Крыжицкий Константин (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КРИЖИЦЬКИЙ Костянтин Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник.

З дворянської родини.

Народився в 1858 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Звів рахунки з життям 4 квітня 1911 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Похований на Смоленському цвинтарі.

Відвідуючи Київську малювальну школу М. Мурашка, закінчив реальне училище, а потім –

Петербурзьку імператорську академію мистецтв (1877-1884).

Академік Петербурзької імператорської академії мистецтв (1889).

Перший голова Товариства А. Куїнджі (1908).

Кавалер малих золотої і срібної медалей Петербурзької імператорської академії мистецтв.

Працював також в техніці акварелі і малювання вугіллям.

У своїй творчості послідовно розробляв в творчості українську тему.

Серед кращих доробків – «Хутір в Малоросії» (1884), «Гроза збирається», «Болото», «Перед

полуднем» (усі – 1885), «Травневий вечір» (1886), «Вияснюється», «Дуби» (обидва – 1893),

«Озеро» (1896), «Зелена вулиця» (1897), «Скит в місячну ніч», «Сніг випав у вересні» (обидва –

1898), «Сонячний день», «Дорога» (обидва – 1899), «Весняний день», «Лісова далечінь» (обидва –

1900), «Вечір на Україні» (1901), «Рання весна» (1905), «Повіяло весною» (1910).

Пензлю нашого земляка також належать полотна «Парк восени», «Верби», «Настання сутінків»,

«Зима», «Крейдяне урвисько», «Штиль», «Село на березі річки».

Автор низки чудових акварелей і першокласних малюнків вугіллям.

На посмертній виставці експонувалося близько 700 полотен (1911).

Нині картини нашого земляка зберігаються в Горлівському, Донецькому, Запорізькому,

Миколаївському, Херсонському, Харківському художніх музеях, Львівському музеї українського

мистецтва (усі – Україна), музеї Олександра III, Третяковській галереї (обидва – РФ), численних

приватних зібраннях.

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Клодт, А. Куїнджі, С. Кислинська, К. Маковський, В.

Зарубін, С. Васильківський, М. Ткаченко, С. Світославський, М. Самокиш та ін.


***

ПІТИ ВЧАСНО,

з творчого кредо К. Крижицького

Найстрашніше для артиста – це пережити себе. Художник повинен уміти піти вчасно.


ЙОГО ТВОРЧІСТЬ – ГІМН ПРИРОДІ, з статті Н. Касьяненко «Майстер пейзажів»

В живопису кінця XIX – початку XX століття інтенсивно розвивався пейзажний жанр. Українські

художники бачили красу рідної природи у звичайних, буденних мотивах, близьких і зрозумілих

кожній людині.

Велику й цінну спадщину залишив після себе майстер реалістичного пейзажу Костянтин Якович

Крижицький. У своїх численних пейзажах він прагнув розкрити неповторну красу, своєрідність і

чарівність рідної землі.

З не меншим натхненням писав він і краєвиди Росії та Прибалтики, Фінляндії і Норвегії.

Особливо багато творів художник присвятив задніпровим далям.

У колекції Херсонського художнього музею знаходяться сім робіт К Я. Крижицького.

Одна з них, імовірно, – варіант картини «Лісові далі» (1886). Вона вражає панорамним

зображенням безмежної рівнини з зеленими лісами, луками, зораним полем. Змістовність

пейзажного образу, академічна завершеність композиції визначають художню цінність твору.

Приваблювали Крижицького мотиви, які давали змогу зображувати природу в її перехідних

станах. Так, у картині «Схід сонця» художник звертається до ефектного мотиву народження дня,

коли ранкове сіро-синє небо спалахує жовтими, жовтогарячими барвами сонячних променів.

Багато й плідно працював Крижицький над удосконаленням професійної майстерності,

наполегливо оволодівав принципами пленеру.

Треба зазначити, що більша частина пейзажів Крижицького має життєствердний мажорний

характер і сприймається як урочистий гімн природі.


РОСІЙСЬКИЙ ШЛЯХ – БЕЗНАДІЯ, з розвідки М. Сартана «Немає шляху ні проїжджому, ні

перехожому, ні пролітному» (Образ дороги в російському живописі)

Популярність теми доріг в російському живописі XIX–XX ст. забезпечила колосальне багатство

образотворчого матеріалу...

Знайшовся і Васильєв, чия картина «Після дощу. Путівець» була сусідою з не такою відомою

«Дорогою після дощу» Крижицького. І якщо у першого дорога ще якось придатна для

переміщення людей і худобини, то у другого справи йдуть зовсім безнадійно: герої Крижицького

неквапливо волочаться узбіччям, а проїжджу частину займає величезна калюжа. Навіть слід від

якогось воза не тягнеться уподовж дорогі, а... перетинає її.

Все знайоме до болю, щімке до завмирання серця... Так, така вона, російська дорога.

...Туга це все-таки – російська дорога. Та тільки іншої, схоже, у нас немає...


УРОКИ МИТЦЯ, зі спогадів С. Кислинської

Бувало, йдеш на урок і знаєш, що побачиш щось нове. Північна природа у всі кращі моменти, сірі

дні, рожеві хмарки на вечірньому небі – все проходило перед нами, з моменту зародження в душі

до виконання. Вчора ще ми бачили чисте полотно з позначками вугіллям, а сьогодні яровиною

сяяли стовбури, заблискав сніг від яскравого сонця, тіні протягнулися по снігу... «Повіяло

весною»!

Але ще роботи багато, – говорить він, – ще сніг недостатньо рихлий, можливо, приберу частину

стовбурів, ще не спіймав тінь, яка лягає в канаву, там має відбитися світло, потрібно б з’їздити

подивитися природу.

– Ніколи, здається, не був я такий задоволений своєю роботою, – продовжує і дивиться на нас,

таких недосвідчених, допитливо і питально, бажаючи відчути наші безпосередні враження. ...Ні

він, ні ми не передчували, звичайно, що саме цю картину, в яку вкладено стільки душі, стільки

потужності..., яка так його бадьорила і радувала, назвуть копією і зганьблять наклепом і злістю.


«РАПТОМ МОЇ РОБОТИ – МИЛЬНІ БУЛЬКИ?», з спогадів М. Брешко-Брешковського

К. Я. боляче зачіпали напади «модерністської критики». Він говорив: «Знаєте, у мене такий в

голові хаос! Найсуперечливіші думки...

Іноді майне: а раптом вони насправді мають рацію, ці панове? І я – справді нікчемність. І всі мої

картини, вся робота – мильні бульки... У такі хвилини хочеться виїхати абикуди в село, заритися в

глушину і жити, як мільйони людей, не торкаючись пензля.

А з іншого боку, мене утішає свідомість: адже потрібний же я! Є ж ті, кому я потрібний! Вони

купують мої картини, ходять дивитися мене на виставках».

Успіх в Мюнхені його дуже підбадьорив. «Ось бачите, ось бачите! – повторював він своєю

звичайною уривистою скоромовкою. – Значить, вартий я чогось!


ЗОБРАЗИВ ...ЧУЖИЙ МОТИВ, з рецензії М. Кравченка в газеті «Новий час»

Пейзажів дуже багато... Є й хороші... Академія мистецтв надала перевагу творам К. Крижицького і

купила його «Повіяло весною», де багато світла, сніг і майстерність.

Картина ця тепер в колі художників жваво обговорюється. Справа в тому, що таку саму вже двічі

писав і виставляв художник Я. Бровар, але, звичайно, виконав її слабкіше. Немає сумніву, що всі

вони написані за фотографіями з натури...

Як прекрасний художник, К. Крижицький не дуже-то потребував фотографії, але... ворог сильний,

побачила людина красивий мотив, ...узяла та й намалювала. Та ще як намалювала!

...Незадоволеним у всій цій історії може бути лише Я. Бровар. Все ж мотив – ніби-то його...


ПОВНА БЕЗГЛУЗДІСТЬ ЗВИНУВАЧЕНЬ, з дослідження Н. Майорової і Г. Скокова

«Костянтин Крижицький»

Восени 1910 року відкрилася виставка російського живопису в Лондоні, організована К.

Маковським. На ній було представлено тринадцять (!) робіт Крижицького, серед них – щойно

закінчена велика картина «Повіяло весною». Цим полотном художник з повною підставою

гордився. Навіть зажадав його з Лондона раніше, аби встигнути показати в Академії на майбутній

Весняній виставці.

Члени журі аплодували, приймаючи картину для експонування. Відразу вирішили купити її для

академічного музею.

І раптом...

Втім, звичайно, не «раптом». Крижицький своїм ...упертим прагненням високо нести звання

художника багатьом, що називається, намуляв очі. Адже він був видною фігурою: голова, член

журі і правлінь низки художніх організацій і комісій. Його смак був бездоганним, критерії –

високими. Визнаючи за художниками право працювати у різних напрямах, підробок під мистецтво

він не терпів.

І ось заздрість породила наклеп.

...Велике роздвоєне дерево, зображене в картині «Повіяло весною», Крижицький вперше побачив

на знімку фотографа Вишнякова. Той саме з такою метою – дати матеріал для творчості –

поширював свої роботи серед художників. Ця ж фотографія, мабуть, потрапила до рук і Я.

Бровара, який скористався нею для картини «Вигляд в Біловезькій пущі».

Картини вийшли абсолютно різні. У Крижицького – світлий передвесняний ранок, у Бровара –

зубри на тлі яскравого заходу. Майстерність виконання теж, зізнатися, була різною. Проте

дерево... Дерево, звичайно, – одне і те ж.

Резонно запитати: ну й що? Це ж саме дерево художники могли побачити і, так би мовити,

живцем, прийшовши на етюди в куточок лісу, де воно росло. Та нехай навіть фотографія – в чому

злочин?!

Злочин, виявляється, полягав у тому, що Крижицький свою картину не придумав, а ...списав у

Бровара! Вчинив, коротше, плагіат.

Першим на цей рахунок висловився якийсь Ф. Райлян, котрий помістив в одній з газет знімки обох

полотен.

Ось так. Крижицькому неважко було пояснити, що з доробками Бровара він не знайомий, взагалі

ніколи їх не бачив, – та хто його слухав?!

До того ж, скандал пішов глибшим. Підняли абсурдне, як на сучасний погляд, питання: чи має

право художник взагалі в своїй роботі використовувати фотоматеріали?

...Захищаючись, Крижицький надіслав до газети відкритого листа, в якому чітко виклав власну

точку зору на це питання. Так, він визнає, що використовував для своїх речей сюжети і деталі з

фотографій, але вважає, що написані ним сотні картин дають йому право відкинути звинувачення

в тому, що він «спокійно копіює фотографії для продажу».

Безглуздість звинувачень – і в плагіаті, і в «списуванні» – була абсолютно зрозуміла тим, хто хоч

трохи знав Крижицького. Рідні ж і друзі і взагалі не надали цій історії серйозного значення.

І марно!

Крижицький повісився на ручці високого вікна у вітальні своєї петербурзької квартири, біля

майстерні, в якій пропрацював стільки років.


МИСТЕЦТВО РОЗ’ЄДНУЄ, з спогадів сина К. Крижицького

За кілька днів до цього (самогубства – авт.) в колі старих друзів він дуже нервував, говорив про

самогубство, із сльозами на очах вигукнув: «Мої бідні діти!»

Ніхто з домашніх не надав інциденту великого значення.

Усю неділю 3 квітня Крижицький провів удома з томом Толстого «Що таке мистецтво». Поряд з

словами, де Толстой говорить, що мистецтво зближує людей, він на полях написав: «І роз’єднує

їх».


«Я НІЧОГО НЕ ВКРАВ», з передсмертної записки К. Крижицького

Я написав по фотографії і ні у кого не вкрав! Проте цей суд, цей перезапит... з’явитися перед

Райляном і схожими на нього – більше не можу! Я вже без свідомості і сил!

Пробачте всі, прощайте всі, всі... дорогі, хороші... Був вашим і йду з мукою про вас.

...Убивцям моїм хай пробачає Господь! ...Райлян судить Крижицького!