ГОРБАТОВ Борис Леонтійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, публіцист, журналіст.
З родини службовців.
Народився 2 (15 липня) 1908 р. в селищі Петро-Мар’ївці Бахмутського повіту Катеринославської
губернії Російської імперії (нині – м. Первомайськ Луганської області України).
Помер 20 січня 1954 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Був спеціальним кореспондентом газет «Правда», «На славу Батьківщині».
Двічі лауреат Державної премії СРСР (1946; 1952).
Секретар Спілки письменників СРСР.
Співзасновник об’єднання пролетарських письменників Донбасу «Забій».
Друкувався в газетах «Всесоюзна кочегарка», «Комсомольська правда», «На славу Батьківщині»,
«Правда», журналі «Новий світ».
Як літератор дебютував в газеті «Всесоюзна кочегарка» оповіданням «Ситі і голодні» (1922).
Потім настала черга книг «Осередок» (1928), «Гірський похід» (1932), «Комінтерн» (1932),
«Майстри» (1933), «Моє покоління» (1933), «Звичайна Арктика» (1940), «Нескорені» (1943),
«Донбас» (1951).
Перу нашого земляка належать публіцистичні твори «Листи товаришеві» (1941-1942), «Олексій
Куликов, боєць» (1942), «В Японії і на Філіппінах», «Людина із стану «ета» (1950), «Олексій
Гайдаш» (1955), п’єси «Одна ніч» (1956).
Г. – автор кіносценаріїв «Донецькі шахтарі», «Нескорені», «Це було в Донбасі».
За мотивами повісті «Нескорені» кінорежисер М. Донськой зняв однойменний художній фільм, а
композитор Д. Кабалевський написав оперу «Сім’я Тараса».
Після смерті вийшло зібрання творів у п’яти томах (1955-1956).
Нині у м. Первомайськ функціонує літературне об’єднання імені Г.
Серед друзів та близьких знайомих Г. – К. Симонов, В. Алексєєв, Д. Кабалевський, М. Блейман, Л.
Луков, С. Кулібай, М. Донськой та ін.
***
МОЯ БАТЬКІВЩИНА – ДОНБАС,
з життєвого кредо Б. Горбатова
Я – патріот своєї донецької батьківщини, і кожен камінь в ній, і кожна травичка в донецькому
степу мені милі до сліз.
...Знаю, донецький степ багатьом людям здасться і сірим, і убогим, особливо зараз, в осінь, коли
полин померхнув, а земля скута морозами. А для мене немає нічого прекраснішого, ніж цей степ, навіть восени. І не тільки тому, що я в ньому народився, а й тому, що знаю я таку його красу, якої
ніде на землі не знайдеш.
...Немає на землі хлопців кращих за донбасівських хлопців, і заходу гарнішого, ніж захід над
копром, і запаху ріднішого, ніж гіркий, до солодкості гіркий запах вугілля і диму.
КРАЩЕ ПОМОВЧАТИ, афоризм Б. Горбатова
Людині, яка сама нічого не знає, ні про що і розповідати людям.
ЗАЯЧЕ СЕРЦЕ, з оповідання Б. Горбатова «Дезертир»
Здрейфив.
Просто здрейфив Кирило Журба, молода людина з села Кошаринці.
Кинув гвинтівку.
Тікав.
Тікав, ніг під собою не чуючи. Залишив товаришів. Втратив совість. Забув честь.
Нічого не пам’ятає. Як біг – не пам’ятає, що кричав – не пам’ятає. Лише пам’ятає, як тряслися в
тваринному страху щелепи та тремтіло заяче серце...
І ось далеко позаду залишився бій, замовкли вигуки, стихли постріли.
Тиша...
Впав у жито Кирило Журба. Упився нігтями в землю. Загарчав від радості:
– Жити буду! Довго жити буду!
І заплакав.
У цю мить на шосе виник гуркіт. У бій йшли машини. Везли людей, везли набої. Знову
заметушився в жаху Кирило Журба. Знайдуть! Знайдуть його!
Господи боже, куди ж сховатися?
Встав навпочіпки. Озирнувся. Величезне блакитне небо над головою. Широкий степ навколо. І на
всі боки горбаті, як мости, дорогі. Велика грейдерна – до міста. Вузенькі, припушені золотою
соломою, – до сіл.
А якщо узяти всі дороги, як віжки, до рук і розібрати, легко знайдеться серед них маленька
поганенька доріжка до рідних Кошаринців.
Онде, за узгір’ям, починаються масиви кошаринської озимини – минулої осені Кирило сам її сіяв,
– жито його заховає. А далі, поруч з річкою, село, там народився Кирило, тими вулицями бігав
босоногим хлопчиком, – рідне село укриє. Там в селі мати, і сестра Женя, і чорноока дівчина
Настя, – вони його заспокоять, приголублять, в теплих, м’яких подушках заховають.
Встав Кирило Журба. Обтрусив з колін землю. І пішов до рідних Кошаринців...
ЛЮДИ-ПІСНІ, з оповідання Б. Горбатова «Після смерті»
Про життя лейтенанта Воганова можна розповісти трьома словами: дитинство, школа, училище. А
