– Я вас не відпущу! Ви повинні нам допомогти, колего. Хіба ми в змозі зробити стільки
перев’язок? Адже їх підвозитимуть всю ніч, всю ніч!
Не пройшло й п’яти хвилин, як, одягнені в білі халати, ми з Коноваловим опинилися в
повній кабалі у лікарів санітарного пункту. Ми тягали поранених з вагонів, знову
вантажили їх у вагони, роззували, знімали одяг, перев’язували, розв’язували. Нас лаяли,
штовхали, просили тужливим голосом. Нудило від... поту і крові. Нили ноги, спина і
плечі. Безпорадні пальці ковзали обличчям, хапалися за халат, чіплялися за шию. А
кількість сірих шинелей і глоток, що стогнуть, на платформі не зменшувалася. Час від
часу хтось грубо накидався на нас: «Чого трупи тягнете? Відкидайте убік».
І ми з тупою байдужістю кидали додолу нерухому купу м’яса, щоб замінити її іншою,
такою ж нерухомою, але ще кричущою і такою, що мучиться від болю.
Тільки удосвіта до нас з’явилася зміна, повели нас на пункт, дали вмиватися, обігріли і
напоїли чаєм. Якийсь лікар в шкіряній куртці нервово крокував з кута в кут, викрикуючи
роздратованим голосом:
– Це не війна, а шинок. Десятки госпіталів стоять не розгорненими в тилу. Сотні лікарів
хитаються без діла. А ми тут падаємо від втоми... На біса нам кавалерія? Яка від неї
користь? Треба зняти її з коней і погнати всіх кавалеристів в окопи. А на коней посадити
лікарів і створити з них санітарну кавалерію. Летючі санітарні загони. І кидати їх з місця
на місце у міру потреби...
КОЖНОЇ ТВАРІ – ТА НЕ ПО ПАРІ, з рецензії Л. Войтоловського на збірник М.
Гумільова «Перли»
За виконаним мною утомливим, але корисним підрахунком на сторінках „Перлів» п.
Гумільова фігурує 6 зграй здорових собак, 2 зграї скажених, 1 зграя скажених вовків, 5
вовків-одинаків, 4 буйволи, 8 пантер (не рахуючи двох, намальованих на обкладинці), 3
слони, 4 кондори, декілька «рудих тюленів», 5 барсів, 1 верблюд, 1 носоріг, 2 антилопи,
лань, фламінго, 10 павичів, 4 папуги (з них – один антільський), 3 тигри і безліч дрібної
пернатої тварюки.
Вважаю, що за такої невичерпної кількості тваринного царства книзі п. Гумільова
правильніше було б іменуватися не «Перли», а «Звіринець».
БЛАГОСЛОВЛЯЮ ДОЛЮ, з листа Л. Войтоловського родині
Як перенести на папір ту кипучу радість, ту буйну радість, якою зараз горять солдатські
обличчя на фронті? ...Вирує і котиться великий потік революції по всьому фронту. Він
захопив і захоплює в бурхливому прагненні мільйони солдатських сердець, усі свіжі,
молоді сили народної армії. В цьому потоці кипить і клекоче жива народна душа, яка
голосно, відкрито й урочисто заявляє, що новий світ не тільки народився, що політичний
розвиток не тільки торкнувся мас, але вже стає їхньою глибокою потребою.
Мимоволі дивуєшся, слухаючи сірих і буденних ораторів у солдатських шинелях: де ці
прості серця навчилися загорятися такою любов’ю до свободи? Що надало їхнім словам
такої гордої пристрасності? Не знаю, не знаю…
У ці дні я скутий якоюсь чудесною загадкою, щирий зміст якої відкриється лише багато
десятиліть потому. А зараз, у цю хвилину, я благословляю долю, яка надала мені
можливість бути свідком цього священного видовища.
ПСИХОЛОГІЯ МАС, з розвідки Г. Андрєєвої «До історії становлення соціальної
психології в Росії»
Свій внесок в становлення соціальної психології з боку суміжних дисциплін вніс і
журналіст Л. Н. Войтоловський. Із його точки зору, предмет колективної психології –
психологія мас.
Він розглядає низку психологічних механізмів, які реалізуються в натовпі і забезпечують
особливий тип емоційної напруги, що виникає між учасниками масової дії. Метод
дослідження – аналіз звітів безпосередніх учасників, а також спостережень свідків.
Публіцистичний пафос робіт Войтоловського виявляється і в закликах аналізувати
психологію мас в тісному зв’язку з суспільними рухами політичних партій.
СМЕРТЕЛЬНА ОТРУТА ВВОДИЛАСЯ В СУСПІЛЬНИЙ ОРГАНІЗМ, зі спогадів А.
Карпової
Коло інтересів і занять батька (Войтоловського Л. – авт.) було надзвичайно широким: медицина, соціальна психологія, філософія, література, мистецтво. Читав і писав він
постійно – сидячи, вживаючи їжу, лежачи, за всякої обстановки, про що свідчать хоча б
фронтові нотатки, які згодом стали солідною книгою «Слідами війни» і шляхові нариси
