БІЛЛЬ-БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ Володимир Наумович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, драматург.
З міщанської родини.
Народився 28 грудня 1884 р. (9 січня 1885 р.) в м. Олександрії Херсонської губернії Російської
імперії (нині – районний центр Кіровоградської області України).
Помер 1 березня 1970 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Закінчив Солдатський університет при Мосраді.
Був матросом на вітрильниках, пароплавах англійського і російського флоту, чорноробом,
мийником вікон.
Заслужений діяч мистецтв (1935).
Друкувався в журналі «Вогник».
Як літератор дебютував невеликим збірничком оповідань (1918).
Потім настала черга оповідань «Клекотання», «Втеча», «Дикий рейс», «Чорна душа», «Жарт»,
«Монотонність», «Ляпас», «Хороший урок», «Два життя», «Яма», «Наша узяла!», п’єс «Біфштекс
з кров’ю» (1920), «Луна», (1924) і «Уліво кермо» (1925), «Шторм» (1926), «Штиль» (1927),
«Місяць зліва» (1928), «Голос надр» (1929). «Життя кличе» (1934), «Колір шкіри» (1948),
«Варварський берег» (1949), «Шлях життя» (1959), «Етапи», «Навколо рингу».
Перу нашого земляка також належать статті «Туга за минулим» (1928), «А. С. Серафімович»
(1949), «До постановки п’єси «Шторм»« (1951), «Справжній товариш драматурга» (1953).
За життя мав двотомне видання «Вибраних творів» (1962).
За п’єсою Б.-Б. «Шторм» знято однойменний художній фільм (1957).
У м. Олександрія одна з вулиць носить ім’я земляка.
За часів СРСР у м. Москва виходив конверт з портретом Б.-Б.
Серед друзів та близьких знайомих Б.-Б. – О. Корнійчук, В. Вишневський, Б. Ростоцький, Л.
Улицька, В. Іванов, В. Кирпотін, Є. Любимов-Ланський, Л. Нікулін, Б. Ромашов, Б. Алперс, К.
Симонов, С. Смирнова, О. Фадєєва, І. Шток та ін.
***
СИЛА МИСТЕЦТВА
, з творчого кредо В. Білль-Білоцерківського
Велика сила мистецтва, навіть якщо це – мистецтво соціалістичного реалізму.
ЛИЦЕМІРСТВО «ДЕМОКРАТІЇ», з видавничої передмови до «Вибраного» В. Білль-
Білоцерківського
Оповідання Білль-Білоцерківського у більшості випадків написані від першої особи. Це
закономірно, – письменник говорить в них, найперше, про те, що він сам випробував і пережив.
Багато в чому вони автобіографічні.
Але і в тих оповіданнях, де розповідь ведеться від третьої особи, читач виразно бачить зовнішність
самого розповідача – людину, котра пізнала всю фальш і лицемірство буржуазної демократії, і, в
першу чергу, «демократії» долара.
РАБИ НАЦІОНАЛЬНОСТІ НЕ МАЮТЬ, з книги В. Білоцерківського «Подорож до
майбутнього і назад»
– Англійський флот і життя в Америці зробили мене інтернаціоналістом, – говорив батько.
Команди англійських кораблів складаються з людей різних національностей, а США – країна
емігрантів зі всього світу.
Ось епізод, що запам’ятався. На якомусь мітингу батько розговорився з незнайомим робітником і
в кінці розмови запитав його, хто він за національністю? Той глипнув на батька здивовано і
відповів, усміхаючись: «За національністю я – робочий!» – «А все-таки?» – не угамовувався
батько. І тоді робочий вийшовши з себе, кинув об землю свою кепку і з гіркотою вигукнув:
«Прокляття! Нічого не вийде, якщо раб почне цікавитися національністю раба».
Зближуючись з людьми різних національностей, батько з часом виявив, що національні
особливості є тонким поверховим шаром психіки, який мало визначає поведінку людей, хіба що
манери. Серйознішими були регіональні відмінності: люди північних країн і південних,
розвинених і відсталих, західних і східних.
...Стояли холодні осінні дні, будівля Ради не опалювалася, і ніхто, ні гості, ні господарі, не знімали
пальта. Троцький стояв в накинутій на плечі шинелі і розмовляв з батьком в очікуванні
запрошення на сцену, до президії. І коли запрошення надійшло, Троцький обернувся до виходу на
сцену і скинув з плечей шинель в упевненості, що батько підхопить її, але той прибрав руки за
спину.
– У всіх у кімнаті дух перехопило, – згадувала дружина Варейкіса, – що ж зараз буде?!
Троцький, нагадаю, був тоді другою після Леніна людиною в країні, грізним наркомом оборони і
головнокомандуючим всіма родами військ Червоної Армії.
Відчувши, що батько шинель не підхоплює, Троцький встиг схопити її за спиною, коли вона вже
пролітала повз його заднє місце, і гнівно-запитально поглянув на
