КУЛИКОВСЬКИЙ Петро Григорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Астроном, історик астрономії. В астрономії існує науковий термін «метод Куликовського».
З родини військових. Батько, Куликовський Г., – офіцер-медик.
Народився 31 травня (13 червня) 1910 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 4 листопада 2003 р. в м. Москві РФ. За заповітом кремований і похований на Мітинському
цвинтарі.
Закінчив Московське музичне училище ім. М. М. Іпполитова-Іванова, механіко-математичний
факультет Московського державного університету (1938).
Працював у Державному астрономічному інституті ім. П. К. Штернберга (1938-1986), паралельно
викладаючи в МДУ.
Член Міжнародної спілки астрономів (1952).
Президент Комісії «Історія астрономії» Міжнародної спілки астрономів (1958-1964).
Сфера наукових інтересів – зоряна астрономія (змінні, подвійні, наднові зірки), історія астрономії.
Один з фундаторів застосування фотоелектричних методів в астрономії, одним з перших
досліджував статистику Наднових зірок і класифікував їх.
Спільно з Б. В. Кукаркіним виявив і вивчив зв’язок морфологічних характеристик цефеїд та інших
змінних зірок з їх розподілом в зоряних системах (1950-1951).
Співавтор (з В. Б. Никоновим) першого радянського зоряного електрофотометра.
Заснував збірку «Історико-астрономічні дослідження» і був головним редактором її 11 випусків
(1955-1972).
Під його науковою редакцією видавалися за завданням МАС бібліографічні покажчики «Вибрана
бібліографія літератури з історії астрономії» (1962-1984).
Друкувався в журналах і збірниках «The Journal for the History of Astronomy», «Астрономічний
календар», «Information Bulletin on Variable Stars», «Історико-астрономічні дослідження».
Наш земляк – автор наступних доробків: «Павло Карлович Штернберг» (1951), «Ломоносов –
астроном і геофізик» (1961), «Дослідження з історії астрономії» (1967), «Історія астрономії і
геодезії» (1968), «Зоряна астрономія» (1978), «Довідник любителя астрономії» (2002), співавтор
посібників «Магнітна гідродинаміка» (1962), «Практичні роботи з зоряної астрономії» (1971).
Написав низку статей про М. Коперніка, Я. Гевелія, С. Блажка, з історії вітчизняних і зарубіжних
обсерваторій.
Всього перу К. належить понад 150 наукових праць.
Йому також належить низка музичних п’єс.
Ім’я К. присвоєно малій планеті № 2497.
Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Никонов, М. Хоскін, С. Селешников, Я. Перельман, Б.
Кукаркін, В. Сурдін, Н. Лаврова, Я. Щур, В. Селіханович та ін.
***
НІКОЛИ
, з професійного кредо П. Куликовського
Цікавість до астрономії не щезне ніколи.
ПЕНДУЛИ ЗАКОЛИВАЛИ, з книги П. Куликовського «Ломоносов – астроном і геофізик»
У листах М. В. Ломоносова можна прочитати наступне: «Виготовив чотири нововинайдених мною
пендули (маятники)..., аби дізнатися чи завжди центр Землі, який притягує до себе важкі тіла, стоїть нерухомо чи змінює місце».
За допомогою цього приладу проводилися вимірювання безперервно з 1756 року по 1764 рік, але, оскільки точність не відповідала вимогам поставленого дослідження, М. В. Ломоносов вимушений
був констатувати: «Коливання сили тяжіння настільки малі, що згаданим приладом не могли бути
помічені».
ВЛАСНІ РУХИ КОСМІЧНИХ СВІТИЛ, з книги П. Куликовського «Зоряна астрономія»
Е. Галлей, порівнявши сучасні йому розташування Арктура, Сиріуса і Альдебарана з їх
розташуванням в каталозі Гіппарха, виявив власні рухи цих зірок: за 1850 років, які пройшли, екліптичні довготи цих зірок змінилися на 60, 45 і 6.
...У 1738 році Ж. Кассіні визначив точний власний рух Арктура, порівнявши свої вимірювання із
спостереженнями Ж. Ріше за 60 років до цього.
СИСТЕМИ ЛІТОЧИСЛЕННЯ ВИКЛИКАЮТЬ НЕАБИЯКИЙ ІНТЕРЕС, з передмови П.
Куликовського до книги С. Селешникова «Історія календаря і хронологія»
Календарна проблема належить до тих, інтерес до яких не вичерпується з часом. Різноманітність
діючих в різних країнах календарних систем з своїм літочисленням, своєю ерою, іноді особливими
одиницями часу; декілька десятиліть, що ведуться, розмови про необхідність реформи нині
чинного в більшості країн, у тому числі і в СРСР, григоріанського календаря; проекти нового,
«вічного» календаря постійно викликають у багатьох читачів запитання, подив, іноді – власні
проекти реформи календаря.
Наші газети і журнали час від часу публікують статті «на календарні теми». Все це робить вельми
своєчасною публікацію пропонованої читачеві книги «Історія календаря і хронологія», автором
якої є С. І. Селешников – член Комісії з історії астрономії Астрономічної ради Академії наук
СРСР... З часу виходу в 1925 р. невеликої прекрасної книги М. І. Ідельсона «Історія календаря» –
це перша серйозна спроба популяризувати складні проблеми календарної справи; при цьому
хотілося б згадати вдалі книги Я. Шура, адресовані молодим читачам, і брошури автора цієї книги, присвячені історії календаря...
ДОПОМІГ КУЛИКОВСЬКИЙ, з розвідки В. Бронштена «Радянська влада і тиск на астрономію»
Ще 1938 року Святський послав свою велику працю «Нариси з історії астрономії в Стародавній
Русі» академікові Вернадському, з яким був знайомий ще з 20-х років. І академіки Вернадський, Фесенков вжили заходів до видання цієї роботи Святського, проте безрезультатно.
Лише у 60-і роки, завдяки зусиллям П. Г. Куликовського, цей доробок був опублікований в трьох
послідовних випусках «Історико-астрономічних досліджень».
НЕ ОБІЙШЛОСЯ БЕЗ ЕВФЕМІЗМІВ, з статті Д. Остерброка і А. Гурштейна «Останній з
могікан»
У 1968 р. видавництво «Світ», де в ту пору активно перекладали іноземну наукову літературу, і
його скасована нині астрономічна редакція випустили в світ узагальнюючу монографію Отто
Струве і Вельти Зебергс «Астрономія XX століття». Російським читачам книгу представляв
історик астрономії П. Г. Куликовський, який забезпечив переклад розгорненою і теплою
передмовою; він особисто знав Струве і з ним листувався. Отто Струве відверто характеризувався
в передмові як «видатний учений і організатор».
У дусі часу, звичайно, спеціально обмовлялося, що Струве з великою симпатією ставився «до
радянських астрономів, роботами яких дуже цікавився».
ФІЗИКА КОСМОСУ: ВІД ЛЬВОВА ДО ВЛАДИВОСТОКА, з кореспонденції Н. Фролової і Д.
Вібе «Зимові студентські конференції в Коурівці»
Ідея студентської наукової конференції виникла в кінці 60-х років саме серед студентів кафедри
астрономії і геодезії Уральського університету. Перший такий семінар відбувся в 1970 р. У ньому, окрім місцевих молодих астрономів, взяли участь «дальні гості» – студенти Московського і
Казанського університетів. Всього в роботі першої Школи взяло участь 13 чоловік, зокрема 7
студентів. Число це, і без того невелике, могло бути й ще менше – адміністрація фізфаку МДУ
своїх делегатів на нікому невідому конференцію відпускати не хотіла і здалася лише після
втручання «важкої артилерії»: знаменитих астрономів П. Г. Куликовського і Б. В. Кукаркіна.
...Потреба в подібному заході виявилася настільки нагальною, що невеликий семінар вже
незабаром виріс у справжню конференцію з величезною географією: від Душанбе до Санкт-
Петербурга за широтою і від Львова до Владивостока за довготою. Спочатку вона йменувалася
«Фізика Галактики», проте ця назва тематику всіх доповідей не вміщала, і з 1992 р. стала
називатися «Фізика Космосу».
За 30 років на ній побували студенти і викладачі всіх університетів Росії і колишнього СРСР, в
яких здійснюється підготовка фахівців в області астрономії, а також багатьох педагогічних вузів.
Останніми роками в коурівських студентських конференціях беруть участь 100-150 чоловік.
За роки існування конференція двічі залишала Урал – в 1984 році вона проходила в Саранську, в
1992 році – в Києві. Ще декілька конференцій відбулися на турбазах і в будинках відпочинку в
околицях Єкатеринбурга і в Челябінському держуніверситеті. Однак і ветерани, і новачки
погодилися, що краще Коурівки на Землі місця немає, тому в 1993 р. конференція «Фізика
космосу» повернулася на свою батьківщину – в Астрономічну обсерваторію Уральського
університету – і з того часу не її покидає.
ДАВ ЦІННІ ПОРАДИ, з статті О. Бойко «Полемічні нотатки про наші стереотипи»
Цікавим етапом життя астроклубу стала пошукова робота з історії астрономії Уралу. Після довгих
місяців архівної роботи я привезла нашу працю З. М. Шукстовій. Вона дуже зацікавилася нею. За
порадою Зінаїди Миколаївни я відправили цю роботу відомому історикові астрономії П. Г.
Куликовському, який схвалив її і дав цінні поради.
Перші хлоп’ята, з якими я почала працювати в гуртку, були представниками покоління, яке
народився на початку космічної ери.
ДИВОВИЖНА ВИТОНЧЕНІСТЬ МАНЕР, зі спогадів В. Сурдіна
Впродовж усього свого довгого життя він не залишав занять музикою, так що колеги його
шанували ще й як блискучого піаніста і талановитого композитора. Проте головною його
любов’ю, все ж таки, залишалася астрономія.
Петро Григорович мав широкі наукові інтереси: він вивчав комети, позагалактичні туманності, а
сонячне затемнення 19 червня 1936 р. взагалі досліджував з борту субстратостата на висоті 9500 м.
Але в основному займався дослідницькою роботою в області зоряної астрономії.
Він був одним з піонерів застосування в нашій країні (СРСР – авт.) фотоелектричних методів, досліджував рух зірок в Галактиці і підтвердив існування зоряного потоку Скорпіона-Центавра.
Ще одним напрямом напруженої роботи Петра Григоровича була історія астрономії. Він
стимулював систематичні дослідження в цій області, був ініціатором створення Комісії з історії
астрономії Астрономічної ради АН СРСР і протягом багатьох років – її незмінним керівником.
За ініціативою Куликовського і під його редакцією видавався найповніший в світі бібліографічний
покажчик з історії астрономії.
Почавши свою педагогічну роботу в МДУ, Петро Григорович став прекрасним вчителем, який
виховав декілька поколінь астрономів. Нас, його учнів, полонила в ньому легкість,
доброзичливість і дивовижна витонченість манер.
Ставши колегами Петра Григоровича, ми захоплювалися глибиною його знань як в астрономії, так
і в інших областях культури, включаючи блискуче володіння європейськими мовами. Відчуття
близьких до Петра Григоровича людей характеризують три слова: скромність, чарівливість, принциповість.
Петро Григорович Куликовський був лицарем астрономії, а все його життя – напружене і радісне
служіння науці. Ми завжди будемо вдячні йому за це.
