Лященко Аркадий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ЛЯЩЕНКО Аркадій Іоакимович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Бібліограф, бібліофіл, літературознавець, історіограф, педагог.

З дворянської родини. Батько, Лященко І., – офіцер.

Народився 26 січня (7 лютого) 1871 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 12 вересня 1931 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Житомирську першу класичну гімназію (1888), історико-філологічний факультет

Петербурзького університету (1892).

Працював учителем (1892-1893), редактором низки видань Товариства любителів стародавньої

писемності (1893-1897), журналу «Літературний вісник» (1901-1904), президентом Російського

бібліологічного товариства (1903-1904), інспектором петербурзького Петровського комерційного

училища (1905-1916), старшим бібліотекарем (1921-1922), завідуючим слов’янським відділенням

(1921-1931) бібліотеки академії наук СРСР.

Член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925).

Член-кореспондент академії наук СРСР (1928).

Член Російського бібліологічного товариства.

Член Товариства любителів стародавньої писемності.

Член Російського географічного товариства.

Лауреат срібної медалі Російського Імператорського географічного товариства (1893).

Друкувався в газеті «Волинь», журналах «Російська старовина», «Літературний вісник», «Київська

старовина», «Жива старовина».

Як літератор дебютував заміткою в журналі «Київська старовина» (1888).

Потім настала черга наступних доробків: «Повторний курс російської історії» (1888), «Покажчик

до «Волинських губернських відомостей» за 50 років (1838-1887)» (1893), «Замітки з вивчення

сучасної народної поезії» (1894), «Байка І. Крилова: «Водолази» (1895), «Покажчик до «Літописів

російської літератури і старовини» М. С. Тихонравова (1859-1863)», «Про моління Данила

Заточника» (обидва – 1896), «Нотатки про твори Феодосія, письменника XII століття» (1900), «До

історії російського роману. Романи Ф. Еміна» (1901), «Ревізор» Гоголя і комедія Квітки

«Приїжджий з столиці» (1902).

Головною працею вважається підготовка і видання творів О. В. Кольцова в «Академічній

бібліотеці російських письменників» з точно і повно відтвореним текстом і рясними коментарями

(1911).

Л. також брав найактивнішу участь у складанні бібліографічного посібника до книги С. Венгерова

«Російська поезія», готував статті до «Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона».

В дарунок Львівському національному музею наш земляк надіслав низку церковних книг (1927).

Бібліотеку «Personalia», яка складала предмет його невпинних турбот впродовж багатьох років, Л.

передав до бібліотеки Академії наук СРСР (1927).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – М. Грушевський, В. Перетц, Е. Вольтер, В. Ламбін, Б.

Модзалевський, Т. Крюкова, В. Боцяновський, О. Веселовський, К. Грот, П. Ділакторський, В.

Каллаш та ін.


***

ВІДКРИВАТИ НЕВІДОМЕ

, з професійного кредо А. Лященка

Бібліограф – той же географ: він відкриває невідоме.

Є МАСА ПРИКРОСТЕЙ, з книги Ю. Шаповала «Занурення у темряву: Михайло Грушевський у

1919-1934 рр.»

У листі до А. Лященка у квітні 1925 року Грушевський писав, що видавничі умови просто

обурливі, ДВУ вимагає повертати у друкарню всі верстки через 22 години і «взагалі видавати

приходиться з страшенними труднощями; я все з хахлацької впертості витягаю!» З часом

труднощі не зменшувались, а зростали. У лютому 1927 року у листі до того самого Лященка

Грушевський констатує: «Так трудно тепер що-небудь видавати. За сі 3 роки я зовсім знеохотився

до сеї справи, є маса прикростей, даремних зусиль і незвичайно малі результати».


НЕ ЗАБУВАВ «МАЛУ БАТЬКІВЩИНУ», з розвідки М. Костриці «Бібліографічний покажчик

А. І. Лященка «Волинські губернські відомості» як краєзнавче джерело»

Свій відлік періодична преса Волині веде з 1838 року, коли за розпорядженням царського уряду в

усіх губернських містах було засновано офіційний друкований орган – «Губернські відомості».

Цього ж року з’явилась перша газета на Волині і в Житомирі – газета «Волинські губернські

відомості». Складалась вона з двох відділів – офіційного та неофіційного. У першому друкувалися

різні адміністративні та урядові укази, розпорядження, оголошення, в другому містилися

краєзнавчі матеріали з історії, археології, етнографії. Саме завдяки неофіційній частині газета

набула популярності і здобула визнання читачів. Особливий розквіт газети припадає на 60-80-і

роки XIX ст.

...Але найбільшої популярності газета досягла у 1866-1891 роках, коли її очолював редактор О. Б.

Братчиков. Протягом чверті століття «Волинські губернські відомості» стали своєрідною

трибуною місцевих краєзнавців. ...Значення «Волинських губернських відомостей» у розвитку

краєзнавства було гідно оцінено ще наприкінці XIX ст. До 50-річного ювілею газети бібліограф А.

І. Лященко склав краєзнавчий покажчик, що побачив світ у 1893 р. на сторінках петербурзького

часопису «Жива старовина».

...Разом з тим, Аркадій Іоакимович не забував й «малу батьківщину» – Житомир. Поряд із

складанням бібліографічного покажчика до «Волинських губернських відомостей» він брав

активну участь у громадському житті губернії. А. Лященко був у числі 17 членів ініціативної

групи, яка у 1897 р. підписала остаточну редакцію статуту Товариства дослідників Волині. Як

відомо, ця громадська інституція зробила вагомий внесок у наукове дослідження краю

А. І. Лященко разом з іншими відомими вченими на чолі з академіком Російської і Української АН

В. М. Перетцем 25 грудня 1921 р. був серед засновників у Петрограді Товариства прихильників (з

1923 р. – дослідників) української історії, письменства та мови як культурно-просвітницької і

науково-дослідної громадської установи. Вона об’єднувала фахівців та аматорів-дослідників

історії, літератури, мови, фольклору, етнології та мистецтва українського народу і ставила собі за

мету вивчення відповідних проблем, залучення до українознавчих студій науковців міста,

пропаганду досягнень україністики серед широких кіл громадськості. Товариство, як й інші

громадські об’єднання вчених 20-х років, тісно взаємодіяло з державними установами і з самого

початку свого існування стало одним з підрозділів системи науково-дослідних установ. У 1923 р.

воно юридичне ввійшло до складу ВУАН на правах спеціальної наукової комісії для виконання

наукових доручень у Петрограді.

А. І. Лященко, хоч і прожив більшу частину свого життя в Санкт-Петербурзі – Петрограді –

Ленінграді, через батьків-українців змалку був обізнаний з історією і культурою українського

народу. На початок 20-х років учений мав поважний досвід науково-організаційної роботи в

державних та громадських установах і, виконуючи з дня заснування товариства й до своєї смерті

обов’язки заступника голови, був, без перебільшення, душею об’єднання петербурзьких

українознавців. Він не тільки на словах уболівав за долю товариства, але й добре розуміючи його

місце і роль у науковому та громадсько-політичному житті Росії і України, очолив всю практично-

організаційну, напрочуд невдячну і копітку, роботу по забезпеченню дослідницької діяльності

товариства.

...Наукові інтереси А. І. Лященка були різноманітні. Він студіював історію Волині, творчість

Кобзаря, давньоукраїнську мову, взаємовпливи давньоруських літописів зі скандинавськими

сагами, київську та галицькі традиції літописання тощо. Показово, що вченого було запрошено на

Український науковий з’їзд у Празі в 1926 р.


СПИРАЄТЬСЯ НА ЛІТОПИСИ, з статті Р. Дмитрієвої в «Енциклопедії «Слова о полку

Ігоревім»

У дослідженні «Билина про Дюка Степановича» у пошуках елементів історичної і побутової

правди, відбитих в билині, А. Лященко виявив відповідності деяким її мотивам в тексті Київського

літопису. За билиною, кінь Дюка, угорського князя, став переможцем російських багатирів. ...Є

згадка про достоїнства угорських коней. Вислів Святослава: «Хочу жити в Переяславци на Дунаи,

яко... ту вся благая сходятся: от Грек злато, паволоки... из Угор сребро и комони, из Руси же скора

и воск, мед и челядь». З цим висловлюванням перекликається текст: «Съ тоя же Каялы

Святоплъкъ повелЂя отца своего междю угорьскими иноходьцы ко святЂй Софіи къ Кіеву».

Далі Лященко міркує про те, з яким з київських князів Дюк міг зустрітися в Києві. На його думку,

ім’я Володимира потрапило до билини пізніше, коли склалася «циклізація образу Володимира».

Вважаючи, що Дюк Степанович билини відображає угорського Стефана, Лященко припустив, що

Ізяслав Мстиславич, приймаючий угрів в Києві в 1151 р., міг послужити прообразом епічного

князя.

На користь цього Лященко навів аргументи, ґрунтуючись на характеристиці останнього за

літописними даними. Він представлений хоробрим, наполегливим і енергійним, привітним і

красномовним. У билині, щоправда, підкреслено лише гостинність князя, про якого неодноразово

згадано в літописі.

Текст літопису Лященко цитує за Іпатіївським списком у виданні 1871 р. Дослідження його

....спирається на зіставленнях з літописними даними.

Час написання літопису Лященко відносить до 1185 р., заперечуючи проти датування,

запропонованого І. Ждановим (1187).

У питанні про місце написання Лященко приєднується до думки І. Жданова і П. Владимирова про

його київське походження, оскільки «переважає точка зору киянина». Крім того, автор не

повідомив подробиць про повернення Ігоря в Новгород-Сіверський чи Чернігів, але згадав про

відвідини ним Києва.

Ф. М. Головенченко вважав аргументи Лященка про час написання «Слова...» непереконливими, а

ступінь впливу літопису на нього перебільшеним.


РІДКІСНЕ ПРИВАТНЕ ЗІБРАННЯ, з розділу «Колекція академіка А. І. Лященка «Personalia» в

довідково-бібліографічному фонді бібліотеки Російської академії наук

Колекція надійшла до бібліотеки в 1927 р. від А. І. Лященка. До неї увійшли книги, відбитки,

журнальні статті і газетні вирізки, які містять матеріали про більш ніж 30000 персон.

...Інтереси збирача стосувалися різних сторін суспільно-політичного і культурного життя Росії.

Переважають матеріали про письменників, істориків, філософів, педагогів, державних, військових

і релігійних діячів.

В даний час колекція зберігається у фонді довідково-бібліографічного відділу як окреме зібрання

«Колекція А. І. Лященка. Personalia».

Фонд цієї колекції представлений різноманітними жанрами. Це белетристичні біографічні

розповіді у вигляді окремих книг, статті з альманахів і ювілейних видань, нариси, критичні і

полемічні статті, спогади, промови, рецензії, некрологи тощо. Окремі сторінки з різних видань

об’єднані в теки, котрі є одиницями зберігання.

Хронологічні рамки зібрання – кінець XIX ст. – 30-і рр. XX ст. Матеріали колекції містять

рідкісну, часто раніше невідому читачам інформацію про ту чи іншу персону, і практично не

позначені в бібліографічних посібниках.

Колекція «Personalia» зберігається в спеціальних шафах як приватне зібрання.