ЛИФАР Серж
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-французький.
Балетмейстер, танцівник. Справжнє прізвище – Лифар Сергій Михайлович. Фундатор Паризького
інституту хореографії (1947).
З дворянської родини. Батько, Лифар М., – чиновник Департаменту водного та лісового
господарства.
Народився 2 квітня 1904 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 16 грудня 1986 р. в м. Лозанні (Швейцарія). Похований за заповітом на російському
кладовищі Сент-Женев’єв де Буа у передмісті Парижа (Франція). На могилі, як він і бажав,
зроблено напис «Serg Lifar de Kiev» («Серж Лифар з Києва»).
Навчався в київських 8-й та Імператорській Олександрівській гімназіях, балетній секції Центро-
студії, Київській консерваторії.
Працював у трупі С. Дягілєва «Російській балет» (1924-1930), головним балетмейстером паризької
«Гранд Опера» (1930-1944; 1947-1959; 1962-1963; у 1977), трупи «Новий балет Монте-Карло»
(1944-1947), викладав у Сорбонні (з 1955).
Почесний президент Національної ради танцю при ЮНЕСКО.
Ректор французьких Університету танцю, професор Вищої школи музики.
Кавалер ордена Почесного легіону, ордена Літератури і мистецтва, Золотої медалі міста Париж.
Лауреат найвищої відзнаки балету «Золота пантофля», премії «Оскар».
Нагороджений найвищими відзнаками Швейцарії, Швеції.
Л. створив понад 200 балетів і дивертисментів в оперних спектаклях. Першим з них був «Творіння
Прометея», а останнім – «Блудний син», про який сам маестро скаже: «Багато хто в залі плакав,
проте ніхто не знав, що я грав себе, своє життя».
Серед найвідоміших сценічних доробків: «Вакх і Аріадна», «На Дніпрові», «Ікар», «Олександр
Великий», «Шота Руставелі», «Сюїта в білому», «Міражі», «Мандрівний лицар», «Фантастичне
весілля», «Жизель», «Франческа да Ріміні», «Федра».
Виконав партії Аполлона, Олександра Македонського, Давида, Енея, Вакха, Дон Жуана, Альберта.
Перу нашого земляка належать наступні книги: «Історія російського балету», «Дягілєв та з
Дягілєвим», «Танок», «Гарячі роки з Сергієм Дягілєвим», «Моє життя», «Мемуари Ікара».
У Парижі існує Музей культурної спадщини (філіал музею історії Києва), де відкрито
меморіальний зал, присвячений Л.
Фасад готелю «Лотті» в центрі Парижа, де довгі роки мешкав Л., прикрашає меморіальна дошка з
його прізвищем.
В Лозанні з’явився пам’ятник, дарунок від киян: Ікар з піднятими руками-крильми. На постаменті
все той же напис: «Serg Lifar de Kiev».
За ініціативою Асоціації діячів хореографічного мистецтва України, Національної опери України і
Головного управління культури щорічно у Києві проводиться Міжнародний конкурс імені Сержа
Лифаря (1994), який конгрес Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО взяв під свій патронаж,
включивши його до реєстру найпрестижніших хореографічних конкурсів планети, і фестиваль
«Серж Лифар де ля данс».
До 100-річчя з дня народження видатного земляка Україна випустила поштову марку з його
зображенням , а також 2-гривневу монету, а французький кінорежисер Д. Делуш зняв фільм
«Серж Лифар Мусагет» (усе – 2004).
Перебуваючи тривалий час в еміграції (1923), Л. все відвідав батьківщину разом з дружиною,
шведською графинею Ліліан Алефельд-Лаурвіг (1961). Пізніше, ставши вдовою, жінка поверне на
батьківщину орден Почесного легіону, «Золоту пантофлю», сценічні костюми і скульптурні
портрети чоловіка, виконані Бельмондо – батьком відомої французької кінозірки, частину його
бібліотеки (всього 817 одиниць), а також валізу Сергія Дягілєва, пуант Анни Павлової, роботи
Пікассо і Шагала.
На жаль, життя Л. не було тільки райдужним. Аби дістатися Парижа, йому довелося неймовірні
труднощі, зазнати арешту, потрапити до тифозного бараку. Після Другої світової війни нашого
земляка Французький Рух Опору звинуватив у співробітництві з фашистами, і він на знак протесту
залишив «Гранд Опера».
Л. марив постановкою «Федри» в московському Великому театрі з М. Плісецькою в головній ролі
та не отримав «партійного» дозволу. Не зміг взяти участі й у перших гастролях балетної трупи
«Гранд Опера» в Москві. У візі йому відмовили – верх цинізму! – безпосередньо в аеропорту
(1958).
На батьківщині, у Києві, ім’я славетного сина залишалося під забороною до проголошення
Україною незалежності. Протестуючи проти подібного свавілля, Л. залишив сцену, здійснивши, за
його словами,
