БІЛЛЬ-БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ Володимир Наумович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, драматург.
З міщанської родини.
Народився 28 грудня 1884 р. (9 січня 1885 р.) в м. Олександрії Херсонської губернії Російської
імперії (нині – районний центр Кіровоградської області України).
Помер 1 березня 1970 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Закінчив Солдатський університет при Мосраді.
Був матросом на вітрильниках, пароплавах англійського і російського флоту, чорноробом,
мийником вікон.
Заслужений діяч мистецтв (1935).
Друкувався в журналі «Вогник».
Як літератор дебютував невеликим збірничком оповідань (1918).
Потім настала черга оповідань «Клекотання», «Втеча», «Дикий рейс», «Чорна душа», «Жарт»,
«Монотонність», «Ляпас», «Хороший урок», «Два життя», «Яма», «Наша узяла!», п’єс «Біфштекс
з кров’ю» (1920), «Луна», (1924) і «Уліво кермо» (1925), «Шторм» (1926), «Штиль» (1927),
«Місяць зліва» (1928), «Голос надр» (1929). «Життя кличе» (1934), «Колір шкіри» (1948),
«Варварський берег» (1949), «Шлях життя» (1959), «Етапи», «Навколо рингу».
Перу нашого земляка також належать статті «Туга за минулим» (1928), «А. С. Серафімович»
(1949), «До постановки п’єси «Шторм»« (1951), «Справжній товариш драматурга» (1953).
За життя мав двотомне видання «Вибраних творів» (1962).
За п’єсою Б.-Б. «Шторм» знято однойменний художній фільм (1957).
У м. Олександрія одна з вулиць носить ім’я земляка.
За часів СРСР у м. Москва виходив конверт з портретом Б.-Б.
Серед друзів та близьких знайомих Б.-Б. – О. Корнійчук, В. Вишневський, Б. Ростоцький, Л.
Улицька, В. Іванов, В. Кирпотін, Є. Любимов-Ланський, Л. Нікулін, Б. Ромашов, Б. Алперс, К.
Симонов, С. Смирнова, О. Фадєєва, І. Шток та ін.
***
СИЛА МИСТЕЦТВА
, з творчого кредо В. Білль-Білоцерківського
Велика сила мистецтва, навіть якщо це – мистецтво соціалістичного реалізму.
ЛИЦЕМІРСТВО «ДЕМОКРАТІЇ», з видавничої передмови до «Вибраного» В. Білль-
Білоцерківського
Оповідання Білль-Білоцерківського у більшості випадків написані від першої особи. Це
закономірно, – письменник говорить в них, найперше, про те, що він сам випробував і пережив.
Багато в чому вони автобіографічні.
Але і в тих оповіданнях, де розповідь ведеться від третьої особи, читач виразно бачить зовнішність
самого розповідача – людину, котра пізнала всю фальш і лицемірство буржуазної демократії, і, в
першу чергу, «демократії» долара.
РАБИ НАЦІОНАЛЬНОСТІ НЕ МАЮТЬ, з книги В. Білоцерківського «Подорож до
майбутнього і назад»
– Англійський флот і життя в Америці зробили мене інтернаціоналістом, – говорив батько.
Команди англійських кораблів складаються з людей різних національностей, а США – країна
емігрантів зі всього світу.
Ось епізод, що запам’ятався. На якомусь мітингу батько розговорився з незнайомим робітником і
в кінці розмови запитав його, хто він за національністю? Той глипнув на батька здивовано і
відповів, усміхаючись: «За національністю я – робочий!» – «А все-таки?» – не угамовувався
батько. І тоді робочий вийшовши з себе, кинув об землю свою кепку і з гіркотою вигукнув:
«Прокляття! Нічого не вийде, якщо раб почне цікавитися національністю раба».
Зближуючись з людьми різних національностей, батько з часом виявив, що національні
особливості є тонким поверховим шаром психіки, який мало визначає поведінку людей, хіба що
манери. Серйознішими були регіональні відмінності: люди північних країн і південних,
розвинених і відсталих, західних і східних.
...Стояли холодні осінні дні, будівля Ради не опалювалася, і ніхто, ні гості, ні господарі, не знімали
пальта. Троцький стояв в накинутій на плечі шинелі і розмовляв з батьком в очікуванні
запрошення на сцену, до президії. І коли запрошення надійшло, Троцький обернувся до виходу на
сцену і скинув з плечей шинель в упевненості, що батько підхопить її, але той прибрав руки за
спину.
– У всіх у кімнаті дух перехопило, – згадувала дружина Варейкіса, – що ж зараз буде?!
Троцький, нагадаю, був тоді другою після Леніна людиною в країні, грізним наркомом оборони і
головнокомандуючим всіма родами військ Червоної Армії.
Відчувши, що батько шинель не підхоплює, Троцький встиг схопити її за спиною, коли вона вже
пролітала повз його заднє місце, і гнівно-запитально поглянув на батька, виблискуючи скельцями
пенсне. Білоцерківський, розповідала Варейкіс, теж упер в нього свій «гнівно-принциповий»
погляд:
– Ми не для того революцію робили! – і не ворухнувся.
Троцький вимушений був сам кинути шинель на стілець біля стіни і пройшов на сцену.
– Якби Троцький, – говорив мені батько, розповідаючи про боротьбу вождів (які «завжди
велике лайно»!), – переміг Сталіна, то він теж, напевно, став би диктатором, хоча був, звичайно,
набагато розумнішим за Сталіна.
НАЙУДАТНІШИЙ З ДРАМАТУРГІВ, з листа Й. Сталіна М. Осінському від 25 січня 1929 р.
Цілком приєднуюся до Вашої оцінки п’єси «Голос надр». Мені здається, що т. Білль-
Білоцерківський – один з найудатніших (наших) драматургів. Обіцяю зробити все можливе для
убезпечити т. Білоцерківського від нападок.
З ком. привітом І. Сталін.
ІСНУЄ ПОНЯТТЯ ПАРТІЙНОГО, з листа Й. Сталіна В. Білль-Білоцерківському від 2 лютого
1929 р.
т. Білль-Білоцерківський!
Пишу з великим запізненням. Але краще пізно, ніж ніколи.
1) Я вважаю неправильною саму постановку питання про «правих» і «лівих» в художній літературі
(а значить і в театрі). Поняття «праве» чи «ліве» в даний час в нашій країні існує поняття
партійного, власне – внутріпартійного. «Праві» або «ліві» – це люди, що відхиляються в той чи
інший бік від чисто партійної лінії. Дивно було б тому застосовувати ці поняття до такої
непартійної і незрівнянно ширшої галузі, як художня література, театр тощо.
3) Чому так часто ставлять на сцені п’єси Булгакова? Тому, мабуть, що своїх п’єс, придатних для
постановки, не вистачає. За відсутності риби навіть «Дні Турбіних» – риба.
...Вона (п’єса – авт.) не така вже й погана, бо приносить більше користі, ніж шкоди. Не забудьте, що основне враження, яке залишається у глядача від цієї п’єси, є враження, сприятливе для
більшовиків: «Якщо навіть такі люди, як Турбіни, вимушені скласти зброю і підкоритися волі
народу, визнавши свою справу остаточно програною, – значить, більшовики непереможні, з ними,
більшовиками, нічого не поробиш», «Дні Турбіних» є демонстрація всерозтрощувальної сили
більшовизму.
Звичайно, автор жодним чином «не винен» в цій демонстрації. Але яка нам до цього справа?
І. Сталін.
ПЛАКАТНА АГІТАЦІЙНІСТЬ, з розвідки В. Новикова «Михайло Булгаков – митець»
Сатира Булгакова торкалася й уразливих сторін, плакатної агітаційності п’єси Білль-
Білоцерківського «Уліво кермо» (йшла в Малому театрі), чим і був викликаний лист Білль-
Білоцерківського Сталінові в 1929 році (з різкою неприязню до Булгакова).
...Не зважаючи на сценічний успіх «Багряного острова» (спектакль був поставлений понад
шістдесят разів), а, можливо, саме завдяки успіхові, який розбурхував глядача, Сталін у листі-
відповіді Білль-Білоцерківському дав різко негативну оцінку памфлетові Булгакова і Камерному
театру. Памфлет Булгакова він назвав «макулатурою», а Камерний театр – «справді буржуазним».
Доля «Багряного острова» була вирішена. У червні 1929 року його зняли зі сцени.
Якась нез’ясовна упередженість заступила Сталіну очі. Він абсолютно не вникнув в особливості
сатири Булгакова. Його симпатії опинилися на стороні таких письменників, як Білль-
Білоцерківський, Безименський.
НІЧОМУ НЕ ВЧИТЬ, з закритої рецензії на п’єсу В. Білль-Білоцерківського «На гребені життя»
П’єса нічому не вчить. Щоб написати її, особливих зусиль для людини, яка володіє пером,
докладати було не треба. Силкування на «проблемність» виявилися не реалізованими ні у дії, ні в
слові.
Якби термін «комуніст» не уживався на кожній сторінці, то п’єсу цілком можна було б віднести на
століття назад і назвати так, як такі п’єси називалися: «Міщанська драма».
А ВИ ЙОГО СВАРИЛИ, з промови Й. Сталіна на зборах письменників-комуністів від 20 жовтня
1932 р.
Серед вас багато хто не розуміє простих істин. У вас багато буквоїдів. Буквоїдство заважало вам
розгледіти і зрозуміти багатьох сучасних письменників. Чому, наприклад, ви лаєте
Білоцерківського? Адже Білоцерківський – письменник-комуніст. Він дав кілька потрібних п’єс. А
ви його сварили, переслідували.
Це свідчить про ваше нерозуміння, про групівщину, про замкнутість, адміністрування і
відсталість. І якщо ви не зживете всього цього, можна наперед сказати: у вас нічого не вийде.
Тільки тоді у нас буде перемога на літературному фронті, коли ви позбавитеся всіх цих болячок.
ЧУДОВІ ПОПЕРЕДНИКИ, зі спогадів А. Ініна
Після закінчення ВДІКу вступив до Комітету драматургів. Він і лише він один на тому етапі моєї
біографії міг дати статус повноправного громадянина суспільства. Це було надзвичайно важливо:
без довідки з постійного місця роботи жодна людина не могла ні дитини до школи відправити, ні
записатися до лікаря в поліклініці. Довідка з КД прирівнювалася саме до такого документа.
Тому ставлення моє до цієї організації найкраще. Своє ж керівництво нею я розцінюю як почесний
обов’язок і продовження тих традицій, які заповідали нам наші чудові попередники – Микола
Погодін, Василь Лебедєв-Кумач, Костянтин Треньов, Володимир Білль-Білоцерківський.
БУВ ЗЛОМЛЕНОЮ ЛЮДИНОЮ, зі спогадів В. Білоцерківського
Я запитував батька, як йому прийшли в голову марення Раєвича про жирондистів і сцена його
розстрілу? Батько задумався, проте не знайшов ясної відповіді. У житті такого епізоду він не знав.
Характерно, що сцена марення і розстрілу Раєвича стала першою жертвою цензури – в 1933 році
при постановці «Шторму» в театрі Єрмолової. Поступово цензура вирубала з п’єси близько
половини оригінального тексту, який, на жаль, замінювався батьком на щось прийнятне для
цензури. Робив він це в основному після війни, будучи вже зломленою людиною.
Коли «Шторм» востаннє поновлювався Завадським в театрі Мосради, я на прем’єрі просто не міг
дивитися на сцену, дивився собі під ноги і страждав від сорому за п’єсу і батька.
ГРАТИМУ ГІРШЕ, бувальщина
У «Штормі» Білль-Білоцерківського Раневська із задоволенням грала «спекулянтку». Це був
складений нею текст – автор дозволив. Після сцени з Раневською – овація, і публіка відразу йшла.
«Шторм» мав довге життя в різних варіантах, і Завадський її «спекулянтку» із спектаклю прибрав.
Раневська запитала у нього: «Чому?» Завадський відповів: «Ви дуже добре граєте свою роль
спекулянтки, і від цього вона запам’ятовується мало не як головна фігура спектаклю».
Раневська запропонувала:
– Якщо потрібно для справи, я гратиму свою роль гірше.
