БЛУМЕНФЕЛЬД Фелікс Михайлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Піаніст, композитор, диригент, педагог.
З інтелігентської родини. Батько, Блуменфельд М., – учитель музики і французької мови
реального училища; старший брат, Блуменфельд Станіс., – піаніст, педагог; молодший, Сігізм., –
композитор, співак, піаніст, педагог; донька, Блуменфельд Н., – художник.
Народився 7 (19) квітня 1863 р. в с. Ковалівці Єлизаветградського повіту Херсонської губернії
Російської імперії (нині –Устинівський район Кіровоградської області України).
Помер 21січня 1931 р. в м. Москві СРСР нині – столиця РФ). Похований в колумбарії №1
Московського крематорію.
Закінчив Петербурзьку консерваторію (1881-1885).
Був викладачем Петербурзької (1885-1905; 1911-1918), диригентом петербурзького Маріїнського
театру (1905-1911), Київської (1920-1922), Московської (1922-1931) консерваторій, директором
київського музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка (1918-1920).
Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1927).
Лауреат Бєляєвської премії (1898).
Перший виконавець низки творів О. К. Глазунова, А. К. Лядова, М. О. Балакірєва, П. І.
Чайковського; диригував першим виконання в Росії Третьої симфонії О. М. Скрябіна (1906).
Керував прем’єрами опер «Сервілія» та «Оповідь про невидимий град Кітеж» М. А. Римського-
Корсакова.
Виступав в «Російських симфонічних концертах» в Петербурзі.
Брав участь в «Історичних російських концертах» (1907), «Російських сезонах» (1908) С. Дягілєва
в Парижі.
Автор симфонії «Пам’яті дорогих покійних», Концертного алегро для фортепіано з оркестром,
сюїти «Весна для голосу з оркестром», мазурки (А-dur, op. 10), симфонії (C-moll, op. 39),
смичкового квартету (F-dur, ор. 26), ноктюрнів, польських сюїт, ліричних сюїт, балад у вигляді
варіацій.
Особливе місце посідають фортепіанні твори (всього близько 100) і романси (близько 50).
Що стосується особистого життя, то його син, Блуменфельд (Анастасьєв) Віктор, був
репресований і загинув у засланні (1939).
У м. Москва (РФ) вийшла книга М. Анастасьєвої «Століття кохання і туги», присвячна нашому
землякові (2002).
Серед друзів та близьких знайомих Б. – П. Чайковський, Ф. Шаляпін, А. Рубінштейн, М.
Мусоргський, М. Римський-Корсаков, О. Бородін, Ф. Штейн, М. Беляєв, В. Горовіц, Д. Леонова, М. Корякін, С. Барер, С. Рахманінов, Г. Нейгауз, С. Дягілєв, М. Грінберг, О. Гаук та ін.
***
ПОЗА АЛГОРИТМОМ
, з творчого кредо Ф. Блуменфельда
Виконавська майстерність не є дійство, яке строго алгоритмізується.
ТВОРЕЦЬ, зі спогадів В. Горовіца
Мій професор був правою рукою Антона Рубінштейна. Блуменфельд хоч і не міг багато показати
(страждав паралічем правої руки – авт.), він був саме тим педагогом, якого я потребував. Він був
творцем.
ПІСЕННО-ПРОСТО-ВИРАЗНО, зі спогадів Б. Асафьєва
Уміння вокалізувати інструментальні інтонації була у Блуменфельда, можливо, пов’язані з
надчутливим мистецтвом акомпаніатора. Пам’ятаю, коли Шаляпін якось заспівав у Стасова
шуманівсько-гейнівський вірш: «Ви злі, злі пісні» – і заспівав геніально, була мить загального
трепету і захоплення, але зараз же все стихло, бо Блуменфельд так пісенно-просто-виразно
продовжував «висловлене», граючи знамениту постлюдію, що вся увага тут же перемкнулася на
завершальний спів рояля.
НЕВГАМОВНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ, зі спогадів Г. Нейгауза-старшого
Гарний, стрункий, привабливий, невгамовний темперамент, азартність натури... Ми всі
обожнювали його і не обожнювати його було не можна.
...Потім ми всі разом попросили грати Прокоф’єва. Він охоче підійшов до рояля, поставив на
пюпітр ноти – це були щойно написані «Сарказми» в рукописі. Потім ми кільцем оточили
Прокоф’єва.
Якраз за його спиною опинився Фелікс Михайлович Блуменфельд і, піднявши на ніс пенсне, став
через голову Прокоф’єва дивитися в рукопис. Сергій Сергійович хотів уже почати грати, але
раптом обернувся до Блуменфельда і сказав: «Феліксе Михайловичу! Ви краще осторонь станьте, я боюся – Ви мене раптом кулаком по голові ударите».
Всі засміялися, Фелікс Михайлович махнув рукою, проте все ж трохи відступився.
ЯК ФЕЛІКС АКОМПАНУВАВ, зі спогадів В. Стасова
Але ось що було вінцем всього, він (Шаляпін Ф. – авт.) заспівав всю «Сцену в корчмі», тобто весь
другий акт «Бориса Годунова». Він
