атак на висоту живими.
...У зведеннях з фронтів читач насамперед шукає знайомі назви великих міст, великих залізничних
станцій. Чим більше таких назв, тим зведення здається йому радіснішим. «Обкладені Великі Луки?
Добре! А ще що? Захоплена висота, що має тактичне значення? Ну, це, ймовірно, менш важливо».
В СОЛДАТСЬКИХ ОКОПАХ І БЛІНДАЖАХ, зі спогадів М. Кулешова «Нічний виклик»
Нова редакція стала рідною. ...Поселили мене у великій хаті, в якій жили три найзнаніші
співробітники редакції Іраклій Андроников, Семен Скляренко і Рудольф Бершадський. Всі були
дуже різні і писали по-різному.
Нариси і короткі новели Іраклія Андроникова дуже нагадували його широко відомі усні розповіді.
Семен Скляренко був веселою і добродушною людиною, знаним майстром, який створив до війни
трилогію «Шлях на Київ».
Вельми стриманий в спілкуванні з колегами, Рудольф Бершадський кожну вільну хвилину
віддавав своєму записнику. У відрядження їздив найчастіше в армію Галицького, яка вела важкі
наполегливі бої за Великі Луки. У статтях і нарисах прагнув глибоко розкрити етичний характер
священної війни з гітлерівськими загарбниками. Це була справжня публіцистика, зроблена на
величезному фактичному матеріалі, здобутому на передньому краю, в солдатських окопах і
бліндажах.
ДИВОВИЖНА РІЧ, з інтерв’ю А. Туркова Д. Шеварову «Все частіше згадую себе 16-річним, за
тиждень до війни»
Багато є чудового і вже, на жаль, забутого. Наприклад, забутий чудовий нарисовець Рудольф
Бершадський ...У нього є нарис «Смерть вважати недійсною» – про одного з уцілілих панфіловців.
Дивовижна річ!
СПРАВА «КОСМОПОЛІТА» БЕРШАДСЬКОГО, з документальної повісті Г. Свірського «На
лобному місці»
Біля столу стояв маленький, з набряклим і червоним лицем, кульгавий Анатолій Суров. Суров раз
по раз п’яно гикав і загрозливо стукав костуром. ...Поряд з ним – тверезий і вихований Симонов
трохи кривив підголені вуса-сталінки в іронічній усмішці.
«Чому вони поряд?» – питав я себе, дивлячись на Сурова і Симонова.
Минуло всього роки два-три, і я більше не ставив собі наївних запитань. Відбулося це після того, як мене викликали до Олександра Фадєєва на бесіду. ...Проте – остаточно, мабуть, після зборів в
«Літературній газеті», де обговорювалася так звана «справа Бершадського».
Рудольф Бершадський був завідуючим відділом фейлетонів. В дні істерії, викликаної
повідомленнями про лікарів-убивців, декілька ентузіастів, серед яких виділялася Шапошникова, давній інформатор МДБ, пізніше – багаторічний член редколегії журналу «Москва», зламали
вночі письмовий стіл Бершадського..., знайшли там два фейлетони-прокляття «лікарям-вбивцям», які Бершадський не передав для публікації...
«У історичні дні – кричала Шапошникова – коли «Правда» і «Вісті» безперервно публікують
матеріали про убивців, про цих Вовсі-Етінгерах, «Літературна газета» мов води в рот набрала».
І тут почалося. «Агент імперіалістичних розвідок!», «Іуда, що продав країну за тридцять
срібляників!», «Диверсант!» – термінологія була відпрацьована роками...
«Хай сам Бершадський виступить!» – кричав зал, готовий Бершадського ногами затоптати.
І ось з’явився біля столу президії Рудольф Бершадський, згорблений, напівглухий. Виявилось, він
був під час війни командиром артилерійської батареї. Пройшов з своїми гарматами від
Сталінграду до Берліну. Глухий від контузії. ...Багаторазово поранений. У тілі залишилося
декілька десятків осколків. Всі груди – у бойових орденах.
Мовчання залу ставало обтяжливим. Здавалося, ось-ось хтось вигукне: «Товариші, не на того
напали! Помилка».
І ось тут піднявся з свого місця вихований, меткий Костянтин Симонов і – «врятував становище».
М’яко грасуючи і ніби в роздумах, виголосив промову, яку багато хто з нас не забуде до кінця
життя. Майже місяць літературна Москва тільки й говорила про симоновське слово...
«Так, – сказав Симонов, в голосі його звучало страждання і рішучість подолати жалість до свого
підлеглого – Бершадський дійсно хоробро воював. Сам підбив декілька танків... Військові газети
писали про його доблесть. Знаю!
Тут головний редактор «Літературки» помовчав і наніс останній удар:
– Хоробро воював, так! Але... за які ідеали?! Ідеали у Бершадського були, звичайно,
«космополітичні».
