Ливен Христофор (fb2)




ЛІВЕН Христофор Андрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч, дипломат. Генерал-ад’ютант (1798), генерал від кавалерії (1819); опікун Й. І. В.

Государя спадкоємця Цесаревича Олександра Миколайовича.

З дворянської родини. Батько, Лівен А., – генерал-майор; мати, Поссе Ш., – вихователька великих

княжен, дочок Павла Петровича, і великих князів Миколи та Михайла Павловичів; брат, Лівен К.,

– міністр народної освіти Російської імперії; племінник, Лівен А., – генерал-майор; племінник, Лівен К., – сенатор.

Народився 6 травня 1774 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 29 грудня 1838 р. (10 січня 1839 р.) в м. Римі (Італія).

З п’яти років був записаний до війська (1779-1791), служив прапорщиком, підпоручиком,

поручиком Семеновського полку (1791-1796), підполковником Володимирського драгунського і

Тульського мушкетерського полків (1796-1797), начальником військово-похідної канцелярії Й.І.В.

(1798-1808), надзвичайним посланником і повноважним міністром в Берліні (1809-1812), послом у

Лондоні (1812-1834), опікуном спадкоємця Цесаревича (1834-1838).

Член Державної ради (1834).

Учасник бойових дій проти Польщі (1794), походу графа Зубова проти Персії (1796) і експедиції

до Грузії.

Перебував у почті російського імператора під час битв під Вішау й Аустерліцом (1805) і зустрічі з

Наполеоном в Тільзіт (1807).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – В. Жуковський, О. Кавелін, Олександр I, С. Юр’євич, О.

Адлерберг, М. Вільєгорський, О. Паткуль та ін.


***

ЄВРОПА НАЖАХАНА

, з дипломатичного кредо Х. Лівена

Європа з жахом дивиться на російський колос, гігантські сили якого чекають тільки сигналу, аби

рушити проти неї.

БРИТАНСЬКА ВДЯЧНІСТЬ ЧУЖИНЦЮ, з статті І. Артамонової «Лівен, ясновельможний

князь Христофор Андрійович»

У Берліні в короткий термін зумів завоювати любов і довіру короля Фрідріха-Вільгельма. Лівен

був першим, хто звернув увагу імператора Олександра на патріотичний настрій Пруссії, готової за

першої нагоди скинути тяжке для неї французьке ярмо.

...Будучи свідком і учасником найбільших подій початку XIX сторіччя, Лівен зумів завоювати

довіру видатних політичних діячів сучасної йому Англії; помірність і благородство, властиві його

характеру, були оцінені всіма політичними партіями Англії, незалежно від їх переконань. Його

політична чесність, обережність і в той же час наполегливість у вчинках вселяли загальну до нього

пошану: всі знали, що він завжди вірний своєму слову.

Лорд Грей на засіданні парламенту віддав представникові Російської імперії вдячну і блискучу

вдячність, – єдиний приклад в історії великобританського парламенту.

...На батьківщині Лівена чекали важкі втрати: двоє його синів в короткий термін померли від

заразливої хвороби. Тільки піврічне перебування в Італії дещо пожвавило сили засмученого

батька.

Покликаний супроводжувати спадкоємця в закордонній подорожі, Лівен відвідав з ним:

Стокгольм, Копенгаген, Берлін, Рим та інші міста Європи. У Римі він занедужав і після

короткочасної хвороби помер.


ЗАВАЖАВ АРАКЧЄЄВУ, з книги Ф. Вігеля «Нотатки»

Не зрозуміло, як міг імператор Олександр, який знав, що в царювання його батька Аракчеєву

доручено було таємно наглядати за його (Олександра – авт.) діяннями, як міг він знов вибрати

того начальником всієї артилерії? Чи не служить це доказом, що особами умів він іноді

жертвувати заради служби?

Маючи часті зустрічі з молодим Імператором, він краще, ніж батька, встиг його спокусити своєю

грубою, уявно відвертою покірністю; все переконувало Олександра в щиросерді, навіть девіз на

гербі ...»Без лестощів відданий». Він зумів переконати Царя, що, окрім двох богів, одного на небі,

іншого на землі, він нічого в світі не знає і знати не хоче, їм одним служить, їм одним

поклоняється.

У явній незгоді із загальною думкою, багато в чому до нього несправедливою, Государ вибором

графа Аракчеєва у військові міністри неначе хотів показати, що він цією думкою не дорожить і

більше брати її в розрахунок не має наміру.

Така людина, як Аракчеєв, безумовно, не могла прийняти міністерство. Він зажадав усунення

графа Лівена від військових справ, скасування військово-похідної канцелярії, передання її

[функцій] до його власної канцелярії і поширення його влади до того, щоб головнокомандуючі

арміями мали виконувати його накази.


СУПРОВОДЖУВАВ ЦЕСАРЕВИЧА, з статті С. Жилана «Слідами Спадкоємця»

Проводжаючи компанію на чолі з Цесаревичем в подорож, Микола I повелів, «щоб бачили речі

такими, якими вони є». Судячи з коротких щоденникових записів Жуковського, так воно і було.

Государ також повелів, аби ніде дорогою місцеве начальство не зустрічало і не супроводжувало

Цесаревича, ніяких обідів в його честь не давало, а про бали просили згоди через генерал-

ад’ютанта князя