ЛЕОНТОВИЧ Олександр Васильович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Фізіолог, гістолог. Один з фундаторів космічної біології на теренах СРСР. В медицині існує
науковий термін «постійна фізіологічна нервова реституція Леонтовича».
З родини земського лікаря. Син, Леонтович М., – академік, фізик-теоретик, засновник наукових
шкіл у радіофізиці й фізиці плазми на теренах СРСР.
Народився 20 жовтня (1 листопада) 1869 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 15 грудня 1943 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Закінчив Київський університет св. Володимира (1893).
Працював земським лікарем, прозектором, викладачем Київського університету св. Володимира
(1893-1913), Петровсько-Розумовського сільськогосподарського інституту (1913-1936),
завідуючим відділом Інститут клінічної фізіології академії наук УРСР (1936-1943).
Академік АН УРСР (1929).
Заслужений діяч науки УРСР (1939).
Наш земляк поклав початок розвитку фізіології сільськогосподарських тварин на теренах
Російської імперії.
Спеціалізувався також з проблем гістології й фізіології периферичної нервової системи, вивчав
явища фізіологічної дегенерації й регенерації структурних елементів нервової тканини, які
відбуваються протягом життя організму.
Висунув піонерну для свого часу ідею про функції нейрона як передавача перемінного струму
шляхом індукції з одного нейрона на іншій.
Удосконалив методику фарбування нервової тканини.
Л. – співавтор чотирьох підручників з анатомії й фізіології тварин.
Був двічі одруженим, син, 19-річний Борис, загинув на фронтах Другої світової війни.
Наш земляк – автор найменування периферичних клітиннонаповнених нервових сплетінь,
виявлених в різних органах, тканинах і судинах теплокровних і холоднокровних тварин: Plexus
nervosus autonomicus periphericus (1926).
Пам’яті Л. присвятив свою книгу «Біологічний радіозв’язок» його учень Б. Кажинський, котрий, у
свою чергу, став прототипом Качинського у романі О. Беляєва «Володар світу».
У м. Донецьк одна з вулиць носить ім’я нашого земляка.
Серед друзів та близьких знайомих Л. – С. Вавилов, Д. Прянішніков, О. Чижевський, О.
Лангендорф, Г. Герман, П. Вейс, Б. Кажинський, Г. Кожевников, Л. Мандельштам, В. Флеров та
ін.
***
ЧИЄ Г… КРАЩЕ ПАХНЕ
, з політичного кредо О. Леонтовича
Націоналізм – це коли своє г... добре пахне, а шовінізм – це коли лише своє г... добре пахне.
ДІД МАВ «РОЖЕВІ» ПОГЛЯДИ, зі спогадів О. Леонтовича
У діда була дуже певна думка, що культура в нас (українців і росіян – авт.) спільна, висока
культура.
Можливо тому, що ставлення до цих політичних речей сильно залежить від гуманітарної чи
наукової настроєності людей. Для людей з більшою схильністю до образного мислення,
гуманітаріїв («правопівкульних»), найважливіші такі речі, як мова, слово.
А для людей з переважно логічним складом розуму («лівопівкульних») мова не є абсолютною
цінністю. Для них вершини культури більше зрушені убік наукових досягнень. У фізиці це,
наприклад, – рівняння Шредінгера, Велике об’єднання, Великий Вибух...
У 1913 р. родина переїхала до Москви – в основному через «рожеві» погляди дідуся, реакційних
настроїв на кафедрі й відсутності яких-небудь перспектив у київському університетові. Він був
змушений шукати інше місце роботи.
Я згадую «ялинки» на квартирі в Тімірязевській академії (до мого семирічного віку), коли він
виконував роль Діда Мороза. Ми також улітку іноді жили в нього на дачі на Миколиній Горі
(зараз там живе моя тіточка Тетяна Олександрівна Леонтович).
ВІРУЮЧИМИ БАТЬКИ НЕ БУЛИ, зі спогадів Т. Леонтович «Нотатки до родоводу»
Навчався в кредит – серед його паперів я знайшла нагадування про необхідність повернення
грошей навіть через кілька років після закінчення університету – мабуть, жилося не дуже легко.
Тато співчував тим, хто боровся проти царизму. Це ледве не зашкодило захисту докторської
дисертації в 1900 році (з іннервації шкіри людини).
На виборах завідувача кафедрою фізіології, де він працював, його забалотували. Через подібні
реакційні настрої й відсутність будь-яких перспектив у київському університетові був змушений
шукати інше місце роботи.
Довгий час очолював кафедру фізіології розташованого на околиці Москви Петровсько-
Розумовського сільськогосподарського інституту. Вона неодноразово визнавалася кращою й у
науковому, і в педагогічному плані.
Батько був великим ученим з оригінальними поглядами, котрий об’єднував у своїй особі
морфолога й фізіолога-експериментатора, що в той час було незвично. Його роботи присвячені
вивченню периферичної нервової системи. Ним розроблена оригінальна модифікація фарбування
нервових структур метиленовою синню.
Квінтесенцією досліджень стала гіпотеза про електромагнітний компонент у передачі збудження
між нейронами (існуючої, за його поданням, поряд з медіаторною). Нейрон розглядався як «апарат
перемінного струму».
У 1929 р. тата обрали академіком Української академії наук і 1936 року ми переїхали до Києва.
Він очолив відділ нормальної фізіології при Інституті клінічної фізіології. Я пам’ятаю, з якою
радістю батько повертався в Україну й працював над улюбленою проблемою, який радий він був
знову зустрічатися й знайомити нас зі своїми київськими родичами. До червня 1941 р. його
лабораторія була повністю обладнана необхідними іноземними приладами для перевірки гіпотези
про «нейрон, як апарат перемінного струму», під землею побудували камеру для
електрофізіологічних експериментів (екранізація!).
Проте війна зруйнувала плани – довелося все покинути й евакуюватися з академією до Уфи.
Татова наукова школа розпалася...
В 1943 р. Олександр Васильович повернувся з родиною до Москви. Його запросили відкрити
лабораторію з своєї тематики вже в Академії наук СРСР. Однак він тяжко занедужав і помер у
грудні того ж року. На жаль, подальша розробка його гіпотези про електромагнітну складову
взаємодії між нейронами припинилася.
Мої батьки не були релігійними – я не пам’ятаю ніяких розмов з нами, дітьми, на цю тему.
Повністю були відсутні в родині також будь-які релігійні обряди чи атрибути. Проте ми, діти,
були хрещені, і в родині неухильно й урочисто відзначали православні Різдво й Великдень,
незважаючи на офіційну заборону, котра була в той час дуже строгою. Думаю, це було
дотримання традицій нашої православної культури.
ЗАПОЧАТКОВУВАЛИ КОСМІЧНУ БІОЛОГІЮ, зі спогадів О. Чижевського «Дивна
лабораторія»
Ціла епоха мого життя пов’язана з Лабораторією зоопсихології. З 1924 по 1931 рік, тобто майже
сім років, я був її старшим науковим співробітником і членом Вченої ради, звітував, вчиняв
доповіді й виконував чимало дослідів і спостережень над тваринами разом з О. Леонтовичем і Г.
Кожевниковим – вдумливими й розумними біологами. Близьке знайомство й дружба з ними, їхня
виняткова увага до моїх досліджень і власні численні спостереження в лабораторії привели до
енергійного захисту цих робіт. Академік Олександр Васильович Леонтович, після довгих
міркувань, вирішив порушити питання про ці роботи перед науковою думкою світової
громадськості.
Цей змушений крок був продиктований необхідністю, тому що глобальна наукова проблема не
мала належної підтримки. Мовчати було не можна! Наука стояла на порозі великих відкриттів і
вимагала до себе уваги. Думка світових авторитетів могло зіграти чималу роль.
Олександр Васильович Леонтович написав кілька листів про ці роботи закордонним ученим,
зокрема, Фрітьофу Нансену, знаменитому фізіологові Шарлю Ріше, не менш знаменитому
Арсенові д’Арсонвалю й іншим найкрупнішим світилам, указуючи на необхідність розгляду робіт
в області аероіонизації й космічної біології.
Це було в 1926 і 1927 роках, коли я вже поступово втрачав усяку надію на появу можливості
продуктивніше й глибше вести науково-дослідну роботу, тому що, звичайно, дослідження,
проведені в Зоопсихологічній лабораторії й у лікарні В. Михіна, не могли мене задовольняти.
Перед моїми очами вже ясно вимальовувалися контури великих дослідницьких робіт в області
біофізики, електрофізіології й космічної біології. Далі чекати було нерозважливо й навіть
злочинно. І це чудово розумів О. Леонтович.
НА МЕЖІ ДВОХ НАУК, з монографії Н. Єрмолаєвої «З історії математичної біології»
Представники природничих наук теж прагнули освоїти математичні методи. Однією з ранніх робіт
такого характеру був тритомний навчальний посібник лікаря і гістолога, доктора, потім професора
Київського університету О. В. Леонтовича.
У передмові до першої частини своєї книги Леонтович пише, що зіткнувшись з необхідністю
оцінки помилок спостережень, він став вивчати методи Гауса і Пірсона. Труднощі розуміння
математичних тонкощів біологами і знаходження відповідної літератури привели Леонтовича до
думки написати посібник для біологів. З цією метою він опустив багато математичних викладень,
проте забезпечив посиланнями на літературу питання тих, хто побажав би докладніше вникнути в
суть згаданих методів.
Друга частина посібника присвячена методам Пірсона і їх застосуванню в статистиці, а третя
складається з їх таблиць. Зрозуміло, автор дав безліч цифрових прикладів.
Окрім посібника, Леонтович, будучи у той час професором Сільськогосподарської академії в
Москві, написав короткий огляд робіт німецьких учених, а в 1935 р. відредагував і частково
написав підручник з варіаційної статистики для сільськогосподарських вузів, оскільки саме у той
час там ввели викладання математики.
ЗООПСИХОЛОГІЇ НЕ ІСНУЄ, з книги О. Чижевського «Нотатки. Начерки. Спогади»
Про відвідини І. П. Павлова в 1926 році. …Ми привіталися... Я відчув його потиск. Подав йому
листа від професора О. В. Леонтовича.
– Сідаєте, – сказав він мені й показав на стілець збоку. Я подякував і сів. Павлов почав читати
листа.
Нарешті зняв окуляри, поклав їх на стіл і з хвилину подумав...
– Радий одержати листа від Олександра Васильовича. Людина він наймиліша і талановита. Але
про себе він нічого не пише. Як він: живий-здоровий?
– Та здоровий, багато працює..., – відповів я.
– Радий за нього, дуже радий. Коли повернетеся до Москви – передайте від мене уклін і скажіть
йому, що Павлов не схвалює його роботи в Дурова. Ніякої зоопсихології не існує. Це все вигадки, це – несерйозно.
До мене Сєченов, а тепер ось я понад чверть століття борюся за справжню фізіологію, без усякої
психології, а Леонтович, людина великого дослідницького хисту, працює в Дурова з
зоопсихології.
Скривдив мене Олександр Васильович, дуже скривдив. Так йому й скажете.
Document Outline
01
05
