивство євреями християнських дітей і вживання крові їх» (1844), «Про повір’я, марновірства

й забобони російського народу» (1845-1846), „Про наріччя російської мови» (1851).

Перу нашого земляка належать збірник „Прислів’я російського народу» (1862), підручники

„Ботаніка» і „Зоологія».

Проте головним доробком Д. небезпідставно вважається чотиритомний «Тлумачний словник

живої великоросійської мови», працював над яким автор піввіку (1863-1866). Містив він близько

200000 слів. Робота ця в суспільстві вважалася настільки важливою, що кошти на перший том

виділило Російське географічне товариство, а на наступні – особисто імператор Олександр II.

Невдовзі по смерті Д. вийшло 10-томне зібрання його творів (1897-1898).

Добрий приятель нашого земляка О. Пушкін подарував Д. рукопис однієї з власних казок з дарчим

написом «Казкарю Козаку Луганському – казкар Олександр Пушкін». Д. перебував біля смертного

одру великого російського поета, який залишив йому на пам’ять перстень-талісман і чорний

сюртук, прострелений кулею Дантеса (1837).

Не обійшлося у житті нашого земляка і без неприємностей, пов’язаних з його діяльністю.

Він зазнав арешту за сатиричний вірш, у якому висміяв любовні пригоди командуючого

Чорноморським флотом О. Грейга (1823). Його «справою» протягом року опікувався Військовий

суд. Врешті-решт правдолюбця перевели в матроси.

А після виходу «Російських казок» (1832) за «сигналом» журналіста Ф. Булгаріна про відверті

натяки на уряд книгу заборонили і її автора знову заарештували, доставивши в III жандармське

відділення. Справи для Д. могли закінчитися вельми кепсько, якби не заступництво всесильного

тоді В. Жуковського.

В останні роки життя наш земляк, прийнявши православ’я (1871), захопився спіритизмом і

сведенборгіанством.

Нині в м. Луганськ встановлено пам’ятник і функціонує літературно-меморіальний музей в садибі

Д., меморіальну дошку якої прикрашає напис: «В цьому будинку в 1801 році народився видатний

письменник і лексикограф Володимир Іванович Даль».

Його ім’я присвоєно Східноукраїнському національному університетові.

До 200-річчя від дня народження Д. Національний банк України випустив ювілейну монету

номіналом 2 гривні (2001).

Широко відзначили на Луганщині 205-у річницю з дня народження Д.: відбулися міжнародні

Далевські читання, науково-практична конференція «Ідеї В.Даля: історія та сучасність», фольклорне свято «Далева казка» (2006).

Оренбурзьке книжкове видавництво випустило збірник «Оренбурзький край в нарисах і працях В.

І. Даля» (2002).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – Т. Шевченко, М. Гоголь, О. Пушкін, А. Печерський, Д.

Григорович, І. Пущин, М. Полєвой, В. Перовський, М. Пирогов, К. Бер, Ф. Літке, Ф. Врангель, В.

Жуковський, І. Язиков, А. Дельвіг, І. Крилов, Д. Боборикін, М. Добролюбов, В.Одоєвський та ін.


***

НА ВЛАСНИХ ДРІЖДЖАХ

, з професійного кредо В. Даля

Мова не піде в ногу з освітою, не відповідатиме сучасним потребам, якщо не їй дадуть виробитися

з свого соку і кореня, перебродити на власних дріжджах.


БОГ ОДИН, з релігійного кредо В. Даля

Бог один, та молільники не однакові.


ЗЛА НЕ ПАМ’ЯТАЄМО, афоризми В. Даля

Ми, кого образили, зла не пам’ятаємо.

Нині люди такі: понеси що з чужого двору – злодієм назвуть.

Померти сьогодні – страшно, а колись – нічого.

ПЕРШИЙ ТАЛАНТ, з оцінки діяльності В. Даля В. Бєлінським

Після Гоголя це дотепер рішуче перший талант у російській літературі.


УЯВИТИ ЦЬОГО НЕМОЖЛИВО, з оцінки діяльності В. Даля А. Бітовим

Він – Магеллан, який переплив російську мову від А до Я. Уявити собі, що це зробила одна

людина, неможливо, але саме так і було.

ЗАМІНИВ СОБОЮ ІНСТИТУТ, з оцінки діяльності В. Даля В. Крупіним

Завжди нам у докір буде те, що одинак Даль здійснив працю, рівну праці багатьох десятиліть

цілого гуманітарного інституту з його могутнім колективом і сучасними засобами науки й техніки.


БЕЗ РОБОТИ НЕ ВИТРИМАВ, зі спогадів П. Мельникова-Печерського

Здавалося б, із закінченням довгострокової і надважкої праці здоров’я Володимира Івановича

повинно було б якщо не відновитися, то хоча покращати. Вийшло навпаки...

Довгострокова звичка до постійної праці, яка раптом припинився, шкідливо вплинула на здоров’я

великого працелюба.


ПОМИРАЮЧИ, ПОЕТ ЗУСТРІВ НА «ТИ», з монографії І. Андрєєва «О. С. Пушкін»

Як відомо, на двобій Пушкіна з Дантесом лікаря не запросили. А поранення було важким, смертельним. Поета привезли додому близько шостої години вечора.

…До сьомої приїхали Арендт і Спаський (лікарі – авт). Арендт підтвердив небезпеку поранення.

Спаський намагався обнадіяти Пушкіна, але останній махнув рукою.

Ранком з’явився доктор В. І. Даль. Він прийшов сам, як лікар і друг. Пушкін дуже йому зрадів і

звернувся «на ти», чого раніше не робив.

Даль і Спаський чергували біля постелі помираючого майже безвідлучно.


ДИВНА ЗЕМЛЯ РОСІЯ, з «Щоденників» О. Нікітенка

26 жовтня 1832 року

Нове гоніння на літературу. Знайшли в казках Луганського [В. І. Даля] якийсь страшний намір

проти верховної влади тощо.

Я читав їх: це не що інше, як просто миле російське базікання про те, про се. Головне достоїнство

їх в народності оповіді.

Проте люди, близькі до двору, бачать тут якийсь політичний намір. За переслідуванням справа не

стане. Боляче, істинно боляче чесній людині бачити, як цими дивними заходами ворушать

пристрасті, які без цього або спокійно дрімали б, або зверталися на корисні цілі. Відніми у душі

можливість розкриватися перед співгромадянами, виливати перед ними свої думки і відчуття – це

примусить її занурюватися в себе і живити там думки суворі, мрію про кращий порядок речей. У

сенсі політичному це небезпечно.

12 лютого 1837 року

До мене дійшли з вірних джерел дані про останні хвилини Пушкіна. Він помер чесно, як людина.

Як тільки куля упилася йому у внутрішності, він зрозумів, що це поцілунок смерті. Він не стогнав, а коли лікар Даль йому це порадив, відповів:

– Невже не можна пересилити цієї дурниці? До того ж, мої стогони стривожили б дружину.

1 грудня 1848 року

Дивна земля Росія! Півтораста років прикидалися ми прагнучими до освіти. Виявляється, що це

було удавання і фальш: ми утікаємо назад швидше, ніж колись йшли вперед. Чудова, дивна земля!

Коли Бутурлін пропонував закрити університети, багато хто вважав це нездійсненним. Простаки!

Вони забули, що не можна закрити лише того, що ніколи не було відкрите.

Ось недавній випадок. Далю заборонено писати. Як? Далю, цьому розумному, доброму,

благородному Далю! Невже і він потрапив в комуністи і соціалісти?

ДАЛЬ І ШЕВЧЕНКО, з дослідження В. Шпакової, І. Шепєлєва і М. Мальцева «Козак

Луганський»

Володимир Іванович Даль був завжди простою й уважною людиною. Улітку 1841 року він

повернувся з Оренбурга, де прожив 8 кращих років, до Петербурга. Володимир Іванович був

призначений начальником особливої канцелярії міністерства внутрішніх справ. Його

адміністративна діяльність принесла чималу користь місту. Особливо багато він зробив для

лікарень і навчальних закладів столиці.

Відомий письменник, значний чиновник, член-кореспондент Російської Імператорської Академії, Володимир Іванович Даль став помітною фігурою в Санкт-Петербурзі.

Щочетверга у Даля збиралися друзі й знайомі. Одного разу на «далевський четвер» друзі

запросили студента Імператорської Академії мистецтв Тараса Григоровича Шевченка. Він відразу

сподобався Далю, а Тараса Григоровича до сліз вразило те, якою чудовою «рідною мовою»

володів Володимир Іванович.

Минуло чотири роки. Молодий художник, випускник академії Тарас Шевченко прийшов

попрощатися з Володимиром Івановичем: їхав на батьківщину. Він став професором малювання

Київського університету. Але у 1847 році Шевченка заарештували разом із іншими членами

таємного Кирило-Мефодіївського товариства і відправили в солдати. Найбільшим катуванням

була заборона писати й малювати.

Друзі робили все, щоб допомогти. Шевченко усі свої надії пов’язував із Далем: тільки Володимир

Іванович міг поклопотати за поета перед Василем Олексійовичем Перовським, членом

Адміралтейської ради. Але справа просувалася повільно: Микола І навіть імені поета не хотів

чути.

Даль довго не міг переконати В. О. Перовського допомогти Тарасу Григоровичу. Винятково, з

поваги до Даля, Перовський виконав його прохання.

Звільнити Т. Г. Шевченка змогли вже після смерті Миколи І.

Незабаром доля знову звела Тараса Григоровича з Далем у Нижньому Новгороді. У середині

липня 1849 року Даль приїхав сюди на посаду керуючого конторою. Тут знову зустрілися Даль і

Шевченко.

Сімнадцятого листопада 1857 року поет записав у своєму щоденнику: «Зробив візитацію В. І.

Далю, і добре зробив, що я, нарешті, зважився на цю візитацію. Він прийняв мене дуже радо».

Тарас Григорович часто бував у Даля, вони багато говорили.

У грудні 1857 року в Нижній Новгород до Тараса Григоровича приїхав Михайло Семенович

Щепкін. Даль з доньками не пропустив жодної вистави участю великого артиста.

У Нижньому Новгороді сорокатрьохрічний Тарас Григорович закохався в молоденьку акторку

Катю Піунову, просив її руки, але та відмовила, поету через статтю, в якій Тарас Григорович

поряд з похвалою висловив і критичні зауваження на її адресу.

Незабаром Тарас Григорович виїхав до Петербурга. Більше Даль його не бачив: через три роки

Тарас Григорович помер.


ТАКОЇ ЗАПИСКИ НЕ ПИСАВ, з репліки С. Рєзніка «В. І. Даль і кривавий наклеп»

Ті, хто знайомий з мракобісною «Запискою про ритуальні вбивства», яка активно поширюється в

Росії під ім’ям В. І. Даля, або щось чув про неї, можуть здивуватися…

…У цьому короткому Post Scriptum, я просто інформую читачів, що Володимир Іванович Даль

такої «Записки» не складав і ніякого відношення до неї не мав. Ті, хто приписав і продовжує

приписувати йому її авторство, це фальсифікатори, що намагаються прикрити свої злочини

ненависті нічим не заплямованим ім’ям творця одного з наймонументальніших і своєрідних

творінь російського генія – «Тлумачного словника живої великоросійської мови».