набула популярності і здобула визнання читачів. Особливий розквіт газети припадає на 60-80-і
роки XIX ст.
...Але найбільшої популярності газета досягла у 1866-1891 роках, коли її очолював редактор О. Б.
Братчиков. Протягом чверті століття «Волинські губернські відомості» стали своєрідною
трибуною місцевих краєзнавців. ...Значення «Волинських губернських відомостей» у розвитку
краєзнавства було гідно оцінено ще наприкінці XIX ст. До 50-річного ювілею газети бібліограф А.
І. Лященко склав краєзнавчий покажчик, що побачив світ у 1893 р. на сторінках петербурзького
часопису «Жива старовина».
...Разом з тим, Аркадій Іоакимович не забував й «малу батьківщину» – Житомир. Поряд із
складанням бібліографічного покажчика до «Волинських губернських відомостей» він брав
активну участь у громадському житті губернії. А. Лященко був у числі 17 членів ініціативної
групи, яка у 1897 р. підписала остаточну редакцію статуту Товариства дослідників Волині. Як
відомо, ця громадська інституція зробила вагомий внесок у наукове дослідження краю
А. І. Лященко разом з іншими відомими вченими на чолі з академіком Російської і Української АН
В. М. Перетцем 25 грудня 1921 р. був серед засновників у Петрограді Товариства прихильників (з
1923 р. – дослідників) української історії, письменства та мови як культурно-просвітницької і
науково-дослідної громадської установи. Вона об’єднувала фахівців та аматорів-дослідників
історії, літератури, мови, фольклору, етнології та мистецтва українського народу і ставила собі за
мету вивчення відповідних проблем, залучення до українознавчих студій науковців міста,
пропаганду досягнень україністики серед широких кіл громадськості. Товариство, як й інші
громадські об’єднання вчених 20-х років, тісно взаємодіяло з державними установами і з самого
початку свого існування стало одним з підрозділів системи науково-дослідних установ. У 1923 р.
воно юридичне ввійшло до складу ВУАН на правах спеціальної наукової комісії для виконання
наукових доручень у Петрограді.
А. І. Лященко, хоч і прожив більшу частину свого життя в Санкт-Петербурзі – Петрограді –
Ленінграді, через батьків-українців змалку був обізнаний з історією і культурою українського
народу. На початок 20-х років учений мав поважний досвід науково-організаційної роботи в
державних та громадських установах і, виконуючи з дня заснування товариства й до своєї смерті
обов’язки заступника голови, був, без перебільшення, душею об’єднання петербурзьких
українознавців. Він не тільки на словах уболівав за долю товариства, але й добре розуміючи його
місце і роль у науковому та громадсько-політичному житті Росії і України, очолив всю практично-
організаційну, напрочуд невдячну і копітку, роботу по забезпеченню дослідницької діяльності
товариства.
...Наукові інтереси А. І. Лященка були різноманітні. Він студіював історію Волині, творчість
Кобзаря, давньоукраїнську мову, взаємовпливи давньоруських літописів зі скандинавськими
сагами, київську та галицькі традиції літописання тощо. Показово, що вченого було запрошено на
Український науковий з’їзд у Празі в 1926 р.
СПИРАЄТЬСЯ НА ЛІТОПИСИ, з статті Р. Дмитрієвої в «Енциклопедії «Слова о полку
Ігоревім»
У дослідженні «Билина про Дюка Степановича» у пошуках елементів історичної і побутової
правди, відбитих в билині, А. Лященко виявив відповідності деяким її мотивам в тексті Київського
літопису. За билиною, кінь Дюка, угорського князя, став переможцем російських багатирів. ...Є
згадка про достоїнства угорських коней. Вислів Святослава: «Хочу жити в Переяславци на Дунаи,
яко... ту вся благая сходятся: от Грек злато, паволоки... из Угор сребро и комони, из Руси же скора
и воск, мед и челядь». З цим висловлюванням перекликається текст: «Съ тоя же Каялы
Святоплъкъ повелЂя отца своего междю угорьскими иноходьцы ко святЂй Софіи къ Кіеву».
Далі Лященко міркує про те, з яким з київських князів Дюк міг зустрітися в Києві. На його думку,
ім’я Володимира потрапило до билини пізніше, коли склалася «циклізація образу Володимира».
Вважаючи, що Дюк Степанович билини відображає угорського Стефана, Лященко припустив, що
Ізяслав Мстиславич, приймаючий угрів в Києві в 1151 р., міг послужити прообразом епічного
князя.
На користь цього Лященко навів аргументи, ґрунтуючись на характеристиці останнього за
літописними даними. Він представлений хоробрим, наполегливим і
