Ганский Петр (fb2)




ГАНСЬКИЙ Петро Павлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник, священик. Перший виходець з України – чернець французького монастиря.

З поміщицької родини. Батько, Ганський П., – управляючий херсонським Дворянським банком.

Народився 21 березня 1867 р. в с. Миколаївці Ананьївського повіту Херсонської губернії

Російської імперії (нині – Добровеличківський район Кіровоградської області України).

Помер 27 листопада 1942 р. в монастирі «Le Dorat» під м. Парижем (Франція). Похований на

монастирському цвинтарі.

Навчався в Єлизаветрадському реальному училищі (1880-1885), Петербурзькій академії мистецтв

(1885-1889), Паризькій академії «Де Бо-ар».

Член Товариства південноруських художників (1894).

Виставлявся в Парижі в салонах «Товариства французьких художників» та «Незалежних».

Спеціалісти вважають нашого земляка митцем камерним, вишуканим. У той же час немало

мистецтвознавців відносять його до затятих імпресіоністів.

Більшовицької революції не зрозумів, як і вона не зрозуміла його. Червоноармійці, пограбувавши

садибу родини Г., самого художника намірились розстріляти. Життя врятували денікінці, які саме

ввійшли в Одесу. Не спокушаючи більше долю, Г. емігрував до Франції (1919).

З маловідомих причин став чернецем, прийнявши сан в монастирі «Le Dorat» (1928).

Серед відомих полотен – «Дворик в Алупці», «Хлопчик», автопортрет в одязі католицького

священика.

Перу нашого земляка належать фантастичний роман «Червона зірка», філософські замітки, низка

манускриптів, які зберігаються в Державному архіві Франції.

В Одеському художньому музеї пройшла виставка «Паризький період П. Ганського и П. Нілуса»

(1995).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – П. Нілус, Б. Едуардс та ін.


***

НАЙКОРОТШИЙ ШЛЯХ

, з життєвого кредо П. Ганського

Найкоротший шлях до душі – через мистецтво.

СПЕЦІАЛІЗУВАВСЯ НА КРАЄВИДАХ, з розвідки Д. Антоновича «Українське малярство»

Між пейзажистами Одеси найбільшим майстром був Іван Похітонів, родом із Херсонщини.

Працював він найбільше за кордоном, головне в Парижі, де навіть французів дивував тонкою

незрівняною віртуозністю своїх невеличких краєвидів. Похітонів свого часу зробив безперечний

вплив на Васильківського, котрий дуже завдячував йому тонкістю виконання своїх краєвидів, хоч і

не міг вповні йому дорівнятися.

Між одеськими майстрами, що спеціалізувалися на українських краєвидах, визначилися Герасим

Головков, Микола Околович, Г. Лодиженcький, С. Горонович та ін. Одеський порт залюбки

малювали Олександр Попов, Володимир Бальц, Петро Ганський та ін.

До одеської групи треба зарахувати ряд майстрів грецького, караїмського, молдавського

походження, але це все майстри, що родилися на Україні, підлягали українським впливам і коли не

українізувалися свідомо (українська свідомість за царських часів до революції 1905 р., особливо в

Одесі, була дуже невелика), то несвідомо або, краще, півсвідомо українізувалася їхня мистецька

творчість.

НАЗИВАЮТЬ ІМПРЕСІОНІСТОМ, з нарису Л. Єрьоміної «Доля Петра Ганського»

Революція 1917 р. застала П. П. Ганського в Одесі після чергового приїзду з Парижа. Його садиба

була розгромлена, а сам він засуджений до розстрілу. Уникнути сумної долі вдалося завдяки

денікінській армії, що ввійшла до міста; художник звільнили й за допомогою друзів евакуювали за

кордон. Якийсь час у цей період він жив по вул. Князівської, 12 (будинок Поповиченко).

Із цього часу Ганський назавжди поселяється в Парижі. В 1928 р. кардинал Морань висвятив його

у священицький сан.

До 70-річчя художника газета «Російська думка» (Париж, 1937) помістила статтю «Ювілей П. П.

Ганського, де, зокрема, було сказано: «Одночасно з піввіковим ювілеєм творчості П. П. Ганському

виповнюється 70 років і низка католицьких і художніх організацій пропонують відзначити цей

день скромним ушановуванням ювіляра, котрий дотепер не залишає пензля».

…Отримані в подарунок тридцять акварельних етюдів, дозволили музею відразу ж зробити

виставку «Паризький період творчості П. Нілуса й П. Ганського». Це були художники-ровесники,

багато в чому зі схожою життєвою долею: обоє виїхали в 1919 р., мешкали в Парижі й у Франції

закінчили свої дні.

Невеликі акварельні роботи Ганського познайомили нас із монастирською садибою, вузькими,

майже безлюдними, вуличками невеликого містечка. Вони свідчать про неабиякий талант

художника, його приналежність до південноруської школи. Це позначається й на передачі світло-

повітряної напоєності, і на виборі позбавленої зовнішньої ефектності натури. Серед етюдів –

акварельний портрет художника в одязі католицького священика.

Доля прихильно поставилася до художньої спадщини одеського художника. В одну з неділь

вересня 1994 р. до художнього музею прийшли дві милі літні дами й дуже нерішуче