КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Ган Елена [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ГАН Олена Андріївна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменниця. Псевдонім – Зенеїда Р-ва.

З дворянської родини. Батько, Фадєєв А., – титулярний радник, автор наукових праць.

Народилася 11 (23) січня 1814 р. в м. Ржищеві Київської губернії Російської імперії (нині

– Кагарлицький район Київської області України).

Померла 24 червня (6 липня) 1842 р. в м. Одесі Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України). Похована на місцевому цвинтарі.

На могилі вигравіювані слова з її останньої повісті: «Сила душі вбила життя».

Друкувалася в журналах «Вітчизняні нотатки», «Бібліотека для читання».

Як літератор дебютувала в журналі «Бібліотека для читання» повістю «Ідеал» (1837).

Потім настала черга повістей «Утбалла» (1837), «Джелалледін. Кримська повість» (1838),

«Медальйон» (1839), «Теофанія Аббіаджіо», «Суд божий», «Суд світу» (усі –1840), «Ложа

в Одеській опері» (1842).

Творчість нашої землячки небезпідставно вважали однією з перших спроб в Російській ім-

перії боротися за жіноче рівноправ‘я.

Г. було не набагато за 20, коли вона тяжко захворіла. Неодноразово лікувалася в Одесі, проте це, на жаль, не допомогло. Письменниця померла.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – М. Лермонтов, О. Одоєвський, В. Бенедиктов, М.

Кукольник, О. Сенковський та ін.


***

БЕЗ УЧАСТІ ВОЛІ

, з творчого кредо О. Ган

Я почала писати майже невідомо для себе самої, без жодного участі в тому волі.

ВОНА МЕНІ ОБРИДЛА, з повісті О. Ган «Ідеал»

– Ольго Олександрівно, чи не знаєте ви, яке здоров’я нашого поета?

Ольга зашарілася.

– Я дуже давно його не бачила, – відповідала вона з удаваною байдужістю.

– Він небезпечно хворий, – продовжувала послужлива дама.

Ольга здригнулася, начебто її щось вразило.

– Пусте, моя люба, – заперечила інша дама. – Мій кузен бачив його третього дня в графині

Омброзо, і він був дуже веселий.

– Не може бути; він хворий і не виїжджає, – сказала перша дама.

– Хто така ця графиня Омброзо? – запитала з жвавістю Ольга.

– Невже ви не знаєте, – відповідала друга дама, – цієї інтриганки?

– …Бачили ви цю графиню?

– Кілька разів у театрі, belle femme, і завжди оточена юрбою чоловіків.

– Чи це правда, – сказала перша дама, – Що Т...ий дуже хворий?

– Чи це правда, що він третього дня був на вечорі в графині Омброзо? – сказала друга

дама.

Молодий чоловік, кинувши значущий погляд на Ольгу, відповів голосно:

– Мій бідний друг! він не був на балу; він нікуди не виїжджає. Він швидко наближається

до вечора свого життя. Сьогодні я був у нього, і, судячи зі слів лікаря і за деякими

ознаками, його хвороба невиліковна, тому що вона в душі, а не в тілі.

– Ой, боже мій! Що ж з ним, скажіть?

– Хто може проникнути в таємниці інших, особливо в таємниці поета? Проте я давно

помітив, що його гризе схований смуток...

– Чи не закоханий він? – продовжувала перша дама.

Молодий чоловік знизав плечима, погляд його знову звернувся до Ольги – він ясно

виражав докір.

– Чи закоханий він, не знаю, – відповідав Жорженька, помовчавши, – але я впевнений в

тому, що якщо мій друг кохає, то з нього не вирвеш таємниці його пристрасті, хіба що

разом з його душею. …Він загине, неодмінно гине. Я його знаю!

Ольга сиділа спокійно; ніщо в ній не виявляло щиросердної тривоги; навіть посмішка, що

за кілька хвилин майнула на її вустах, не зникла; це було раптове і абсолютне скам’яніння.

Руки бідної зробилися холодніше бронзового віяла, що вона стисла з такою силою, що

бронза зігнулася в слабких руках.

Ольга прямує до кабінету господині, віддалений від вітальні…

– Я повинна бачити його! – вигукує вона. – Я побачу, побачу тебе, мій Анатолію!

…Нетривала відсутність її на балу поміченою не буде. Вона …поспішає через коридор на

задній ґанок і прожогом спускається вниз сходами.

…Ольга зупинилася на хвилину, перевела подих, ще раз глянула на будинок, до якого її

привело божевільне кохання, і от вона під темним склепіння воріт. От двері, от сходи.

…Заспаний слуга нітрохи не здивувався появі жінки. Він ввів Ольгу в залу, попросив

почекати повернення пана в його кабінеті і зник.

Здивована Ольга залишилася одна. …Вона очікувала зустріти бліде, виснажене обличчя

помираючого Анатолія, а зустрічає