ГАН Олена Андріївна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменниця. Псевдонім – Зенеїда Р-ва.
З дворянської родини. Батько, Фадєєв А., – титулярний радник, автор наукових праць.
Народилася 11 (23) січня 1814 р. в м. Ржищеві Київської губернії Російської імперії (нині
– Кагарлицький район Київської області України).
Померла 24 червня (6 липня) 1842 р. в м. Одесі Російської імперії (нині –
адміністративний центр однойменної області України). Похована на місцевому цвинтарі.
На могилі вигравіювані слова з її останньої повісті: «Сила душі вбила життя».
Друкувалася в журналах «Вітчизняні нотатки», «Бібліотека для читання».
Як літератор дебютувала в журналі «Бібліотека для читання» повістю «Ідеал» (1837).
Потім настала черга повістей «Утбалла» (1837), «Джелалледін. Кримська повість» (1838),
«Медальйон» (1839), «Теофанія Аббіаджіо», «Суд божий», «Суд світу» (усі –1840), «Ложа
в Одеській опері» (1842).
Творчість нашої землячки небезпідставно вважали однією з перших спроб в Російській ім-
перії боротися за жіноче рівноправ‘я.
Г. було не набагато за 20, коли вона тяжко захворіла. Неодноразово лікувалася в Одесі, проте це, на жаль, не допомогло. Письменниця померла.
Серед друзів та близьких знайомих Г. – М. Лермонтов, О. Одоєвський, В. Бенедиктов, М.
Кукольник, О. Сенковський та ін.
***
БЕЗ УЧАСТІ ВОЛІ
, з творчого кредо О. Ган
Я почала писати майже невідомо для себе самої, без жодного участі в тому волі.
ВОНА МЕНІ ОБРИДЛА, з повісті О. Ган «Ідеал»
– Ольго Олександрівно, чи не знаєте ви, яке здоров’я нашого поета?
Ольга зашарілася.
– Я дуже давно його не бачила, – відповідала вона з удаваною байдужістю.
– Він небезпечно хворий, – продовжувала послужлива дама.
Ольга здригнулася, начебто її щось вразило.
– Пусте, моя люба, – заперечила інша дама. – Мій кузен бачив його третього дня в графині
Омброзо, і він був дуже веселий.
– Не може бути; він хворий і не виїжджає, – сказала перша дама.
– Хто така ця графиня Омброзо? – запитала з жвавістю Ольга.
– Невже ви не знаєте, – відповідала друга дама, – цієї інтриганки?
– …Бачили ви цю графиню?
– Кілька разів у театрі, belle femme, і завжди оточена юрбою чоловіків.
– Чи це правда, – сказала перша дама, – Що Т...ий дуже хворий?
– Чи це правда, що він третього дня був на вечорі в графині Омброзо? – сказала друга
дама.
Молодий чоловік, кинувши значущий погляд на Ольгу, відповів голосно:
– Мій бідний друг! він не був на балу; він нікуди не виїжджає. Він швидко наближається
до вечора свого життя. Сьогодні я був у нього, і, судячи зі слів лікаря і за деякими
ознаками, його хвороба невиліковна, тому що вона в душі, а не в тілі.
– Ой, боже мій! Що ж з ним, скажіть?
– Хто може проникнути в таємниці інших, особливо в таємниці поета? Проте я давно
помітив, що його гризе схований смуток...
– Чи не закоханий він? – продовжувала перша дама.
Молодий чоловік знизав плечима, погляд його знову звернувся до Ольги – він ясно
виражав докір.
– Чи закоханий він, не знаю, – відповідав Жорженька, помовчавши, – але я впевнений в
тому, що якщо мій друг кохає, то з нього не вирвеш таємниці його пристрасті, хіба що
разом з його душею. …Він загине, неодмінно гине. Я його знаю!
Ольга сиділа спокійно; ніщо в ній не виявляло щиросердної тривоги; навіть посмішка, що
за кілька хвилин майнула на її вустах, не зникла; це було раптове і абсолютне скам’яніння.
Руки бідної зробилися холодніше бронзового віяла, що вона стисла з такою силою, що
бронза зігнулася в слабких руках.
Ольга прямує до кабінету господині, віддалений від вітальні…
– Я повинна бачити його! – вигукує вона. – Я побачу, побачу тебе, мій Анатолію!
…Нетривала відсутність її на балу поміченою не буде. Вона …поспішає через коридор на
задній ґанок і прожогом спускається вниз сходами.
…Ольга зупинилася на хвилину, перевела подих, ще раз глянула на будинок, до якого її
привело божевільне кохання, і от вона під темним склепіння воріт. От двері, от сходи.
…Заспаний слуга нітрохи не здивувався появі жінки. Він ввів Ольгу в залу, попросив
почекати повернення пана в його кабінеті і зник.
Здивована Ольга залишилася одна. …Вона очікувала зустріти бліде, виснажене обличчя
помираючого Анатолія, а зустрічає
