БУЛАЦЕЛЬ Павло Федорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Правознавець, адвокат.
З дворянської родини. Батько, Булацель Ф., – маршалок повітового дворянства.
Народився 29 червня 1867 р. в маєтку Малій Миколаївці Слов’яносербського повіту
Катеринославської губернії Російської імперії (нині – Слов’яносербський район Луганської
області України).
Розстріляний 2 (15) лютого 1919 р. в м. в Петрограді Росії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Закінчив Імператорське училище правознавства.
Був присяжним повіреним в Прибалтійському краї, редактором газети «Російське знамено» (1906-
1907), видавцем журналу «Російський громадянин» (1915-1917).
Член Російського Народного Союзу імені Михайла Архангела.
Член Всеросійського Філаретовського товариства народної освіти.
Друкувався в газетах «Росія», «Юридична газета», «Морська хвиля», «Російське знамено»,
«Світло», журналі «Російський громадянин».
Як вчений-правознавець дебютував книгою «Самогубство з найдавніших часів до наших днів».
Потім настала черга статей «Криваве лиходійство» (1906), «Сімферопольські жахи» (1907), «Ціна
російського життя і жидівської крові», «Бюрократичні підступи проти «Союзу Російського
Народу» (обидві – 1909).
Перу нашого земляка належить двотомник «Боротьба за правду» (1908; 1912).
З владою Б. порозуміння не знаходив. За царату його книгу «Самогубство з найдавніших часів до
наших днів» заборонили духовна цензура й приписала знищити.
За радянської влади заарештували чекісти й оголосили заручником (1918). З більшовицьких
катівень він вже не вийшов.
Серед друзів та близьких знайомих Б. – О. Дубровін, К. Побєдоносцев, М. Марков, О. Суворін, С.
Тришатний, О. Шмаков, Г. Замисловський, М. Зеленський, Н. Тиханович-Савицький та ін.
***
НЕНАВИДЖУ МАСОНІВ,
з політичного кредо П. Булацеля
Я ненавиджу всією душею торжество масонів.
НЕ СПИРАЙТЕСЬ НА ІНОРОДЦІВ, з промови П. Булацеля перед Миколою II 23 грудня 1905
р.
Як денне світло ненависне кротам, так Самодержавство ненависне ворогам Росії. Воно їх
знесилює, а тому дратує. Вони розуміють, що доки існуватиме Самодержавство, доти Росія не
розпадеться.
Не вірте, Государю, тим, кого висувають масони і хто спирається лише на інородців. Зіпріться на
російських людей, і брама пекла не здолає Російського Государя, оточеного своїм народом.
ЧУЖІ В СВОЇЙ КРАЇНІ, з статті П. Булацеля «Сімферопольські жахи»
У самісінький розпал революції страшний стихійний вибух ображених відчуттів за наругу
народних святинь звернувся на керівників революції – євреїв.
Буцімто смерч, раптово, в якісь півгодини натовп мирних російських робочих: ремісників,
теслярів, каменярів, землекопів перетворився на розлючену стихійну силу, яка не знала ніякої
перешкоди, ніякого утримання для помсти євреям за все, що витерпіли російські люди з 11 по 18
жовтня 1905 року. Ледь перебиваючись унаслідок страйку без хліба нещасні росіяни все зносили
терпляче, проте коли 18 жовтня єврейська молодь і потураючи їй чиновницька інтелігенція:
всілякі статисти, акушерки, телеграфістки, агрономи, чиновники казенної палати і акцизу – всякі
без сорому і совісті полячки, що від’їлися і розжиріли на російських хлібах, надумалися на
мітингу в міському саду влаштовувати демонстрацію з червоними прапорами і з криками «геть
Самодержавство», – тоді терпіння народу урвалося: він вирішив пройти з портретом Государя
головними вулицями, не зважаючи на погрози революціонерів, котрі розбили ворота в’язниці і
випустили звідти всіх арештантів.
Революціонери і єврейська бойова дружина зазналася до такого ступеня, що зустріли патріотичну
маніфестацію спершу свистками і криками: «Ось несуть хулігана» (портрет Царя Православного,
помазаника Божого), «Геть Самодержавство», «Хай живе республіка!» і вистрілили з револьверів.
Учасники патріотичної маніфестації спершу завагалися: у їх натовпі декілька чоловік впали: один
росіянин і один татарин виявилися убитими, 15-30 осіб – пораненими; але услід затим з вигуками
«наших вбивають жиди», натовп як лавина, як гірський потік, спрямував на стріляючих євреїв,
стрибаючи через огорожу бульвару, ламаючи тут же на бульварі дрючки, кілки, сучки; перед цим
стрімким натиском не встояла озброєна револьверами єврейська бойова дружина. З вигуками
жаху, відстрілюючись на всі боки, кинулися бігти євреї; багато хто з них був схоплений із зброєю
в руках і доставлений до дільниці, проте товариш прокурора поляк Пенський самовільно
розпорядився того ж дня випустити всіх затриманих євреїв і жодного з них не притягав до судової
відповідальності.
КОНСТИТУЦІЙНА ГАДЮКА НЕ ПРОПОВЗЕ, з передвиборчої листівки «Спілки російського
народу»
Булацель П. Ф. стоїть на своєму патріотичному посту, як всеросійський вартовий, і не дає повз
себе ні масонській сові пролетіти, ні кадетському звірові пробігти, ні конституційній гадюці
проповзти. Влучно б’є нечисту силу його громове слово. Хто під його перо потрапить, той з конем
пропаде і тому навіть союз з масонами і молодотурками не допоможе.
НЕ ЗАБАЖАВ ДИВИТИСЯ НА «РОЗГУЛ ДЕМОКРАТІЇ», з статті В. Іванова «Всеросійський
вартовий Самодержавства»
З виникненням монархічного руху Булацель стає його активним учасником. Разом з дружиною
Ельзою Августівною він стає дійсним членом «Російських Зборів».
Багато гамору в столиці наробила його ґрунтовна критична доповідь про діяльність міністерства
закордонних справ. Мала резонанс і доповідь «Мова і звичаї: про те, як різні інородці
перекручують російську мову». Увагу патріотичної громадськості привернули також його доповіді
«Виразки європейського оновленого ладу» та «Діяльність і характеристика К. П. Побєдоносцева».
Проте найбільшу популярність Булацель здобув як активіст і один з організаторів «Союзу
Російського Народу». Великий ефект мала його доповідь на 4-му Всеросійському З’їзді Російських
Людей в Москві на тему «Політична крадіжка».
Булацель вельми песимістично оцінював ...ситуацію: «Російська Імперія, мабуть, котиться вниз.
Всі сили пекла неначе в змові проти Росії, поте жодна із стихійних сил не заподіє російському
народові стільки лиха, скільки конституційно-масонський лад, якщо тільки він затвердиться в
Росії. Тому боротьбу з конституціоналізмом не можна називати інакше, як боротьбою із злом».
Булацель пророчо передрікав: «Я глибоко переконаний, що конституційно-парламентський лад
неминуче згубить Російську державу і приведе до усесвітнього краху християнської цивілізації».
Напередодні революції Булацель брав активну участь в спробах об’єднати монархістів перед
обличчям революційної загрози. Лютневий режим він, зрозуміло, не прийняв, відійшов від
політики і виїхав в свій маєток, аби не бачити «розгулу демократії».
ЛУНАЮТЬ ЗАКЛИКИ ДО СОКИРИ, з статті М. Маркова «Витоки темних сил»
Въ сборникЂ статей г. Булацеля находишь поразительныя свидЂтельства по истинЂ
невЂроятнаго мирволенія и потакательства судебныхъ властей самымъ преступнымъ
выступленіямъ безпредЂльно обнаглЂвшей революціонной общественности. Вотъ одинъ изъ
множества примЂровъ: «Въ газетЂ «Вечернее Эхо», издаваемой въ Казани, появилось слЂдующее
воззваніе: «Граждане! Правительство распустило думу – послЂднюю надежду мирнаго исхода
революціи. Этимъ актомъ нанесено тягчайшее оскорбленіе всему русскому народу. Со вчерашняго
дня правительство стремится снова закрЂпить за собою власть, чтобы снова пить кровь народа,
растл?Ђвать его женъ и дЂтей, хищнически грабить страну, Граждане! ВсЂ мирные пути
испытаны, они болЂе не годятся. Остается борьба. Будьте всЂ на своихъ мЂстахъ».
«За это возаваніе редакторъ «Вечерняго Эхо» былъ привлеченъ къ отвЂтственности, и казанскій
окружной судъ оправдалъ его, не найдя въ этомъ воззваніи признаковъ и состава преступленія.
Прокуроры Симаковъ и Чебышовъ не находятъ ничего преступнаго въ открытомъ призывЂ
гражданъ къ вооруженной борьбЂ съ правительством. Министерство юстиціи не находитъ
нужнымъ опротестовать судебный приговоръ, оправдавшій редактора газеты, напечатавшаго, что
правительство Государя «пьетъ кровь народа, растлЂваетъ женъ и дЂтей и хищнически грабитъ
страну».
«Подсчиталъ ли кто нибудь», спрашиваль П. Ф. Булацель, «и доложилъ ли Царю, сколько всего
жертвъ погибло съ января 1905 года, благодаря «политикЂ довЂрія князя Святополка-Мирскаго»
и современной политикЂ заигрыванія съ вождями еврейской революціиЂ».
Не одинъ П. Ф. Булацель, множество русскихъ дЂятелей созанавали тогда и громко
исповЂдывали свое твердое убЂжденіе въ чрезвычайной опасности для монархіи и въ
несомненной вредности для Pocciи всякаго подобія конституціи и парламентаризма.
РАСПУТІНА ВІДРИГНУЛИ, з роману В. Пікуля «Нечиста сила»
Незвичайно хвилюючись, передчуваючи щось нове в житті, Распутін вийшов на кухню, хльоснув
з-під крана три склянки води.
– Після оселедчиків, – сказав він попові, – завжди приємно води попити холодної... Вода, вона ж
від бога!
Восторгов спочатку представив Распутіна в ЦК своєї партії – вже в довгополій сибірці з сукна, в
скрипучих чоботях, а поділ нової його сорочки був розшитий півниками і коромислами. В
оточенні панів, які дивилися строго, ...Распутін удався до маскування. Демонстративно, з
показною ворожістю відмахував від себе дим цигарок, відповідав з кряканням, немов дрова колов:
– Все від бога... і говорити нічого! Врятуй нас, помилуй... це вже так! Воно, звичайно,... без бога-
то і чирка не вискочить!
Коли оглядини майбутнього агітатора закінчилися, Распутіна без церемоній виставили за двері.
Присяжний повірений Булацель строгим тоном юриста повчально вимовив Восторгову:
– Не розумію, Іоанне Іоанновичу, якого біса вам потрібно було тягнути його з Сибіру, якщо
подібних жуків можна набрати скільки завгодно на будь-якій трамвайній зупинці в тій же Москві?
– Але він же оригінальний, – захищався Восторгов. – А ви, панове, вже пробачите, відірвалися від
народу. Вам не зрозуміти всієї чорноземної безпосередності Распутіна.
– Послухайте! – обурився Булацель, схоплюючись. – Я ж адвокат, а ми уміємо проникати в будь-
яку душу. Распутін – найзвичайнісінький покидьок, яких немало в тому середовищі народного
вакууму, котрий завжди виникає між пролетаріатом і селянством. Я спостерігав за ним! Огидний,
бридкий і мерзенний тип... І цього пройдисвіта ви хочете зробити агітатором для наших народних
чайних?
Чорна сотня одностайно відригнула Распутіна, як поганий перегар після тяжкого похмілля.
