Бершадский Рудольф (fb2)


Настройки текста:





БЕРШАДСЬКИЙ Рудольф Юлійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет.

З міщанської родини.

Народився 18 січня 1909 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської імперії (нині – м.

Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).

Помер в 1979 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Брав участь у громадянській і Другій світовій війнах.

Друкувався в «Літературній газеті».

Як поет дебютував збірником «Вірші» (1930).

Потім видрукував збірник «Лінія прицілу» (1933).

Перу Б. також належать прозові книги «На розкопках Стародавнього Хорезма» (1949), «Горизонти

історії», «Дві повісті про таємниці історії» (обидві – 1958), «Про що розповідають марки» (1959),

«З різних книг», «Смерть вважати недійсною» (1964), «Інший край світу. Книга подорожей»

(1967), «Відрядження в Грюнштедтль. Короткі повісті і оповідання» (1968), «Майже все життя»

(1980), оповідань «Колтуші», «Секретар редакції» (1968).

Наш земляк – автор сценарію фільму «У ворожому тилу» (1941).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – К. Чуковський, Г. Свірський, І. Андроников, С. Скляренко, В. Янін та ін.


***

ФАРБ НЕ ВІДТВОРИШ,

з життєвого кредо Р. Бершадського

Можна відбудувати будинки, навести новий міст, залити асфальтом мостові, – фарб Феофана

Грека не відтвориш, церкву Спаса-Нередіци – диво світового мистецтва, знесену до фундаменту, –

не піднімеш.


ВПРИТУЛ ЗА РОЗРИВАМИ, з книги Р. Бершадського «Великолуцькі нотатки»

Ось безіменна висота, позначена на німецьких картах буквою Н. Вона схожа на курган – так само

самотньо стоїть в чистому полі. Проте вона панує над дорогою на південний захід, і тому німці не

пошкодували нічого, щоб в найкоротший термін перетворити її на фортецю. Біля підніжжя – одна

лінія оборони, на середині висоти – друга, на вершині – третя.

Майора, який опоясав її цими зміцненнями, нагородили вищою військовою відзнакою

фашистської Німеччини «Лицарським хрестом», а Гітлер, особисто вручивши цей хрест майорові, одночасно наказав перейменувати висоту Н. у «Бастіон Неприступний».

Що ж, «Неприступний» так «Неприступний».

Десятки таких бастіонів стояли перед нашими військами в день, коли ми приступили до прориву

оборонної смуги супротивника.

Рота товариша Копилова пішла впритул за розривами своїх снарядів. Снаряд розривався не більше

ніж в ста метрах попереду, але люди і не прагнули віддалитися від цього смертельного сусідства.

Відразу ж за розривом бійці перебігали в свіжу, ще гарячу вирву і, притискаючись до дна, чекали

нового розриву, аби знову кинутися вперед!

Тому, хто не ходив в атаку за вогняним валом бодай раз в житті і ніколи не чув розриву фугасу

поряд з собою (так, що ніби разом дзвонять у вухах дзвони всього світу, а колюча мерзла земля

засипає не лише каску і шинель, а й проникає навіть в складки нижньої сорочки, обдаючи тіло

знеможеною тугою і смертним холодом), тому, мабуть, важко уявити собі, що це таке: «впритул за

розривами».

В усякому разі, коли єфрейтор Луневич, вже пройшовши через це, у розмові зі мною пригадав

висоту Н., я побачив страх, що заметушився в його очах. Так, це був страх, не що інше. А Луневич

був вже старим солдатом і знав, що безглуздо прикидатися, ніби це відчуття не було тобі відомо

ніколи.

І гітлерівці не витримали такого вогню. Їх узяли в багнети на «Неприступному» в бліндажах: вони

розраховували, що спокійно перечекають там артилерійський шквал. Їх перехитрили: рота

Копилова увірвалася на висоту разом з снарядами!

Ніхто з гарнізону «Неприступного» не врятувався. Не допомогли ні сорок кулеметних гнізд, ні

батареї мінометів, ні мінні поля, ні електричний дріт – нічого не допомогло. Хоча у Копилова була

тільки рота. Одна рота. Однак вона йшла впритул за розривами.

Фашисти були не в змозі навіть уявити собі, що люди здатні на щось подібне.

От чому після того, як висота була відбита у них, вони три години, хвиля за хвилею,

контратакували. Але тепер вона стала дійсно неприступним бастіоном. Її обороняли ті, хто тільки

що завоював її! І, не зважаючи на те що їх, на чолі з Копиловим, залишилося всього двадцять п’ять

чоловік, цього виявилося достатньо.

Вранці німці відновили атаки. Вони кинули на висоту двадцять літаків, до семисот солдатів.

Висоту обробляли артилерія і міномети.

І все-таки підсумок виявився тим же. А з семисот гітлерівців лише більше половини повернулася з

атак на висоту живими.

...У зведеннях з фронтів читач насамперед шукає знайомі назви великих міст, великих залізничних

станцій. Чим більше таких назв, тим зведення здається йому радіснішим. «Обкладені Великі Луки?

Добре! А ще що? Захоплена висота, що має тактичне значення? Ну, це, ймовірно, менш важливо».


В СОЛДАТСЬКИХ ОКОПАХ І БЛІНДАЖАХ, зі спогадів М. Кулешова «Нічний виклик»

Нова редакція стала рідною. ...Поселили мене у великій хаті, в