арміями мали виконувати його накази.
СУПРОВОДЖУВАВ ЦЕСАРЕВИЧА, з статті С. Жилана «Слідами Спадкоємця»
Проводжаючи компанію на чолі з Цесаревичем в подорож, Микола I повелів, «щоб бачили речі
такими, якими вони є». Судячи з коротких щоденникових записів Жуковського, так воно і було.
Государ також повелів, аби ніде дорогою місцеве начальство не зустрічало і не супроводжувало
Цесаревича, ніяких обідів в його честь не давало, а про бали просили згоди через генерал-
ад’ютанта князя Лівена.
І звичайно, зверталася увага, щоб місцеве начальство показувало достопам’ятні заклади або
історичні предмети.
НЕНЬКА – ВИХОВАТЕЛЬКА ТРЬОХ ЦАРІВ, з розвідки Л. Вевере «Добрий геній дому
Романових»
Про близькість цієї жінки (Шарлоти фон Лівен – матері Х. Лівена – авт.) до справ російського
трону свідчить, наприклад, такий факт: з нею радилися, коли настав час видавати заміж російських
принцес.
Шарлота добре розбиралася в політичних інтригах відомих європейських дворів і могла
прорахувати державний зиск від шлюбу з тими чи іншими представниками царюючих прізвищ.
Всі роки (а це майже півстоліття!), проведені нею в будинку Романових, вона незмінно ділила з
царственими персонами трапезу. А це говорить про велику довіру.
Для свого часу Шарлота фон Лівен, мабуть, була пані всесторонньо розвиненою. І не зважаючи на
те, що понад усе вона займалася великими княжнами, троє майбутніх імператорів Росії теж
одержували у неї уроки життя. Наприклад, Олександр I, чиєю освітою вона займалася, не без її
впливу досить рано зрозумів, що Росія має розвивати науки і готувати власних фахівців. Не дарма
він своїм першим імператорським указом заснував три нових університети.
А Микола I, котрий змінив брата на престолі в 1825-му, зізнавався, що часто залишався під опікою
княгині Лівен, «поважаної і чудової жінки, яка була завжди зразком непідкупної правдивості,
справедливості і симпатію до своїх обов’язків, і яку ми страшенно любили».
Проте, схоже, понад усе Шарлоті був до серця майбутній імператор Олександр II. Якщо так, то
царській гувернантці пощастило: вона померла, коли хлопчикові було 10 років, так і не
дізнавшись, що в 1881 році її улюбленця наздогнала бомба терориста Гриневицького...
«ТІНЬОВА» ДРУЖИНА, з нарису Н. Таньшиної «Доротея, сестра Бенкендорфа»
«Пані з довгим неприємним обличчям, рядова, нудна, недалека, котра не знає інших тим для
розмови, окрім вульгарних політичних пліток», – таку характеристику дав їй (дружині Х. Лівена –
авт.) автор «Генія християнства» Шатобріан. «Я цілком упевнений, що ця пані готова заподіяти
нашій країні всіляке зло, у вдячність за доброту і люб’язність, з якою тут ставилися до неї під час
її багаторічного перебування в Англії», – відгукувався про неї «залізний герцог» Артур
Веллінгтон. «Чоловіки і жінки, торі й віги, важливі персони і світські денді, всі прагнули мати її як
окрасу і для престижу своїх салонів, всі високо цінували честь бути прийнятими нею», – так писав
про її лондонський салон відомий французький політик Франсуа Гізо. «Виокремлюючись
чоловічим розумом і жіночою чутливістю, вона тримала під своєю владою монархів і державних
людей і завдяки цьому мала політичний вплив, рідко доступний жінкам», – відзначала одна
впливова англійська газета. Її портрет, виконаний знаменитим художником Томасом Лоуренсом,
висів в опочивальні англійського короля Георга IV. Вона ж стала прототипом героїнь романів
Оноре де Бальзака.
Дивовижна і неабияка жінка – Дарина, або Доротея Христофорівна Лівен (уроджена Бенкендорф).
У неї закохувалися найбільші європейські політики і дипломати, включаючи найясніших персон,
таких як король Англії Георг IV і знаменитий австрійський канцлер, «кучер Європи» Клеменс
Меттерніх. Вона перебувала в дружніх стосунках і постійному листуванні з провідними
англійськими політиками лордами Греєм і Абердіном; упродовж останніх двадцяти років свого
життя – супутницею міністра закордонних справ Франції Франсуа Гізо, так і не ставши його
офіційною дружиною.
... Як свідчили сучасники, саме Дарина Христофорівна стала фактичним очільником російського
посольства в Лондоні, перевершуючи за політичними талантами і дипломатичними здібностями
свого чоловіка. До того ж, вона перетворилася на одну з ключових фігур в європейській «тіньовій»
дипломатії першої половини XIX