КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Шульгин Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ШУЛЬГІН Василь Віталійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст, правник, політичний діяч.

З дворянської родини. Батько, Шульгін В., – історик, викладач Київського університету св.

Володимира.

Народився 1 (13) січня 1878 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 13 лютого 1976 р. в м. Володимирі СРСР (нині – адміністративний центр однойменної

області РФ). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив 2-гу Київську гімназію (1895), юридичний факультет Київського університету св.

Володимира (1900).

Був редактором газети «Киянин» (1913-1914), начальником земського передового

перев’язувально-годувального загону (1915-1917), керівником «Руського національного союзу»

(1917), редактором газети «Росія» (1918-1919), керівником Комісії з національних справ при

Верховному командувачеві Добровільної армії (1919-1921).

Добровольцем пішов на фронт (1914), зазнав поранення.

Депутат Державної Думи Російської імперії від Волинської губернії. Виступив проти скасування

смертних вироків (1908).

Був в числі тих, хто готував і редагував «Акт відмови Михайла Олександровича від престолу».

Ш. – один з лідерів монархічної групи націоналістів.

Провідний ідеолог «білого руху». Його газета «Киянин» мала антиукраїнський напрям.

Жовтневої революції не сприйняв, створивши в Києві секретну організацію під назвою «Абетка».

Сповідував боротьбу з більшовизмом, вірність союзникам і монархії. Брав участь у формуванні

Добровольчої армії. Після закінчення Громадянської війни – емігрував: спочатку до Болгарії,

Німеччини, Франції (1922-1931), а потім Югославії (1931-1944).

Поступово відійшов від політичної діяльності (1937).

Після входу радянських військ до країн Західної Європи, заарештований «за антирадянську

діяльність» і доставлений до Москви (1944). Засуджений до 25 років позбавлення волі.

Звільненого достроково з в’язниці Ш. відправили в заслання до м. Володимир (1956).

Наш земляк – автор книг «Донедавна» (1910), «В країні свобод» (1914), «Дні» (1925), «1920»

(1921), «Три столиці» (1927), «Що нам в них не подобається. Про антисемітизм в Росії» (1929),

«Пригоди князя Воронецького» (1934), «Листи російським емігрантам» (1961).

Його перу також належать розвідки «Дещо фантастичне», «Досвід Леніна», цикл оповідань

«Містика».

Що стосується особистого життя, то Ш. рано втратив батька, котрий помер у рік народження сина

(1878). Під час громадянської війни загинули брати і сини. Перша дружина, колив він її залишив,

звела рахунки з життям.

Нашого земляка реабілітувала Генеральна прокуратура РФ (2001).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – П. Столипін, П. Мілюков, М. Родзянко, О. Солженіцин,

І. Глазунов М. Касвінов, Л. Нікулін, С. Колосов, Д. Жуков, Д. Піхно, М. Алексєєв, О. Гучков, О.

Керенський, А. Денікін, В. Степанов, І. Романовський, Є. Климович, Д. Андрєєв, П. Долгоруков,

П. Врангель, І. Демидов та ін.

***

ВІДВЕРТА УКРАЇНОФОБІЯ,

з

життєвого кредо В. Шульгіна

Це (Україна – авт.) край російський, російський, російський! ...Я заявляю, що ми (малороси), як і

300 років тому, жителі цього краю, бажаємо мати з Москвою міцний і непорушний союз.


ПРЕПАРУЮТЬ ІСТОРІЮ, з книги В. Шульгіна «Ті, хто сповідує українство, і ми»

Ті, хто сповідує українство, треба віддати їм в цьому належне, не дуже цікавилися «Божественною

комедією», прерафаелітами, Джокондою, королевою Марго, Валуа і Бурбонами, Тюдорами,

Стюартами, Томасом Мором, Еразмом Роттердамським, Лютером, Кальвіном, тобто всім тим, чим

захоплювалася російська інтелігенція. Ті, хто сповідує українство, зосередили свою увагу на

своєму рідному краєві й історію своєї землі деякі з них добре знають, бо вивчають її з спеціальною

метою.

Вони вишукують в цій історії всі свідоцтва, котрі незаперечно доводять, що в нашому краю жив і

страждав російський народ. У всіх цих випадках вони перекреслюють слово «росіянин» і зверху

пишуть «українець». І це не лише у фігуральному сенсі, а й в буквальному. І зараз можна знайти,

напр., в Белграді, в публічній російській бібліотеці твір Костомарова, де рука невідомого

фальсифікатора, що сповідував українство, вносила» виправлення».

...Я виявив наступне. Надруковано: «Велике князівство російське». Закреслено «російське»,

зверху написано «українське». Надруковано: «з діловодством російською мовою». Закреслено

«російською», написано ...»українською».

У такому вигляді ті, хто сповідує українство, підносять препаровану історію козацького періоду

російському інтелігентові; і він, маючи про козаків вельми слабкі відомості, вірить.


РОЗДЯГАЙТЕ НАС, зі спогадів В. Шульгіна

Я не пам’ятаю, скільки годин це продовжувалося. Я абсолютно знеміг і перестав допомагати

Мілюкову. Інші теж вже абсолютно видихалися. Лише Мілюков сидів упертий і свіжий...

...Ми вважаємо за краще бути жебраками, проте жебраками в своїй країні. Якщо ви (соціалісти –

авт.) можете нам зберегти цю країну і врятувати її, роздягайте нас, ми за цим тужити не будемо.

..Не скажу, щоб вся Дума цілком бажала революції; це було б неправдою. Але навіть не бажаючи

цього, ми революцію творили. Нам від цієї революції не відректися, ми з нею зв’язалися, ми з нею

спаялися і несемо за це моральну відповідальність.

...Хтось згадав знамените столипінське «Не залякаєте». До чого тут воно? Так, в другій Державній

Думі лякали.

Хто і кого лякає тут? Чому весь час говорять про те, що треба рятувати революцію, коли ніякої

загрози не існує.

...Чому стверджують, що звідкись загрожує поки невидима контрреволюція? Треба дати собі в

цьому звіт. П’ять місяців тому кожного, хто наважився б що-небудь сказати проти революції,

розтерзали б на частини. Чому ж тепер настрій у всіх змінився? Причина тут – в помилках уряду.

...Я хочу, щоб вся влада (Тимчасового уряду – авт.) влада, серед якої, я не знаю, є чи ні особи, які

мало не підозрюють мене в контрреволюції, аби ця влада була дійсно сильною.


ПРИНЦИПІВ НЕ ЗРАДИМО, з статті В. Шульгіна в газеті «Киянин» від 10 березня 1918 р.

Оскільки ми німців не кликали, то ми не хочемо користуватися благами відносного спокою і

деякої політичної свободи, які німці нам принесли. Ми на це не маємо права...

Ми завжди були чесними супротивниками. І своїх принципів не зрадимо. Німцям, які прийшли в

наше місто, ми це говоримо відкрито і прямо. Ми – ваші вороги. Ми можемо бути вашими

військовополоненими, однак вашими друзями ми не будемо доти, доки йде війна.


ДЯКУЄМО КИЄВУ, з статті В. Шульгіна «Справа Бейліса»

Не зважаючи на те, що було зроблено можливе і неможливе, не зважаючи на те, що були пущені в

хід найлукавіші спокуси, – прості російські люди знайшли пряму дорогу.

Коли ми думаємо про це, нам стає і радісно, і гірко. Гірко тому, що ми ясно бачили, як ті, хто

стоїть на вершині і повинен подавати приклад цим темним низам, збилися з шляху і пішли кривою

дорогою, засліплені політичною пристрастю. Гірко бачити вождів народних в ролі спокусників і

розпусників.

Проте коли ми думаємо, що прості російські люди, не маючи можливості силою розуму і знання

розібратися в тій страшній гущавині, в яку їх завели, однією лише чистотою серця знайшли вірний

шлях з... дрімучого лісу, наповненого страшними примарами і привидами, – з радістю і гордістю

б’ється наше серце.

Низький уклін цим київським хохлам, чиї безвісні імена знову потонуть в океані народу! Їм –

бідним, темним людям – довелося своїми невмілими, але вірними добру і правді руками

виправляти злу справу тих, для кого суд лише знаряддя, для кого немає доброго і злого, а є тільки

вигода чи невигода політична.

Їм, цим сірим громадянам Київської землі, довелося перед лицем всього світу рятувати чистоту

російського суду і честь російського імені. Спасибі їм, спасибі землі, що їх вигодувала, спасибі

старому Києву, з висот якого світло знову заблищало на всій російській землі!


ОГОЛОСИТИ СВЯЩЕННУ ВІЙНУ, з листа В. Шульгіна М. Алексєєву

Добровольча армія повинна покінчити зі всякими коливаннями, залишити думку про Засновницькі

Збори і народоправство, яким з мислячих людей ніхто не вірить, і сконцентрувати всі сили на

одному завданні – вирвати російський імператорський будинок з фізичного володіння німців і

поставити його в таке становище, щоб, спираючись на наступаючу Японію, від імені государя,

який вступив на престол, оголосити священну війну проти німців...


З ВОВКАМИ ЖИТИ, з книги В. Шульгіна «Листи російським емігрантам»

Те, що роблять комуністи в даний час, тобто в другій половині XX століття, не тільки корисно, але

і абсолютно необхідно для 220-мільйонного народу, який вони за собою ведуть. Мало того, воно

рятівне для всього людства, вони відстоюють мир у всьому світі.


НЕ ХОЧУ ЛУКАВИТИ, з книги В. Шульгіна «Досвід Леніна»

Я не можу лукавити і стверджувати, що я вітаю «Досвід Леніна». Якби від мене залежало, я

вважав би за краще, аби цей експеримент було поставлено де завгодно, але тільки не на моїй

батьківщині.


МОНАРХІЗМ СТАВ РЕЛІГІЄЮ, зі спогадів А. Денікіна

Для Шульгіна і його однодумців монархізм був не формою державного устрою, а релігією. У

пориві захоплення ідеєю вони приймали свою віру за знання, свої бажання – за реальні факти, свої

настрої – за народні.


ПРОТИ СОЦІАЛІЗМУ, з статті М. Гопостенова «Шульгін Василь Віталійович»

У Києві під його (Шульгіна В. – авт.) головуванням відбувся з’їзд російських виборців губернії; у

прийнятому наказі йшлося про те, що мир може бути укладений лише у цілковитій згоді з

союзниками, що одним з найголовніших завдань Засновницьких Зборів повинні стати створення

твердої державної влади і припинення дослідів проведення в життя соціалістичної програми.

НЕ ВИКОЛІТЬ ЛЮДЯМ ОЧІ, з роману В. Пікуля «Нечиста сила»

Приміщення квиткових кас Варшавського вокзалу стало першою аудиторією, де російський народ

почув про зречення імператора. Війська стояли в каре «спокоєм», а не заповнений ними простір

забив натовп. Зсередини каре Шульгін вигукував:

– ...Він, відрікаючись, подав всім нам приклад... багаті і бідні, єднайтеся... рятувати Русь... про неї

думати... війна... розчавить нас... один шлях – разом... об’єднаємося... навколо нового царя... царя

Михайла... і Наталії... Урра-а!

Його вихопили з натовпу, потягнули до телефону.

– Мілюков! Мілюков вас... терміново.

У трубці перекочувався професорський басок:

– Все змінилося. Не оголошуйте зречення.

– А я вже. Я тут – всім, всім, всім.

– Кому, хай йому біс?

– На вокзалі. Війська... народ. Я їм – про Михайла!

– Ляпнули як в калюжу, – відповідав Мілюков. – Поки ви їздили до Пскова, тут закипіла буря.

Попередьте Гучкова, щоб не базікав дурощів. І з вокзалу терміново їдьте на Мільйонну, будинок

номер дванадцять. Квартира князя Путятіна...

День був сонячний. Магазини зачинені. Трамваї не працювали. Ніхто не пересувався панелями,

натовпи валили посередині вулиць. Половина людей була озброєна. Багатотисячний гарнізон

розчинився в натовпі, який святкував свободу. Два «архангели» з охорони Гучкова і Шульгіна

лежали животами на крилах автомобіля. Висунуті вперед багнети пронизували повітря –

заповзято.

– Не виколіть очі людям, – кричав Шульгін з кабіни...