КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Гейбо Иосиф [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ГЕЙБО Йосип Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий льотчик, політик, мемуарист.

З міщанської родини. Батько, Гейбо І., – залізничний робітник.

Народився 24 квітня 1910 р. в с. Валуйському Війська Донського Російської імперії ( нині – с.

Валуйське Станично-Луганського району Луганської області України).

Помер 16 квітня 1992 р. в м. Самарі РФ. Похований на міському цвинтарі.

Закінчив курси підготовки сільських учителів (1929), Луганський залізничний технікум, 9-у

Військову школу пілотів, курси удосконалення офіцерського складу при Чкаловській авіаційній

школі (1944), академію Генерального штабу (1949).

Працював учителем (1929-1930), служив льотчиком і командиром низки підрозділів

винищувальної авіації (1934-1947), начальником Армавірського вищого військового авіаційного

училища (1949-1955).

Учасник боїв на Халхін-Голі, радянсько-фінського збройного конфлікту, Великої Вітчизняної

війни. Здійснив 420 бойових вильотів, провів 44 повітряні бої, збив 16 літаків супротивника.

Герой Радянського Союзу (1945).

Депутат Верховної Ради Молдавської РСР.

Перу Г. належить книга спогадів «Йшла двадцята хвилина війни».

З 1946 р. – почесний громадянин м. Братислави Чехословаччини (нині – столиця Словаччини).

Увічнений на Алеї Героїв м. Армавір Краснодарського краю РФ.

У м. Самарі РФ на будинку, в якому мешкав наш земляк, відкрито меморіальну дошку (2008).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Д. Панов, С. Грицевець, Д. Суяков, І. Подгорний, В.

Степічев, П. Коробков, С. Горюнов, О. Осадчий, Л. Торопов, І. Іванов, А. Бойченко, О. Саломатін

та ін.


***

ВСТАВАТИ – ЩОНАЙРАНІШЕ

, з життєвого кредо

Й. Гейбо

Хто рано встає, тому Бог дає.

МАЛИЙ МАЛА МЕНШИЙ, з повісті В. М’ясникова «Відбою не буде»

У 1919 році від тифу померла мати Текля Олександрівна. Додому з цвинтаря повернулися в

сутінках. Світло не запалювали, придавлені горем, мовчки сиділи напотемки. Зрештою, протяжно

зітхнувши, батько вимовив:

– Що поробиш? Житимемо, як і жили...

Вдавлюючи мостини, пройшов до лампи, підвішеної до стелі, чиркнув сірником. Неспокійний

язичок полум’я освітив заплаканих діточок, що тісно притиснулися одне до іншого на широкій

лавці, яка ще пахла смолою. Шестеро їх, але тільки Броніслава з Петром ще які не які помічники.

Інші – малий мала менший. Олені – 3 роки, Олександру – 4, не набагато старші й Марія з

Йосипом. Як вони тепер без матері? Привести до будинку мачуху? Звичайно, серед них

трапляються навіть дуже хороші жінки, проте зустрічаються і такі, що не приведи боже!

– Житимемо, як і жили, – повторив Іван Казимирович. – А за господиню, Броня, ти. Іншої хазяйки, донько, в будинку не буде..

Для маленьких Гейбо почалося нелегке життя. Сім ротів, а працівник – один. Мати якось уміла

зводити кінці з кінцями, у Броніслави ж це не завжди виходило, хоча і дуже старалася. Оттож

Йосі, як і його старшим братикам і сестричкам, чи до школи було? Про шматок хліба довдилося

міркувати.


НІМЦІВ НЕ ЗБИВАТИ, зі спогадів Й. Гейбо

З початку 1941 року почастішали випадки порушення повітряного простору... Німецькі літаки

намагалися щонайглибше проникнути у бік Львова, Києва. Пролітали уздовж залізниць, крутилися

над містами. Фотографували і засікали розташування радянських військ і різних військових

об’єктів. ...Нам, льотчикам-винищувачам, надійшла команда: порушників перехоплювати, але не

збивати. Навіть не змушувати до посадки, а витискувати назад за кордон. Тільки записувати місце

і час порушення, тип літака і де залишив межі країни.

...Знову ожив телефонний апарат. Чортихнувшись, узяв слухавку. Знову комдив.

– Оголошуйте у полку бойову тривогу. Якщо з’являться німецькі літаки – збивати!

У телефоні двзвякнуло, і розмова урвалася.

– Як збивати? – захвилювався я. – Повторіть, товаришу полковнику! Не витискувати, а збивати?!

Проте слухавка мовчала. Знову запалили світло, комісар встав і почав швидко одягатися.

– Що там? – запитав він.

– Бойова тривога, – відповів я.

Були близько четвертої ранку 22 червня 1941 року...


ПОСАДИВ ЛІТАК, СТІКАЮЧИ КРОВ’Ю, з кореспонденції Г. Улаєва «Повітряний бій майора

Гейбо» в газеті «Правда»

Майор Йосип Гейбо відомий як сміливий і досвідчений повітряний боєць,