ПОРАЙ-КОШИЦЬ Ніна Павлівна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-американський.
Оперна співачка (сопрано), педагог, перекладач. Псевдонім – Ніна Кошиць.
З інтелігентської родини. Батько, Порай-Кошиць П., – оперний співак; брат, Порай-Кошиць О., –
диригент; сестра, Порай-Кошиць М., – співачка; донька, М. Кошиць, – співачка, учасниця
відомого фільму «Великий Карузо».
Народилася 17 (30) січня 1892 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Померла 14 травня 1965 р. в м. Санта-Анні (штат Каліфорнія, США).
Закінчила Московську консерваторію (1913).
Співала в московському приватному Оперному театрі Зиміна (1913-1917), петроградському
Маріїнському театрі (1917-1918),
Виступала на сценах Києва, Харкова, Парижа, Москви, Казані, Тифлісу, Баку, Петербурга,
Детройта, Чикаго, Буенос-Айреса, Бостона, Філадельфії, Бельгії, Голландії.
Як співачка дебютувала партією Тетяни в «Євгеній Онєгін» П. Чайковського в московському
Оперному театрі Зиміна (1913).
Потім настала черга партій Лізи («Пікова пані» П. Чайковського), Ярославни («Князь Ігор» О.
Бородіна), Дездемони («Отелло» Дж. Верді), Фати-Моргани і Ренати («Любов до трьох
помаранчів» і «Вогненний янгол» С. Прокоф’єва), Рахілі («Жидівка» Ф. Галеві), Недди («Блазні»
Р. Леонкавалло), Марини Мнішек («Борис Годунов» М. Мусоргського), Мімі («Богема» Дж.
Пуччіні).
Перша виконавиця партій Анюти в опері «Мірошник-чаклун, обманщик і сват», Маші –
«Капітанова донька», Руфі – «Руфь», Фати-Моргани – «Любов до трьох помаранчів».
Репертуар П.-К. також включав романси М. Глинки, С. Прокоф’єва, І. Стравінського, О.
Даргомижського, О. Бородіна, М. Балакірєва, М. Мусоргського, П. Чайковського, М. Римського-
Корсакова, О. Гречанінова, С. Рахманінова, М. Метнера, М. М’ясковського, низку творів менш
відомих авторів, зарубіжну вокальну лірику XVIII ст.
Наша землячка – автор музики до низки романсів на слова І. Буніна, С. Надсона та інших
російських поетів.
На замовлення музичних видавництв перекладала англійською романси російських композиторів.
П.-К. знялася у художньому фільмі «Алжир» (1938).
Композитор С. Рахманінов присвятив нашій землячці шість віршів opаторії 38, а С. Прокоф’єв і М.
Метнер – по одному з своїх романсів.
Не сприйнявши більшовицького режиму, емігрувала спочатку до Парижу (1921-1941), а потім – до
США (1941).
Серед друзів та близьких знайомих П.-К. – М. Щербакова, С. Зимін, І. Сац, С. Рахманінов, С.
Танєєв, Г. Бакланов, В. Дамаєв, О. Габрилович, У. Мазетті, К. Ігумнов, М. Метнер, Б. Асаф’єв, О.
Зілоті, Л. Стоковський, І. Дигас, С. Юдін, Ф. Литвин, Ш. Буає, С. Кусевицький та ін.
***
О, РАХМАНІНОВ,
з творчого кредо Н. Порай-Кошиць
Нічого і нікого не співаю з таким захопленням, як Рахманінова.
ЗАГАЛЬНА УЛЮБЛЕНКА, з книги М. Жарова «Життя, театр, кіно»
Ми всі були в неї закохані. Змінювалися знаменитості на сцені, з’являлися нові захоплення, але
Кошиць за всіх обставин залишалася нашою загальною улюбленкою, поки вона сама не закохалася
в Рахманінова.
ШАЛЯПІН В СПІДНИЦІ, з «Книги спогадів» П. Маркова
Вона мала лірико-драматичне сопрано абсолютно незвичайно хвилюючого гарячого тембру.
Її називали Шаляпіним в спідниці.
ВИНЯТКОВЕ ВІДЧУТТЯ КОМПОЗИТОРСЬКОЇ ДУМКИ, зі спогадів О. Хессіна
Бувають особливо яскраві художні враження в житті кожної людини, і до них я відношу концерт, в
якому співала Н. Кошиць і акомпанував С. Рахманінов.
У її виконанні були розлиті виняткові теплота і задушевність, а в голосі було стільки привабливої
краси, стільки ніжності в тембрі. Я рідко зустрічав виконавців з таким безпосереднім відчуттям
композиторської думки.
У цьому відношенні виконавська творчість Кошиць – до певної міри споріднена Федорові
Івановичу Шаляпіну. Я б сказав, що вони артисти однієї категорії.
ЗАВЖДИ ХВИЛЮВАЛАСЯ, зі спогадів М. Елланської
Вона завжди хвилювалася. На роялі стояла карафа з водою – вона часто пила (від хвилювання,
звичайно). Сергій Васильович заспокоював її, тихенько кажучи: «Ну, не треба хвилюватися,
заспокойтеся, не треба хвилюватися, все буде добре».
Я сиділа близько і чула кожне слово.
БЛИСКУЧА СПІВАЧКА, з рецензії Ю. Енгеля в газеті «Російські відомості» від 25 жовтня 1916
р.
Кошиць – талановита, блискуча співачка з голосом, з темпераментом, з широким розмахом.
ЩИРІСТЬ І БЕЗПОСЕРЕДНІСТЬ, з розвідки Н. Аїпової «Діячі музичної культури міста Єльця і
його околиць другої половини XIX – XX ст.»
В кінці XIX – на початку XX століття одним з важливих культурних «вогнищ» Єльця був будинок
Годицької-Свірко Софі Миколаївни. У її власному кам’яному особняку часто влаштовувалися
музичні вечори. Публіка, на ці своєрідні засідання Дворянського клубу, збиралася вишукана.
Саме тут в 1912 році гостювала відома російська співачка Ніна Павлівна Кошиць, яка була
родичкою Софії Миколаївни.
...У розпал вечора всі стали прохати Ніну Павлівну щось заспівати. Вона погодилася... і в залі
залунало:
Мне все равно страдать иль наслаждаться,
К страданьям я привыкла уж давно.
Готова плакать и смеяться
Мне все равно!
Мне все равно, враги ли мне найдутся,
Я к клеветам привыкла уж давно.
Пускай бранят, пускай смеются,
Мне все равно!
Мне все равно, сердечная ль награда,
Любовь забыта мной давно,
Меня не любят? И не надо!
Мне все равно!
Спів чіпав простотою, щирістю і безпосередністю.
ЗБЕРЕГЛИСЯ УНІКАЛЬНІ ПЛАТІВКИ, з «Енциклопедії Російської еміграції» В. Шелохаєва
Кращим документом, що зберіг певним чином мистецтво К., є її записи.
Найранніші з них зроблені в Києві на рубежі 1913-1914 рр. компанією «Екстрафон» і випущені в
престижній серії платівок під маркою «Артистотіпія».
На початку 1914 р. в Москві її голос записала німецька фірма «Beka» – це найрідкісніші платівки, до 1-ої світової війни їх встигло вийти в світ небагато.
У 1922 і 1923 рр. в США співачка записувалася на фірмі «Branswick». У 1928-1929 р. були
виконані кращі, за сумою технічних і художніх достоїнств, записи.
У Кемпдені (США) декілька платівок записала компанія «Victor». З дублікатів матриць в Європі ці
диски випускала знаменита компанія «Gramophone» (марка «His Masters Voice»).
У 1939 р. в Нью-Йорку невелике підприємство «Schirmer» записало альбом К., який включив 14
романсів Рахманінова, романси Чайковського і Аренського і дві п’єси («Кохання» Д. Садеро і «Очі
чорні»), в яких співачка акомпанує собі на роялі. У цих записах вже відчуваються втрати в голосі, проте майстерність і натхненність виконання захоплюють.
У США в 60-70-х роках випустили дві «довгограючі» платівки співачки. На одній представлені
вибрані записи 1922-1929 рр. (на жаль, реконструкція звучання виконана недбало), на іншій – всі
записи 1939 року.
На батьківщині записи співачки, на жаль, відомі лише незначному колу музикантів і збирачів
вокальних раритетів в грамзаписі.
ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ, з статті «Останнє кохання Сергія Рахманінова» в журналі «Журналіст» №9
за 2003 р.
Наступила жахлива депресія, яка загострилася внаслідок смерті його дорогого старшого друга
Сергія Івановича Танєєва. Майже півтора роки Рахманінов не сідав за рояль. Улітку 1916 р. він
пише Олександру Гольденвейзеру: «У мене жахливий настрій. Туга. Туга! Дійшов до тієї точки,
коли ні з роботою, ні з собою упоратися вже не міг».
І раптом через декілька тижнів після цих гірких, болісних визнань – вибух творчої активності, та
ще на якому мажорі! З 12 вересня 1916 року всього лише за два з половиною тижні Сергій
Васильович створює цикл чарівних романсів з абсолютно новим музичним змістом. Тепер, в
дощові вересневі дні в душі Рахманінова розцвів радісний травень. Депресії як не бувало! Яка ж
небесна сила наслала на композитора цю очищаючу, весняну, сонячну грозу?!
А трапилося ось що: у другій половині червня 1916 року Сергію Васильовичеві в номер в готелі
«Росія» в Кисловодську посильний доставив розкішний букет троянд з приколеною до нього
запискою від молодої співачки Ніни Кошиць. І в музичній душі Рахманінова миттєво задзвенів
колись чутий ним голос – сопрано дивно глибокого і свіжого тембру, яке з легкістю і невимовною
красою звучало в щонайширшому діапазоні. У пам’яті миттєво постали у всій розкоші два сольні
концерти чарівної, веселої, пустотливої співачки, на одному з яких вона співала його,
Рахманінова, романси – під його ж акомпанемент! І для нього «воскресли знов і життя, і сльози, і...
любов»?!
Сергій Рахманінов пекуче відчув, що його «руки тягнуться до пера (композиторського), перо – до
паперу!» Він зрозумів: аби дати вихід думкам і творчим помислам, потрібно негайно їхати туди, де завжди легко і швидко пишеться, – в Іванівку!
І вже першого вересня з Іванівки летить черговий лист до Ніни Кошиць: «Ша-но-в-на Ніна Пав-
лів-но! Або, мила Ніночко. Ніночка!» І далі в листі – розгорнений план циклу концертів з Ніною
Кошиць, і в них вона (під його акомпанемент!) співатиме спеціально для неї відібрані Сергієм
Васильовичем романси, а головне – ті шість романсів, які він, – для неї! – вже творить в пориві
пристрасного натхнення два з половиною тижні. І весь цей цикл, всі шість романсів Рахманінов
присвятив – ну, звичайно ж, Ніночці Кошиць, Ніноньці!
Шість романсів, присвячених Ніні Кошиць, лебедина пісня, виконав Рахманінов з нею, з
Ніночкою, в Росії. Шість найостанніших в житті. І в цій «лебединій пісні» Сергій Васильович
розпрощався і з своїм останнім коханням (так вийшло). І на спомин залишив Ніночці Кошиць
зошит з ескізами своїх вокальних перлин.
...Варто дякувати Долі за те, що вона подарувала талановитій співачці Ніні Кошиць і геніальному
композиторові і піаністові Сергію Рахманінову світлі, наповнені радістю творчості години і дні, коли Рахманінов зумів створити і заспівати (!) свою фінальну красиву пісню-романс. Адже не
з’явися його Ніна, Ніночка – не було б цього дива.
Нагадаю: після запаморочливого концертного турне з Ніною Кошиць, за 26 років життя (з 1917 по
1943 рік) він не створив жодного романсу.
