Блуменфельд Феликс (fb2)




БЛУМЕНФЕЛЬД Фелікс Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Піаніст, композитор, диригент, педагог.

З інтелігентської родини. Батько, Блуменфельд М., – учитель музики і французької мови

реального училища; старший брат, Блуменфельд Станіс., – піаніст, педагог; молодший, Сігізм., –

композитор, співак, піаніст, педагог; донька, Блуменфельд Н., – художник.

Народився 7 (19) квітня 1863 р. в с. Ковалівці Єлизаветградського повіту Херсонської губернії

Російської імперії (нині –Устинівський район Кіровоградської області України).

Помер 21січня 1931 р. в м. Москві СРСР нині – столиця РФ). Похований в колумбарії №1

Московського крематорію.

Закінчив Петербурзьку консерваторію (1881-1885).

Був викладачем Петербурзької (1885-1905; 1911-1918), диригентом петербурзького Маріїнського

театру (1905-1911), Київської (1920-1922), Московської (1922-1931) консерваторій, директором

київського музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка (1918-1920).

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1927).

Лауреат Бєляєвської премії (1898).

Перший виконавець низки творів О. К. Глазунова, А. К. Лядова, М. О. Балакірєва, П. І.

Чайковського; диригував першим виконання в Росії Третьої симфонії О. М. Скрябіна (1906).

Керував прем’єрами опер «Сервілія» та «Оповідь про невидимий град Кітеж» М. А. Римського-

Корсакова.

Виступав в «Російських симфонічних концертах» в Петербурзі.

Брав участь в «Історичних російських концертах» (1907), «Російських сезонах» (1908) С. Дягілєва

в Парижі.

Автор симфонії «Пам’яті дорогих покійних», Концертного алегро для фортепіано з оркестром,

сюїти «Весна для голосу з оркестром», мазурки (А-dur, op. 10), симфонії (C-moll, op. 39),

смичкового квартету (F-dur, ор. 26), ноктюрнів, польських сюїт, ліричних сюїт, балад у вигляді

варіацій.

Особливе місце посідають фортепіанні твори (всього близько 100) і романси (близько 50).

Що стосується особистого життя, то його син, Блуменфельд (Анастасьєв) Віктор, був

репресований і загинув у засланні (1939).

У м. Москва (РФ) вийшла книга М. Анастасьєвої «Століття кохання і туги», присвячна нашому

землякові (2002).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – П. Чайковський, Ф. Шаляпін, А. Рубінштейн, М.

Мусоргський, М. Римський-Корсаков, О. Бородін, Ф. Штейн, М. Беляєв, В. Горовіц, Д. Леонова, М. Корякін, С. Барер, С. Рахманінов, Г. Нейгауз, С. Дягілєв, М. Грінберг, О. Гаук та ін.


***

ПОЗА АЛГОРИТМОМ

, з творчого кредо Ф. Блуменфельда

Виконавська майстерність не є дійство, яке строго алгоритмізується.

ТВОРЕЦЬ, зі спогадів В. Горовіца

Мій професор був правою рукою Антона Рубінштейна. Блуменфельд хоч і не міг багато показати

(страждав паралічем правої руки – авт.), він був саме тим педагогом, якого я потребував. Він був

творцем.


ПІСЕННО-ПРОСТО-ВИРАЗНО, зі спогадів Б. Асафьєва

Уміння вокалізувати інструментальні інтонації була у Блуменфельда, можливо, пов’язані з

надчутливим мистецтвом акомпаніатора. Пам’ятаю, коли Шаляпін якось заспівав у Стасова

шуманівсько-гейнівський вірш: «Ви злі, злі пісні» – і заспівав геніально, була мить загального

трепету і захоплення, але зараз же все стихло, бо Блуменфельд так пісенно-просто-виразно

продовжував «висловлене», граючи знамениту постлюдію, що вся увага тут же перемкнулася на

завершальний спів рояля.

НЕВГАМОВНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ, зі спогадів Г. Нейгауза-старшого

Гарний, стрункий, привабливий, невгамовний темперамент, азартність натури... Ми всі

обожнювали його і не обожнювати його було не можна.

...Потім ми всі разом попросили грати Прокоф’єва. Він охоче підійшов до рояля, поставив на

пюпітр ноти – це були щойно написані «Сарказми» в рукописі. Потім ми кільцем оточили

Прокоф’єва.

Якраз за його спиною опинився Фелікс Михайлович Блуменфельд і, піднявши на ніс пенсне, став

через голову Прокоф’єва дивитися в рукопис. Сергій Сергійович хотів уже почати грати, але

раптом обернувся до Блуменфельда і сказав: «Феліксе Михайловичу! Ви краще осторонь станьте, я боюся – Ви мене раптом кулаком по голові ударите».

Всі засміялися, Фелікс Михайлович махнув рукою, проте все ж трохи відступився.


ЯК ФЕЛІКС АКОМПАНУВАВ, зі спогадів В. Стасова

Але ось що було вінцем всього, він (Шаляпін Ф. – авт.) заспівав всю «Сцену в корчмі», тобто весь

другий акт «Бориса Годунова». Він співав тут і корчмарку, і Самозванця, і Варлама (Мисаїла –

Фелікс!)... це були великі чудеса мистецтва, таланту і мистецтва!

...А як Фелікс акомпанував!! Рідко я бачив і чув його таким!


ДІТИ ЙОГО ЛЮБИЛИ, зі спогадів С. Медведєвої-Петросян

Пам’ятаю його струнким, гарним і життєрадісним хлопцем, в чесучевому костюмі і пробковому

шоломі, котрий надзвичайно йому йшов. Ми, діти, дуже любили його. Як зараз бачу прекрасну

усмішку його маленького рота, коли він жартував і вовтузився з нами.


ТРІУМФ У ПАРИЖІ, з статті Н. Растопчиної «Фелікс