МОЇСЄЄВ Ігор Олександрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Хореограф.
З родини правника. Батько, Моїсєєв О., – адвокат.
Народився 8 (21) січня 1906 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 2 листопада 2007 р. в м. Москві РФ. Похований на Новодівочому цвинтарі.
Закінчив одну з московських приватних студій і хореографічний технікум (1924).
Працював солістом, балетмейстером Державного академічного Великого театру (1924-1937),
керівником Державного академічного ансамблю народного танцю (1937-2007).
Народний актор СРСР.
Перший лауреат московської урядової премії «Легенда століття».
Лауреат американської премії «Оскар» у галузі танцю.
Герой Соціалістичної Праці.
Кавалер радянських орденів: трьох – Леніна, двох – Трудового Червоного Прапора.
Брав участь в постановках спектаклів «Футболіст», «Червоний мак», «Три товстуни», «Саламбо» в
Державному академічному Великому театрі; «Ніч на Лисій горі», «Танці народів СРСР», «Танці
слов`янських народів», «Партизани», «Мир і дружба», «Половецькі танці», Картинки минулого»,
«Країнами світу», «Віва, Куба!», «Підмосковна лірика», «Старовинна міська кадриль»,
«Арагонська хота», «Дорога до танцю», «Сюїта грецьких танці» в Державному академічному
ансамблі народного танцю.
Всього М. поставив на сцені понад 300 танців народів світу.
Наш земляк також відомий як постановник фізкультурних парадів на московській Червоній площі.
Про М. знято документальний фільм «Той, що створив танок» (2006).
Україна удостоїла земляка ордена «За заслуги» III ступеня (1999) і ордена князя Ярослава
Мудрого (2006).
Напередодні 100-річчя М. відбувся концерт Державного академічного ансамблю народного танцю
в Національній опері України (2005).
Серед друзів та близьких знайомих М. – К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, Ф. Шаляпін,
В. Масолова, О. Таїров, А. Луначарський та ін.
***
ОЧІКУЙТЕ НА ДИВО,
з життєвого кредо І. Моїсєєва
Буде лише світло. Свято. Диво.
НАЙКРАЩИЙ ВЧИТЕЛЬ – НАШІ ПОМИЛКИ, зі спогадів І. Моїсєєва
Французькою я заговорив раніше, ніж російською. Дворічного мене привезли до Парижа, в три
роки мене віддали до пансіону. Це була найсумніша частина моєї біографії, тому що в пансіон
приймали з 5 років, і я був єдиний хлопчик на два роки молодший за всіх.
...Він (батько – авт.) належав до збіднілого дворянського роду, а юридичний терен, можна сказати,
дістався йому у спадок від дідуся, який був мировим суддею. Прекрасно володіючи французькою,
батько часто бував в Парижі, де відчував себе в своїй стихії. Там він зустрів і свою майбутню
дружину, мою матір. Вона, напівфранцузка, напіврумунка, за професією модистка. Незабаром
після знайомства мої батьки виїхали до Росії: у батька була адвокатська практика в Києві.
Мати, я вважаю, була талановитішою за батька. У ній вирував творчий початок. Вона була всього
лише модисткою, але до всього доходила сама. Могла пошити будь-яку річ, чоловічу чи жіночу,
могла зробити будь-який капелюшок, придумати будь-який костюм. Творчий початок у неї
виявлявся тільки в цих формах, проте я відчуваю, що мій творчий початок йде від неї.
...Я завжди дуже любив народний танець, і дуже рано його пізнав, ще коли бував у моїх тіток,
сільських вчительок. Я прожив понад півроку в Диканьці, бачив знамениті Диканські ярмарки, на
які з’їжджалася вся Росія. Народ привозив своє уміння, і не тільки в сфері того, що створювалося
матеріально: приїжджали з своєю музикою, з своїми звеселяннями, і на ярмарку ми могли бачити
не лише українські танці. І татари танцювали, і кавказці танцювали. Настільки це впливало на мою
дитячу свідомість, що я донині це стоїть перед очима.
...Я вважаю, що найкращий вчитель – наші помилки. Я нічого не кінчав... За спецосвітою я
закінчив тільки школу Великого театру. Все інше зумів узяти з власного творчого досвіду,
витягуючи свої перші кроки з своїх перших помилок, про які ніхто не знає, але про них знаю я.
Тому, якщо я зараз професор, то треба сказати «професор-самоучка», сам себе створював.
...Класика – штучна дисципліна, котра виникла в період романтизму, коли був певний світогляд,
зокрема – погляд на жінку. Пуанти – геніальне відкриття, ключ до розкриття ліричного світу
людини, його фантазій. Коли людина стає на пуанти, то вона переходить в світ відчуттів, в світ
марень. А потім все злилося: намагаються народні танці танцювати на пальцях – іспанські на
пальцях, угорські на пальцях, мазурку на пальцях, тарантелу на пальцях. Все знову ж таки почало
фарбуватися однією фарбою.
Я завжди сприймав поняття танцю значно ширше, ніж поняття «Класичний танець»...
ІНШІ ПРО ТАКЕ І ДУМАТИ НЕ НАСМІЛЮВАЛИСЯ, зі спогадів П. Вайля
Усе моє дитинство пройшло під знаком Ігоря Моїсєєва, про що він не здогадується. Мій дядько,
двоюрідний брат батька, Георгій Наумович Усискін, був піаністом і концертмейстером
моїсєєвського оркестру. Від нього ми в похмурі роки одержували листівки з Нью-Йорка і
авторучки з Іспанії. Проте не з корисливого інтересу я пильно стежив за пересуваннями
моїсєєвців. Вони були однією з дуже небагатьох візитівок країни, якою (візитівкою) можна було
гордитися.
Ігор Моїсєєв раніше інших робив те, чим не те що ніхто не займався, а й навіть думати про таке не
насмілювався. Він вставив Росію в світовий контекст, у нього «Камаринська» поміщалася між
«Хабанерою» і танком аргентинських гаучо. Багатоколірність і різноголосся світу було яскравим і
наочним, і Росія була органічною його частиною. Не центром, тим паче, що в цьому пейзажі
центру й бути не може: тут кожна деталь рівноправна і однаково важлива.
СТВОРИВ НОВИЙ ЖАНР, з замітки Н. Ільїної
Розпочавши з нуля, Моїсєєв шляхом проб та помилок створив новий жанр – сценічний народний
танець – і вибудував власну унікальну систему. Його обожнювали диктатори й королі, його
наслідували в Європі й Америці.
Завдяки йому Радянський Союз по закінченні Другої світової війни шанували переможені німці й
союзники-антикомуністи. Вони повірили, що, окрім політики, на батьківщині Рахманінова й
Пушкіна ще залишилося справжнє мистецтво й справжні майстри.
Європейці казали: «Люди, які так чудово танцюють, не можуть тримати «сокиру війни» за
спиною».
«ХТОСЬ МЕНЕ ПЕРЕСТАВЛЯВ», з передачі «Моїсєєв Ігор. Круглий ювілей» на телеканалі
«Культура»
До балету Ігор Моїсєєв потрапив значною мірою випадково. 14-річного хлопця в студію привів
батько, розсудивши, що йому завжди стануть в нагоді постава, манера триматися, витонченість
поведінки – якості, які дає танець.
Так що кар’єра І. Моїсєєва могла скластися зовсім інакше: «До хореографії я тримав іспит в
кінематограф. Був прийнятий, був у списку. Але в цей же час мене привели в студію до Віри
Іллівни Масолової, колишньої артистки Великого театру і це перетягнуло. ...Ніяких власних
намірів у мене не було, тому що до цього я ніколи не бачив балету. Я побачив балет після того, як
потрапив до школи Великого театру вже у вигляді учасника... Таке враження, що хтось мене
переставляв на ті місця, на які було потрібно.
Філософського у мене мало, проте образне мислення дуже сильно розвинене. І я міг би бути, як я
сам відчуваю, я міг би бути не композитором, а міг би бути художником, міг би бути режисером,
скульптором, архітектором. Я відчуваю, що якби почав не з цього, а з того, то там би повинно
було б вийти».
...Ігор Олександрович визнає – йому повезло в житті. Повезло займатися улюбленою справою.
Йому вдалося спробувати себе і в театрі, і в якості режисера парадів. Він пам’ятає Першу світову,
революцію, Велику Вітчизняну. Опера «Прикордонники» і балет «Футболісти», рок-н-рол і
класичні балети. Все це – історія Ігоря Олександровича Моїсєєва, і нехай ця історія не
закінчується.
УНІКАЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ, з нарису Ю. Косенко «Моїсєєв Ігор Олександрович»
Ігор Моїсєєв – унікальна особистість у світовій хореографічній культурі. Це єдиний у світі
хореограф, який у 100 років продовжував активну творчу діяльність і успішно керував мобільною
трупою, визнаною світовою балетною критикою і фахівцями недосяжною за рівнем і розмаїтістю
хореографічного репертуару і професійним рівнем майстерності артистів.
ЛЮДИНА-БРЕНД, з кореспонденції В. Гіржова «Дві столиці в житті Ігоря Моїсєєва»
У долі видатного балетмейстера ХХ – початку ХХI століття Ігоря Моїсєєва було дві столиці,
однаково близьких йому і рівних за значенням: Київ – де він народився й провів дитинство, і
Москва – в якій прожив усе свідоме життя.
Два місяці не дожив великий хореограф до 102-річного рубежу. А між цими датами – велике,
часом нелегке, але наповнене творчим натхненням і творенням життя. Зі смертю геніального
митця пішла в історію ціла епоха в мистецтві. Він зумів підняти народну творчість до рівня
академічного, зробив його рівним високому класичному мистецтву.
Ігор Моїсєєв – творець і символ унікального, єдиного у своєму роді танцювального колективу,
яким керував беззмінно 70 (!) років і якому аплодував увесь світ. Державний академічний
ансамбль народного танцю, відомий на Заході як Ballet Moiseyev (Балет Моїсєєва), завжди був
візитною карткою – спочатку СРСР, а потім і Росії. Це ім’я, виражаючись модною нині
маркетинговою термінологією, – справжній бренд у сфері світової культури.
Дивно, але часом він відчував душу танцю, його малюнок краще, ніж люди в тій країні, де цей
танець народився.
Немало в репертуарі ансамблю й українських танців, сюїт, хореографічних композицій.
Гоголівські образи, підглянуті ще в дитинстві в Диканьці, лягли в основу сюїти «Народні сцени».
У репертуарі колективу немало одноактних балетів.
Моїсєєв також створив школу-студію, яка щорічно поповнює ансамбль свіжими творчими силами.
Будь-який театр, де здійснюються балетні, танцювальні постановки мріє про те, щоб отримати в
трупу випускників знаменитої студії.
Усі, хто знав Ігоря Олександровича, працював із ним – відзначають його незвичайну енергію,
працьовитість. Практично до останніх днів, будучи хворим, він брав посильну участь у роботі
своїх підопічних: затверджував репертуар і гастрольні графіки, відвідував репетиції.
Ансамбль Моїсєєва – це своєрідний театр академічного танцю. На його концертах – завжди
аншлаг.
