КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Гессен Борис [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ГЕССЕН Борис Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Філософ, фізик, історик науки. Фундатор соціальної історії науки на теренах Російської імперії і

СРСР.

З родини службовця. Батько, Гессен М., – управляючий банком.

Народився 16 (28) серпня 1893 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської імперії (нині

– м. Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).

Розстріляний 20 грудня 1936 р. в катівнях внутрішньої Луб’янської в’язниці НКВС в м. Москви

СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Донському цвинтарі.

Закінчив Єлизаветградську гімназію (1913), навчався в Единбурзькому (1913-1914) і

Петроградському (1914-1917) університетах, Петроградському політехнічному інституті (1914-

1917), закінчив Інститут червоної професури (1924-1928).

Працював в Реввійськраді (1919-1921), університеті ім. Свердлова (1921-1924), викладачем

Інституту червоної професури (1928-1931), Московського державного університету (1931-1936).

Член-кореспондент академії наук СРСР (1933). Посмертно виключений (1938). Поновлений

(1957).

Перу нашого земляка належать наступні книги: «Основні ідеї теорії відносності» (1928), «До

питання про проблему причинності у квантовій механіці» (1930), «Соціально-економічні корені

механіки Ньютона» (1933).

Г. – автор новаторської доповіді на Міжнародному конгресі з історії науки й техніки в Лондоні,

яка започаткувала новий напрямок – соціальну історію науки (1931).

Вченого заарештували, звинувативши в контрреволюційній терористичній діяльності і підготовці

терористичного акту (1936). Менш ніж за чотири місяці засудили до страти. Вирок в той же день

виконали.

Реабілітований Верховним судом СРСР (1956).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – С. Вавилов, І. Тамм, М. Леонтович, Л. Мандельштам, С.

Ритов, А. Іоффе, М. Рубінштейн, О. Максимов, Е. Кольман та ін.


***

НАУКА, А НЕ ІДЕОЛОГІЯ

, з професійного кредо Б. Гессена

Те, що, грунтуючись на теорії відносності і квантовій механіці, можна прийти до неприйнятних

для марксистів висновків, зовсім не є причиною того, щоб відкидати фізичний зміст цих теорій.

«ПРОСТІ» ЗАПИТАННЯ НАЙВАЖЧІ ДЛЯ РОЗВ’ЯЗАННЯ, з доповіді Б. Гессена «Соціально-

економічні корені механіки Ньютона» на Міжнародному конгресові з історії науки й техніки

Діалектичний матеріалізм розглядає простір як форму існування матерії. Простір і час є корінними

умовами існування всякого буття, і тому простір невіддільний від матерії. Усяка матерія існує

тільки в просторі, але й простір існує тільки в матерії. Порожній простір, відділений від матерії, є

тільки логічна або математична абстракція, плід діяльності нашого мислення, якому не відповідає

жодна реальна річ.

Ознайомившись з визначеннями Ньютона, котрі зіграли історичну роль, ми не наблизилися до

відповіді на поставлене нами запитання: який фізичний зміст мають слова „спокій» і

«рівномірність» руху в першому законові механіки? Ми можемо, звичайно, вимагати, щоб на це

чітко поставлене запитання прозвучала ясна відповідь. Однак саме „прості» питання часто

виявляються найбільш важкими для розв’язання.

Глибокий аналіз принципових основ механіки дав в 1905 р. і в наступні роки А. Ейнштейн. На

жаль, у рамках даного курсу ми не маємо змоги викласти хід міркувань Ейнштейна й зроблені ним

висновки. Ми змушені обмежитися декількома, далеко недостатніми для розуміння суті справи й

навіть (з метою простоти) не цілком точними натяками.

Питання про час був вирішений Ейнштейном так. Для визначення часу треба домовитися про

способи його точного виміру й, насамперед, про способи встановлення одночасності подій, котрі

відбуваються у різних місцях простору. Ці способи виміру часу не можна обрати довільно,

навпаки, вони повинні перебувати у відповідності до всієї сукупності результатів нашого

фізичного досвіду.

Один якийсь процес повинен служити зразком рівномірного протікання; цей процес самою

природою речей покликаний виконувати роль універсальних і абсолютно точних годинників.

Ейнштейн показав, що таким процесом є поширення світлових (і взагалі електромагнітних) хвиль

в „порожнечі». Про події, які відбулися у двох різних місцях простору А і Б, спостерігач, який

перебуває в третьому місці С, однаково віддаленому від А і В, повинен сказати, що вони

відбулися одночасно, якщо світлові сигнали, пущені з А і В, досягли спостерігача С в один момент

часу. Це визначення поняття одночасності Ейнштейн зберігає також і для того випадку, коли

крапки А та У рухаються відносно спостерігача. І саме тому події, які будуть уявлятися

одночасними для спостерігача, котрий рухається, нерухомий спостерігач буде вважати

неодночасними.


АВТОРИТЕТНІ ЖУРНАЛИ ЦИТУЮТЬ ДОНИНІ, з статті Л. Грехема «Соціально-політичний

контекст доповіді Б. М. Гессена про Ньютона»

Чи варто доводити, що доповідь про І. Ньютона, зроблений радянським вченим Борисом

Гессеном в 1931 р. на II Міжнародному конгресі з історії науки в Лондоні, є за масштабами свого

впливу одним з найважливіших повідомлень, які хоч колись звучали в аудиторії істориків науки?

...Про те, що ця доповідь одержала «постійне місце проживання» в історії розвитку історії науки,

говорить і той факт, що навіть в наші дні авторитетні журнали і довідкові видання в цій галузі

продовжують її згадувати.

...Спроба тлумачити фізику Ньютона, виходячи з соціального, політичного і економічного

контексту Англії XVII ст. (незважаючи на те, що сучасні дослідники творчості Ньютона знаходять

її неадекватною), була справді піонерною роботою. ...Є неабияка частка іронії в тому, що

прихильники радикального крила в історії науки, які піддали своїх старомодних колег різкій

критиці за їх погляд на фізику Ньютона, як на щось таке, що «з неба звалилося» (за словами

Енгельса), самі сприйняли доповідь Гессена саме так, немов він «звалився з московського неба».


НЬЮТОН НЕ БУВ ГЕНІЛЬНИМ, з розвідки М. Прохорова «Соціологія пізнання»

«Батько» історії науки Джордж Сартон вважав прогресивним виключно природні науки.

Перший поворот від цієї точки зору відбувся в 1931 р. на науково-історичній конференції в

Лондоні. Там була присутня радянська делегація на чолі з Борисом Гессеном. Ця група

уособлювала протилежний погляд на історію. Позитивістському «інтерналізму» вони

протиставляли «екстерналізм» (причини наукового розвитку – в зовнішніх чинниках, таких як

економіка і суспільство).

Гессен екстраполював ці погляди на роботи Ньютона (особливо на «Прінсіпію») і запропонував

спірну тезу про те, що Ньютон зовсім не був такий геніальний, як стверджують.

Що привело Ньютона до теоретичних формулювань? Відповідь: практичні проблеми суспільства

того часу, які вимагали вирішення. Якби не Ньютон, то хтось інший.

Це украй спрощена, вульгарно-марксистська пояснювальна модель. Однак вона виявилася

плідною. Багато істориків стали орієнтуватися на історичний матеріалізм, наперекір

соціоісторичному контексту, в якому існувала наука.


СХИЛЯННЯ БЕЗ АНАЛІЗУ, з книги Г. Горєліка «Чи вчить нас історія науки?»

У статтях Гессена не знайдеш ні пострілів, ні нищівних ударів по ідейних опонентах і їх

розпинання на ганебних стовпах. Він досить стримано користувався хвацьким діалектом,

настільки популярним тоді в діалектичних матеріалістів. Не випадково товариші-марксисти в 1931

році критикували його: «У числі продукції т. Гессена «теоретико-імовірнісне обґрунтування

ергодичної гіпотези» ... і ін. – ці статті далекі від актуальних завдань партії.

Є підстави думати, що Гессен раніше багатьох інших зрозумів, чим пахне в партії й країні –

відразу після вбивства Кірова.

А ставлення Гессена до нової фізики ясно видно з такого обвинувачення: «У т. Гессена ми бачимо

у всіх його роботах одну лінію – схиляння перед буржуазними вченими, як перед образами...

Загальна основа його помилок – це схиляння перед модними теоріями без їхнього аналізу й

критики».

Дуже істотно, що у виборі об’єктів схиляння Гессену було з кого брати приклад. Це, насамперед,

його друг по гімназії й навчанню в Единбурзі І. Є. Тамм і вчитель його друга – Л. І. Мандельштам.

До обох Гессен ставився з глибокою повагою і як директор НДІФ МДУ робив – і зробив – все

можливе, аби відгородити наукове й педагогічне життя школи Мандельштама від соціальних

стихій, які вирували в МДУ.

Усього за кілька років керівництва Гессена школа Мандельштама встигла розквітнути; її

зусиллями значно виріс загальний рівень московської фізики. У цій школі вчилися й працювали

найбільші радянські фізики…

А до появи Гессена в МДУ, за виразом О. Андронова (тоді ще аспіранта): «проф. Мандельштама

тримали в абсолютно чорному тілі».

…Для історії науки кваліфікація у Гессена була цілком достатня, і його Лондонська доповідь 1931

р. стала справжньою подією. Досить сказати, що ця доповідь перевидана в Лондоні в 1971 р., і що

ім’я Гессена на Заході знають краще, ніж на батьківщині. Проте коли йому доводилося давати

чітку (і швидку) інтерпретацію бурхливих подій революції у фізиці, яка саме завершувалася, його

фізико-математичної кваліфікації не вистачало. І анахронічне розуміння проблеми ефіру – один із

проявів цього.

Однак назвати його супротивником теорії відносності ніяк не можна. В 1928 р. він у популярній

книжці грамотно й навіть проникливо виклав ідеї спеціальної теорії відносності (котра покінчила

зі старим поняттям ефіру), та й свою нещасливу статтю у Великій Радянській Енциклопедії він

закінчив відсиланням до статті «Теорія відносності». Але для загальної теорії відносності, яка

відродила деякі атрибути ефіру, його фізико-математичної кваліфікації не вистачало.

Здалеку могло здаватися, що «червоний директор» Гессен наглядає за Мандельштамом, проте

фактично Гессен, скоріше, заглядав у рот чудовому фізикові. І крім іншого, огороджував його від

натиску войовничих фізиків-матеріалістів-ефірників на чолі з Тімірязєвим.

…Через шість років долі Гамова й Гессена перетнулися ще раз. 29 квітня 1938 р. рішенням

Загальних зборів Академії наук СРСР обох виключили з її лав як таких, що «спрямували свою

діяльність на шкоду Союзу РСР». На цей момент Бориса Михайловича Гессена вже понад рік не

було на цьому світі. А Георгій Антонович Гамов третій рік був професором у Новому Світі.

В 1955 році для реабілітації Гессена, за звичаями того часу, потрібні були характеристики від

досить видних людей. Один з таких і тоді наполягав, що «Гессен кривив душею і обманював

партію».


ВДАЛА СПРОБА, з дослідження В. Стьопіна і Л. Кузнецової «Наукова картина світу в культурі

техногенної цивілізації»

Вітчизняне (російське – авт.) наукознавство має давню традицію аналізу соціально-

економічних коренів механіки. Так ще в 30-х роках Б. М. Гессен зробив досить плідну спробу

простежити, як на формування механіки вплинув розвиток шляхів сполучення, промисловості,

військової справи, які вимагали вирішення низки технічних завдань, котрі стимулювали розробку

фізичних проблем.

На його думку, для розвитку суспільства наука, і зокрема механіка, набувала особливого

значення, оскільки розвиток транспорту, промисловості, гірничої справи ставили чисто механічні

проблеми, і в цілому фізична тематика в основному визначалася економічними й теоретичними

завданнями.


ВИРІЗНЯВСЯ ГЛИБОКОЮ ЕРУДИЦІЄЮ, з листа І. Тамма до Генеральної прокуратури СРСР

від 20 жовтня 1955 р.

У зв’язку з тим, що в цей час розглядається питання про реабілітацію професора Бориса

Михайловича Гессена, я хочу повідомити наступне.

Я був дружний з Б. М. Гессеном з дитинства, яке ми провели в одному місті – Єлизаветграді (нині

м. Кіровоград). Ми вчилися в одному класі від дня вступу в гімназію й до її закінчення, після чого

разом училися в Единбурзькому університеті в Англії в 1913-1914 рр. Хоча, повернувшись у Росію

в 1914 р. ми продовжували навчатися в різних містах, проте зустрічалися дуже часто, подовгу

проживали разом у м. Єлизаветграді, а приблизно з кінця 1922 р. знову стали жити в одному місті

– у Москві.

Нас завжди зв’язувала тісна дружба, до того ж приблизно з 1928 р. до самого арешту Б. М.

Гессена, ми працювали в одній установі – на фізичному факультеті МДУ, де я був професором, а

Б. М. Гессен ряд років – деканом фізичного факультету, а потім директором Науково-дослідного

інституту при цьому факультетові.

У науковому відношенні Б. М. Гессен, на мою думку, був найкрупнішим із всіх відомих мені

філософів, які спеціалізувалися на проблемах сучасної фізики, і різко вирізнявся серед них

поєднанням глибокої ерудиції й чіткості думки як в області філософії, так і в області фізики.

Герой Соціалістичної Праці, академік Іг. Тамм.


ПРИБІЧНИК ІДЕАЛІЗМУ, з статті «Тривожні десятиліття радянської фізики (1920-1940)» в

журналі «Знання – сила» в лютому 1990 р.

Особливо старався професор фізики МДУ А. К. Тімірязєв, син великого ботаніка і дарвініста. ...На

думку Тімірязєва, пропаганда ідеалізму – це тонко розроблений план, який охоплює країну

соціалізму, що «будується». Цей план утілюють перекладачі і редактори іноземних книг з фізики,

і, звичайно, автори вітчизняних книг, котрі пропагують сучасну фізику. Як приклад Тімірязєв

називає книгу А. Еддінгтона «Відносність і кванти» (під редакцією Б. Гессена), де показана

неспроможність механістичної картини світу і необхідність заміни її «символічним світом», тобто

світом, пізнаваним за допомогою математичних методів. Тімірязєв називає це демонстрацією

відкритої попівщини.

...Повідомляючи читачів, що «фізики-ідеалісти» Гессен, Апірін і Бронштейн викриті як вороги

народу, Тімірязєв вигукує: «Треба сподіватися, що радянська громадськість до кінця розкриє, де

вороги і де друзі радянської фізики».